Предстоятель Православної Церкви України відслужив заупокійну літію за спокій душі митрополита Якова (Панчука)
16 березня 2019 р. Митрополит Київський і всієї України Епіфаній у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі очолив заупокійну літію за спочилого митрополита Якова (Панчука). Цього дня минає 15 років з дня його упокоєння.
Разом з Предстоятелем молився намісник Золотоверхої обителі архієпископ Вишгородський Агапіт з братією монастиря у священному сані.
Після співу «Вічная пам’ять» Блаженнійший Епіфаній звернувся до усіх зі словами проповіді, у якій згадав визначну і важливу роль митрополита Якова у становленні автокефальної Української Православної Церкви.
Довідка. Народився Митрополит Яків (у миру Іван Дмитрович Панчук) – 5 жовтня 1931 р. в с. Лосятин Кременецького району Тернопільської області. Сім’я Панчуків була великою: майбутній владика мав трьох братів та дві сестри. Це була побожна українська родина.
Особливо яскравий відбиток на дитячу душу наклала велична святиня – Успенська Почаївська лавра, неподалік якої знаходилось рідне село владики. Тож після закінчення школи навчався в Ленінградській семінарії, а потім і в духовній академії.
Тоді, у розпалі хрущовських гонінь, влада масово закривала храми й монастирі. Але, незважаючи на переслідування монахів Почаївської лаври, брат Яків із багажем богословських знань повертається до обителі. З 1966 по 1974 рр. він виконує тут різні послухи – бібліотекар, уставник, регент, благочинний. За ревну службу в 1969 р. возведений у сан ігумена. Згодом став намісником лаври у сані архімандрита. Однак через недоброзичливість органів влади змушений був покинути святиню.
Лише з перетворенням Українського екзархату РПЦ в Українську Православну Церкву із правами самоуправління 24 листопада 1990 р. Священний Синод УПЦ обрав архімандрита Якова (Панчука) єпископом Почаївським. Через відкриту прихильність до автокефальних процесів в Українській Православній Церкві, знову змушений був полишити обитель. Після Харківського псевдособору 1992 р. (на якому єпископи відреклися від своїх підписів під рішенням Помісного Собору 1991 р. щодо проголошення автокефалії), владика Яків залишився із тодішнім Предстоятелем – Митрополитом Філаретом. Завдяки його вірності – стало можливим створення УПЦ Київського Патріархату.
За заслуги перед Церквою в 1993 р. преосвященний Яків був піднесений до сану архієпископа. З 12 квітня 1995 р. до смерті 16 березня 2004 р. керував Волинською єпархією (з листопада 1995-го – як митрополит Луцький і Волинський), був постійним членом Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату. За заслуги перед Церквою нагороджений орденами Христа Спасителя та Святого рівноапостольного князя Володимира І і II ступенів. Також мав нагороди Єрусалимського і Румунського Патріархатів.
Вічна і блаженна пам’ять приснопам’ятному митрополиту Якову. Нехай Господь упокоїть його душу з праведниками!
[Best_Wordpress_Gallery id=”204″ gal_title=”16.03.20193″]
фото – Андрій Сидор
Прес-служба Київської Митрополії
Української Православної Церкви (ПЦУ)
