Новини

Промова Предстоятеля на зустрічі Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій з Прем’єр-міністром України

02 Червня 2020

Шановний Денис Анатолійович, голова Уряду;

шановний Василь Федорович, черговий головуючий у Всеукраїнській Раді Церков і релігійних організацій;

дорогі брати – члени нашої Ради, шановні очільники органів державної влади та високопосадовці!

Від імені Православної Церкви України хочу подякувати за цю зустріч та можливість у особистому спілкуванні обговорити питання, які турбують всю релігійну спільноту України, висловити конкретні пропозиції щодо подальшого вдосконалення державно-церковного діалогу, що особливо актуальне в умовах, які склалися.

Безперечно, що однією з головних тем, які турбують і суспільство, і державу, є пандемія коронавірусної хвороби. В країні було запроваджено карантинні обмеження, які вплинули на життя усіх. Зі свого боку наша Рада в рамках механізмів, можливих для неї, як міжконфесійної інституції, активно і конструктивно співпрацювала з представниками держави. На жаль слід констатувати, що не завжди ми відчували себе почутими – формулювання певних урядових рішень давало такий простір для трактування, що в певних випадках, особливо на місцях, це сприймалося як повна заборона діяльності Церкви, релігійних інституцій.

Церква, віруючі не забули переслідувань часів радянського державного атеїзму, що слід було враховувати у формулюваннях рішень та особливо у комунікації з суспільством. Якби наша Рада мала можливість брати участь у дискусії на етапі підготовки рішень, які торкаються релігійного життя, то переконаний, що це лише би підвищило їхню якість та результативність. На жаль, переважно нам доводилося реагувати на вже прийняті рішення, або навпаки – на їхню відсутність тоді, коли вони є нагальними.

Мабуть однією з об’єктивних причин такого становища є те, що криза пандемії в Україні сталася в час політичних змін, змінився склад Уряду. Наша Рада, як одна з найбільших інституцій громадянського суспільства та неурядова організація з історією успішної взаємодії у понад чверть століття – бажає і готова до конструктивного діалогу. Переконаний, що за підсумками цієї зустрічі ми спільно зможемо наповнити глибшим змістом та більшою результативністю ті механізми співпраці, які існували раніше, а також, можливо, запропонувати нові.

Все це допоможе уникнути у майбутньому таких прикрих ситуацій, які схвилювали і наших вірних, і вірних інших Церков та релігійних спільнот. Їх неприємно вразили заяви з боку окремих посадових осіб, як на рівні держави, так особливо на місцевому рівні, у яких було озвучено думку щодо покладання відповідальності за можливий спалах поширення епідемії на всіх віруючих, хто відзначав свята за західною та за східною календарними традиціями.

Переконаний, що відповідальність за конкретні виявлені порушення повинна покладатися на порушників, а не на релігійну спільноту України в цілому, на тих, хто ігнорував карантинні приписи, а не взагалі на всіх віруючих, хто святкував Великдень та інші важливі дні. Подібні несправедливі узагальнення не можуть не ображати ту переважну більшість віруючих, які сумлінно виконують приписи карантину.

Наша Церква від самого початку виявила свідоме ставлення до карантинних заходів, Священний Синод 17 березня ухвалив відповідні практичні настанови. Результатом стало те, що дотепер, дякувати Богу, випадки захворювання серед наших духовенства та вірних мали виключно поодинокий характер.

Наша принципова суспільна позиція – розділяти з українським народом усі тягарі. Але коли поступово знімаються карантинні обмеження – ми хотіли би, щоб це пропорційно стосувалося і релігійного життя. Якщо для закладів культури та у деяких інших сферах норма присутності однієї особи на 5 квадратних метрів площі вважається прийнятною, то думаю, що вдвічі більша норма для релігійних організацій мала би бути переглянута у наступних етапах адаптації карантину. Конкретні пропозиції Рада надала Уряду і я також прошу владу їх позитивно розглянути.

Окремо від нашої Церкви хочу подякувати Уряду за ухвалення постанови, яка стосується захисту прав української православної громади в окупованому Росією Криму. Сподіваюся, що ця робота спільними зусиллями буде успішно довершена. Загалом тема захисту прав релігійних громад на окупованих Росією територіях – у Криму та на Донбасі – перебуває в центрі нашої уваги, і ми вдячні всім, хто з боку держави робить посильні кроки у розв’язанні проблем, що там постійно виникають.

Тематика міжконфесійних відносин зазвичай виходить поза рамки нашої Ради, тому я свідомо не буду тут на ній зосереджуватися. Питань, які виникають у цій сфері, є багато, тому з нашого боку я хочу засвідчити відкритість та готовність до конструктивного діалогу. Однак зазначу, що нашою принциповою позицією, яка відповідає і законодавству України, і міжнародним нормам, є захист права на свободу віросповідання, що включає і право громад вільно, без зовнішнього тиску, визначатися щодо свого життя.

На завершення свого виступу хотів би також порушити питання, яке не може не хвилювати релігійну спільноту. Конституція України у статті 15 визначає: «Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова». На жаль ми є свідками того, як під гаслами боротьби за права і свободи людини в життя суспільства та держави, в українське законодавство намагаються внести елементи гендерної ідеології, як обов’язкові.

Адже коли йдеться про рівність прав жінок і чоловіків, про захист кожної людини від домашнього насильства, про право людини на життя – і наша Церква, і релігійна спільнота України в цілому словом і ділом засвідчують підтримку цих засад. Однак ми не можемо сприймати і схвалювати виключно ідеологічно мотивоване трактування терміну «гендер» не як еквівалент природної статі, чоловічої чи жіночої, а як особисте переконання.

ХХ століття показало, до яких згубних наслідків приводить впровадження ідеологій, які є нетерпимими до іншої позиції, в життя держав. Чи варто знову над суспільствами ставити експеримент лише тому, що це «новомодні огні», якими нас вчергове хочуть «просвітити»? Сто років тому під гаслами прогресу та новітніх досягнень науки нам вже було нав’язано марксистсько-більшовицьку класову ідеологію, і всякий, хто висловлював сумнів у її засадах, ставав «ворогом народу». Ми не хочемо, щоби Україна перетворилася у державу, де під гаслами боротьби за свободу і права будуть переслідувати, накладати штрафи, обмежувати і права, і свободу. Тому ми послідовно виступаємо проти ініціатив, мотивованих «гендерною ідеологією», зокрема і проти ратифікації Стамбульської конвенції.

Наша Рада всіляко підтримувала законодавчі ініціативи, які були вже ухвалені, щодо боротьби з домашнім насильством, де механізми вже запроваджені кращі, ніж передбачає ця конвенція. Адже в ній за фасадом назви вкладено низку цілком ідеологічних речей, тому ми бачимо, що попри вже забезпечені законами України механізми захисту і попередження від домашнього насильства, ратифікацію конвенції знову і знову лобіюють. Прошу всіх, від кого це залежить, бути відкритими до конструктивного діалогу та почути нашу позицію.

Можна було би ще багато сказати, але переконаний, що мої брати, глави та представники конфесій, торкнуться цих та інших тем. Бажаю всім нам плідної співпраці, а Вам, Денисе Анатолійовичу, Уряду та всім, хто працює на благо української Держави – бажаю успіхів та Божого благословення!