Поступово, але невпинно і незворотно, український духовний простір звільняється від ярма «русского міра», – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у храмі Покрова Божої Матері міста Чорткова

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні, коли ваше місто відзначає річницю від часу отримання ним свого статусу – бо вже 503 роки воно є саме містом – ми також цим спільним богослужінням і подячною молитвою до Бога і Пречистої Діви Марії, Матері Сина Божого, вшановуємо 120-ліття цього храму на честь Покрова Богородиці.

Ми віримо і знаємо, що Господь і Його Пречиста Мати допомагали і допомагають нашому українському народу в цей важкий і визначний для України час протистояння нашестю російських чужинців. Російська імперія зла у різних своїх проявах – в царському, більшовицькому та у нинішньому кремлівському – довго тримала наш народ у поневоленні, тримала в кайданах «русского міра» і наш край, і його душу – нашу Православну Церкву. Але ми можемо сказати тепер словами псалма: «Багато разів бороли мене від юності моєї, але не перемогли мене. На хребті моїм орали плугарі, проклали довгі борозни свої, але Господь справедливий, Він розсік пута беззаконників» (Пс.128:2-4).

Нещодавно ми святкували річницю відновлення нашої державної незалежності. Хоча сталося це відновлення лише 1991-го року, сама наша державність має дуже глибоке, понад тисячолітнє коріння. Княжа Київська держава, Козацька Українська держава, Українська народна республіка, яка в час нашої революції поклала початок Злуки всіх українських земель в єдиній державі – все це наша і славна, і водночас трагічна історія. Яку нині ми маємо відновлювати, вивчати і пам’ятати її уроки, щоби брати з минулого найкраще і не повторювати минулих помилок.

Саме тому ми маємо дякувати Богові за допомогу в боротьбі зі злом «русского міра». Адже своїми власними силами, без допомоги Божої, ми навряд чи могли би протистояти навалі такої великої чорної сили. Однак наш народ постав проти російської імперії зла, як Давид постав проти велета Голіафа – постав з вірою і надією на перемогу від Бога, на перемогу правди. І ми віримо, що з Божою допомогою, завдяки нашим мужнім захисникам, нашим новітнім героям, завдяки підтримці наших союзників – народів та людей доброї волі, які цінують свободу і протидіють поширенню тиранії – ми досягнемо переможного успіху і захистимо та збережемо Україну.

Тому ми не лише дякуємо Богові, дякуємо Пречистій Богородиці – нашій Обраній та Непереможній Воєвододі, Яка чесним Своїм омофором покриває нас від всякого зла – та дякуємо всьому собору святих України-Руси, які моляться за свій край і свій народ. Ми дякуємо також нашим героям-захисникам. Ми молимося за їхній успіх у боротьбі з агресорами, за перемогу над російською імперією зла та за встановлення справедливого миру для України і Європи. Ми також молимося і за спокій душ полеглих захисників, щоби Господь прийняв їх у Своєму Царстві та увінчав славою небесною заради тієї великої жертви любові до рідного краю і до нашого українського народу, до його свободи і незалежності, яку вони принесли, віддавши найдорожче – власне життя.

Тут, у Чорткові, ми знаходимося порівняно далеко від фронту. Але всі ми бачимо і практично щодня та щоночі відчуваємо, що підступність і злоба російського агресора сіє смерть не лише біля лінії фронту. Тому нам слід продовжувати боротьбу, підтримувати наші Сили оборони України, протидіяти російській агресії та робити все від нас залежне, щоби Україна захистила себе і досягла перемоги.

І одним з внесків у цю боротьбу є деокупація нашої рідної Церкви від вікового поневолення «русскім міром». Київ, а не Москва, є тим центром, з якого після Хрещення понад тисячу років тому в усі куточки України-Руси поширилося світло православної християнської віри. Але Московія вкрала від нас багато, зокрема вона привласнює собі і це наше київське первородство. І для того, щоби будувати свою темну імперію зла, Московія понад три століття тому захопила в полон частину нашої Церкви. Як землі нашої держави століттями ділили між собою сусіди, так і нашу Церкву Православну Українську ділили далекі столиці та престоли, щоби, використовуючи державні та церковні інституції на свою користь, тримати наш народ у підлеглості та покорі.

Але ми, звільняючись від російського ярма, звільняємося також і від цих духовних кайданів. В час Української революції наш народ постав на боротьбу не лише за власну незалежну державу, за злуку в ній всіх українських земель, але також і за власну Українську Автокефальну Православну Церкву. Бо це є тверде свідчення історії, яке ми маємо з багатьох і багатьох прикладів: без власної незалежної української держави неможливо захистити і зберегти свою власну незалежну Українську Церкву, а без незалежної, помісної Церкви – неможливо зберегти і утвердити власну незалежну державу. Це розуміли і наші князі, це розуміли і провідні очільники козацької України, які боролися за права і вольності православної Київської Митрополії. І цей урок дає нам також вся історія боротьби за свободу нашого народу в ХХ і ХХІ століттях.

Тому ми, як Православна Церква України, як помісна і автокефальна Церква українського народу, боролися і будемо надалі боротися проти всякого поневолення і намагання упокорити нас. І поступово, але невпинно і незворотно, український духовний простір звільняється від ярма «русского міра». Нажаль, багатьом хотілося і досі хочеться, щоби Православ’я в Україні асоціювалося лише з Московією, з Кремлем. Але це накинутий нашимисупротивниками оманливий міф – бо наше українське православ’я має своє правдиве коріння не в Москві, якої тоді ще й не було, а в проповіді апостола Андрія Першозванного, в Хрещенні, прийнятому ще за святого Київського князя Оскольда, в служінні рівноапостольної княгині Київської Ольги, має народження своє від Матері-Церкви Константинопольської в часи Хрещення України-Руси святим князем нашим Володимиром. І нове своє народження наша Церква має вже в новий час, оновившись і звільнившись від чужого панування в роки боротьби за автокефалію, яка успішно була довершена в київському Соборі Святої Софії у грудні 2018 року, отримавши з рук Вселенського Патріарха Томос, як рівноправна Помісна Церква.

Тому сьогодні тут, в цьому мальовничому куточку української землі, з нагоди свята вашого міста та ювілею вашого храму, ми цією спільною молитвою, цими богослужіннями та урочистостями, цими пам’ятними заходами свідчимо про нашу вдячність Богові, про нашу вдячність і відданість Пресвятій Богородиці, про нашу пошану новітнім героям-захисникам і про нашу незламну волю боротися за рідну Церкву і рідну Українську державу, захищаючи їх від усіх супротивників. І нехай Господь та Пресвята Богородиця і всі святі України-Руси будуть нам у цій боротьбі провідниками, захисниками і помічниками. Богу нашому слава на віки віків! Слава Ісусу Христу! І слава нашій Матері-Україні! Амінь.