Правдива віра ніколи не буває посоромлена, – Митрополит Епіфаній

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Цього недільного дня ми з читання чуємо розповідь про рибалку Симона з товаришами, майбутнього апостола Петра. Спаситель з Симонового човна проповідує людям, які зібралися на березі у великій кількості, щоби послухати Євангеліє. А потім Христос спонукає господаря човна вийти на ловлення риби, яке раніше було невдалим – і за словом Господнім рибалки отримують надзвичайний улов.

Серед багатьох значень, які має ця євангельська розповідь, сьогодні ми зупинимося лише на одному – кому слід довіряти більше: самим собі, своєму знанню і досвіду, чи Богові?

Симон та його товариші були рибалками. Рибальством вони здобували прибуток для власного прожиття, годуючись працею своїх рук. Очевидно, що бувши досить дорослого віку, вони мали вже доволі добрі знання з власної рибальської справи. Вони знали, коли потрібно вирушати на ловлення, де краще закидати сіті, щоби вловити більше.

Але всі їхні знання та досвід, як би зараз сказали – весь рибальський професіоналізм, не могли допомогти їм в тому, щоби кожного разу досягати успіху в праці. Адже успіх цей залежав не лише від них самих, але також і від речей, які не були у їхній владі. Там, де рибалки кидалі сіті, могло просто не виявитися риби, яка саме в цей час могла мігрувати кудись, або злякатися ловців чи хижаків.

Все, що залежало від них, рибалки робили, старанно працюючи навіть вночі. Але не завжди отримували улов. Часом від був незначним. А часом, як от тієї ночі, яка передувала розмові Симона зі Спасителем, взагалі нічого не вловили.

Син Божий, завершивши навчання людей, велить Симону вийти човном на ловлення. Весь життєвий досвід цього досвідченого рибалки каже йому, що така справа марна: мабуть на тому місці нема сьогодні риби, бо вони довго трудилися, але нічого не впіймали, та й час вже не придатний для лову. Але Своїм велінням Христос випробовує серце Симона – чи справді він слухав і прийняв проповідь, яку чув щойно разом з іншими? Чи справді вірить Тому, Хто проповідував?

Перед Симоном постає вибір: довіритися собі, своєму власному досвіду та досвіду інших рибалок, чи довіритися велінню Учителя? І він обирає друге.

Він довіряє Тому, Хто щойно навчав і чиє слово торкнулося душі цього галілейського рибалки. І така довіра не була посоромлена – надзвичайно великий улов риби здобуває Симон з товаришами там, де здавалося, не повинно би бути нічого.

Яку науку дає для нас цей приклад? Найперше він навчає того, що коли постає питання: довіряти собі, своїм судженням, своєму досвіду, своїм відчуттям і розумінню – чи довіряти Богу, то потрібно завжди обирати те, що Боже, а не те, що наше власне.

Авраам повірив Богові та пішов у незнайому йому землю, щоби оселитися там і дати у похилому віці через народження сина-спадкоємця початок великому народу, із якого вийде Сам Месія.

Мойсей повірив Богові і повів за собою народ через пустелю, долаючи всі спокуси, щоби привести його в землю обіцяну. Гедеон повірив Богові – і лише з трьома сотнями воїнів здолав незліченне вороже військо.

Ілля пророк повірив Богові і завдяки силі своєї віри посоромив натовп пророків Ваалових, показавши даремність їхніх вірувань. За словом Іллі вогонь зійшов з неба і спалив приготовлену жертву, яку спеціально було полито перед тим водою, щоби ніхто не сказав, що вона випадково зайнялася чи підпалена була якоюсь хитрістю.

І таких прикладів можна наводити дуже багато, як зі Священного Писання, так і з життя святих Церкви Христової. Всі вони, як і сьогодні згадуваний приклад чудесного вилову Симоном риби там, де власною працею він не досяг нічого, свідчать, що правдива віра ніколи не буває посоромлена.

Хто справді щиро довіряє Богові, того віра не буде залишена без відповіді. «За вірою вашою нехай буде вам» (Мф. 9:29) – промовляє Спаситель не лише до сліпців, яких він зцілив, але і до всіх нас, даючи також цю настанову: «Істинно кажу вам: якщо ви матимете віру як зерно гірчичне і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас» (Мф. 17:20).

Дорогі брати і сестри! Я з великою духовною радістю звершую разом з вами на полтавській землі це спільне служіння, цю Божественну літургію. Ваше місто, хоча і знаходиться далеко від лінії фронту, але також не раз страждало від російських обстрілів, зазнаючи руйнувань. Ви теж наочно бачите, яке зло «русскій мір» несе нашому народу і всьому світу. Адже це вчення, яке прагне прикрити свою диявольську, брехливу і вбивчу природу навіть церковними ризами, насправді суперечить основі християнства.

«Усе у вас нехай буде з любов’ю» (1 Кор. 16:14) – такі слова ми сьогодні чуємо з апостольського послання до Коринфян. Хіба ракети і дрони, снаряди і кулі, які російське військо щодня десятками, сотнями, тисячами посилає в наш бік, щоби вбити і погубити – це справа любові? Хіба цинічна, відверта брехня, яку знову і знову повторює російський патріарх, виправдовуючи всі ці злочини та вихваляючи тих, хто їх звершує – це прояв любові?

Коли Українська Церква розпочинала понад три десятиліття тому шлях до остаточного визволення з ярма «русского міра» – не багато було тих, хто вірив в успіх цієї справи. Але ті, хто прагнув духовної свободи, хто бажав звільнення від омани московського лжевчення – вірили. Бо їх спонукала любов до істини, довіра до Бога, надія на перемогу правди.

Як довіра Симона-Петра здійснилася і за словом Божим неможливе стало можливим, так і наших попередників та наша віра справджується. Відбувся Об’єднавчий Собор, Вселенський Патріарх надав Православній Церкві України Томос, більшість православних вірних України послідкували цими рішенням, і щодня до них долучаються все нові й нові громади.

Тоді, три з половиною десятиліття тому, ті успіхи, які Церква України зараз має, здавалися такими ж неймовірними мріями, як улов риби для Симона там, де тривала праця рибалок була безплідною. Але наші попередники та ми самі довіряли і довіряємо Богові більше за будь-кого, і тому досягали успіху.

І ми віримо, що досягнемо ще більшого: російська імперія зла буде посоромлена, перемога буде на боці правди і добра, а Україна досягне омріяного справжнього миру. Також і наша помісна Українська Православна Церква дасть гідну відсіч лжевченню «русского міра» та об’єднає навколо Київського престолу всіх православних в нашій державі, хто справді хоче бути вірними Церкві та її канонічному порядку.

Отже, довіряймо Богові, дорогі брати і сестри, і ця довіра завжди матиме добрі плоди! Амінь.