П’ятидесятниця стає дверима до нового життя в Бозі і з Богом, в єднанні з Духом Святим та у наповненні Ним, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у День Святої Тройці – П’ятидесятницю

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Вітаю всіх вас з П’ятидесятницею, з Днем Святої Тройці, із днем народження новозавітної Церкви.

З книги Діянь апостолів ми знаємо, як саме відбулося чудо сходження Святого Духа на учнів і апостолів, коли вони разом були зібрані у Сіонській горниці в день П’ятидесятниці.

У старозавітній час у цей день святкували дарування на горі Синай через пророка Мойсея Божого Закону. Через сім седмиць після виходу з рабства у Єгипті, на п’ятидесятий день після Пасхи, Бог покликав Свого пророка вийти на гору, відокремитися від решти народу Ізраїля, щоби там він один отримав одкровення закону, яке потім мав передати людям. І не всім людям був приписаний цей закон, але лише для одного народу, який тоді був обраний Господом, аби в час загального падіння в ідолопоклонство хоча би серед нього зберігалося пізнання істинного Бога.

Через сім седмиць після Христового воскресіння з мертвих та після перемоги над тим рабством, в якому диявол тримав усе людство, звершується сходження Святого Духа. Син Божий на зібраних разом  серед міста Єрусалима учнів і апостолів з небес від Отця посилає Духа Святого. І перший плід сходження Святого Духа, про який ми чуємо з книги Діянь – це дар мов. Наповнені Духом апостоли починають проповідувати різними мовами, яких до того часу не знали. І ті, хто цими мовами розмовляють, чують ними благовістя про великі діла Божі.

В чому ж полягає символічність П’ятидесятниці? Бо це число, п’ятдесят, справді є особливим. В Божому законі, у 25-ій главі книги Левит, встановлено саме у 50-й рік відзначати «суботу субот», звершувати ювілей, який є ніби підсумок всього старого і початок нового.

На знак усвідомлення того, що світ сотворений Богом, як подяка Творцю, законом було визначено у сьомий день, у суботу, дотримуватися священного спокою. Окрім цього кожен сьомий рік було приписано відзначати спокоєм для землі – її не слід було обробляти, але живитися лише від того, що вона сама виростить. А після семи суботніх років, тобто після циклу в 49 років, на 50-й рік слід було звершувати особливу урочистість, яка отримала назву «ювілей». Назва ця походить від єврейського слова для позначення баранячого рогу. Бо сурмленням у такий ріг оголошували про початок свята. У ювілей наставали прощення боргів, звільнення рабів, повернення земель їхнім початковим власникам та відпочинок для землі від роботи на ній.

Звернімо увагу, дорогі брати і сестри, на ці символи, бо вони не є випадковими, але мають глибоке духовне значення та спонукають нас до діяльної віри.

Число сім, яке пов’язане із днями творіння, є сполученням чисел три і чотири. Це останнє, чотири, віддавна символізує світ земний, в якому відрізняють чотири сторони: північ, південь, схід та захід; відрізняють чотири пори року: весну, літо, осінь та зиму; в людському житті відрізняють дитинство, молодість, зрілість і старість, тощо.

Число ж три символічно нагадує про Бога, Який у єдності Своєї природи є в Трьох рівних Особах – Отець, Син і Святий Дух. Навіть у Старому Завіті можна бачити таємниче одкровення про Бога Трійцю, бо у вигляді трьох подорожуючих Ангелів Господь явився Аврааму, і потрійним призиванням імені Божого законом було приписано звершувати благословення. А в Новому Завіті саме у день П’ятидесятниці повнота одкровення Бога як Трійці була довершена.

Число ж сім вказує на сполучення трьох і чотирьох, на єднання духовного і матеріального, Творця і творіння, Бога і людини. П’ятидесятниця ж, як день, перший після семи седмиць, має ту саму символіку, що і Христове воскресіння у перший день після суботи – це і ознака завершення старого порядку, завершення циклу, прив’язаного до земної круговерті часу, і початок життя нового, вічного. Початок дня восьмого, який не має вечора, бо він осяяний світлом несотвореним, світлом Божим.

Тож як старозавітній ювілей означав завершення всього старого, що обмежувало людину і символічно відкривало нове життя без боргів, без рабства, без виснажливої праці, так і П’ятидесятниця стає дверима до нового життя в Бозі і з Богом, в єднанні з Духом Святим та у наповненні Ним.

П’ятидесятниця Старого Завіту, як ми вже згадували, була позначена тим, що лише один пророк відокремився від одного народу, щоби отримати на горі одкровення для нього. Євангельська П’ятидесятниця, яку ми нині святкуємо, є ніби протилежністю: не на горі, а серед міста, не один пророк, але повнота зібрання учнів Христових приймає не одкровення про зовнішній закон, але приймає Самого Бога-Законодавця – Духа Святого. І не для одного народу приймає, але для всіх народів, а тому першим же знаменням події стає проповідь багатьма мовами, аби благовістя Нового Завіту почули всі краї землі.

Коли Син Божий воплотився від Духа Святого і Діви Марії, то цим Він звершив єднання Бога і людства у Своїй Особі. А у день П’ятидесятниці завдяки Христу і Його викупній жертві, завдяки тому, що Він очистив людську природу, звільнив її від боргу гріховного і від рабства злу, стає можливим для кожного, хто увірує, прийняти Духа Святого. В цей день стається народження Церкви, як зібрання вірних, як Христового тіла, з волі Отця Небесного наповненого і оживотвореного Духом Святим. І від цього дня кожна людина, яка увірує, через заповідане Христом народження від води і Духа, отримує здатність бути причасною Богові. Бути за благодаттю – істинною дитиною Божою, бути живим храмом Духа Святого.

Саме цю радісну подію та довершене в ній одкровення про Бога як Трійцю, ми нині урочисто святкуємо. І прославляючи Господа за Його милість та благодіяння, за дарування нового життя, за можливість ще тут, на землі, входити у двері життя вічного, ставати мешканцями Небесного Царства, ми в особливих молитвах, схиляючи коліна, просимо сьогодні Духа Святого наповнювати нас, як наповнив і освятив Він у П’ятидесятницю учнів і апостолів у Сіонській горниці. Від Великодня у храмах ми не ставали на коліна, а нині ми знову схиляємо їх на знак усвідомлення нами своєї немочі, виправити і подолати яку може лише божественна благодать, сила Духа Святого.

Зичу всім нам, дорогі брати та сестри, і сьогодні, і у всі дні нашого життя наповнюватися благодаттю Божою. Щоби ми, земні, єдналися з Небесним Отцем. Щоби ми, сини і дочки земних батьків, ставали дітьми Божими. Щоби ми, хоча і маємо плоть, не нею були керовані, але жили за духом, і щоби Дух Святий в нас примножував Свої дари.

На завершення ж хочу також привітати всіх вас з нашим київським святом – з Днем нашого улюбленого столичного міста. Воно нині, як і багато міст та сіл України, страждає від російської агресії. Щодня звучать на його вулицях сирени, що сповіщають про чергову загрозу від ворога. Але не даремно святим покровителем Києва є Архістратиг Михаїл – начальник воїнств небесних та помічник для всіх, хто бореться зі злом. Тож з надією на Бога і на Його допомогу ми віримо, що і наша столиця, і вся Україна залишаться нездоланними для російської імперії зла та переможуть у боротьбі.

Символом такої перемоги над злом для нас є Михайлівський Золотоверхий собор, відновлення якого з руїни ми сьогодні також вшановуємо. Безбожники знищили його, але через сім десятиліть після руйнування він знову постав у центрі Києва. Він був мертвий – і ось знову живий. Був німим – і ось вже більше чверті століття в ньому знову звучить щоденна молитва. На місці руїни – знову височить храм, золоті бані та хрести якого сповіщають про славу Божу, а дзвони якого кличуть до служби.

Тож справжнє диво, яке сталося на наших очах, диво Божої перемоги та духовного відновлення, яке ми нині також вшановуємо, нехай надихає нас у боротьбі проти зла. Богу нашому слава за все на віки віків! Амінь.