Обрізання Господнє за своїм змістом тісно пов’язане з Різдвом Христовим і розкриває перед нами важливі аспекти вчення про Боговтілення, – Митрополит Епіфаній
Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія
в день свята Обрізання Господнього
Дорогі брати і сестри! Христос народився!
Сьогодні ми вшановуємо подію, про яку знаємо з Євангелія і яка нерозривно пов’язана із Різдвом Христовим. Як ми чули з Писання, на восьмий день після народження за приписом закону Мойсеєвого над Спасителем було звершене обрізання. З цим обрядом також було пов’язане наречення Богонемовляті імені Ісус.
Це ім’я ще у час Благовіщення було Архангелом Гавриїлом назване, як ім’я Сина Божого, що мав народитися від Духа Святого і Марії Діви. Також це ім’я було стверджене у видінні праведному Йосифу Обручнику, коли він був у роздумах щодо неочікуваної вагітності зарученої з ним Діви Марії.
Чому Церква святкує день Обрізання Господа Ісуса Христа? З кількох причин.
Найперше тому, що ця подія описана у Євангелії та має важливе повчальне значення. Адже нею стверджується істинність втілення Сина Божого, Який прийшов у світ не у видінні, не як образ чи дух, але у повноті прийнявши людську природу.
Для нашого часу таке ствердження може здаватися надмірним, адже нині мало хто з віруючих у Христа вважають, що Він не мав істинної людської природи. Однак у перші століття історії Церкви було поширено багато лжевчень, які відкидали цю істину. Причиною цього була поширена у елліністичному світі філософська думка, що лише дух є досконалим, а матерія, в тому числі плоть людини, належить до злого чи негативного начала. Послідовники такої філософії навіть коли визнавали Ісуса Христа Месією та Сином Божим, не могли прийняти істини Боговтілення, тобто єднання Божества з природою людини у всій її повноті, яка включає і тіло. Бо вони вважали тіло «могилою для душі» і тому не могли зрозуміти ані сенсу Боговтілення, ані сенсу тілесного Воскресіння Спасителя.
Причину поширення таких поглядів можна зрозуміти, адже після гріхопадіння тіло людини зазнало тління, страждань, хвороб і смерті. Тіло майже для всіх гріхів слугує і метою, і знаряддям. Бачачи це, давні язичницькі мудреці зробили хибний висновок, що не тіло страждає від зла, а воно саме і є джерелом зла. Однак ми знаємо з Божественного Одкровення, що тіло людини сотворене Богом, і як усе творіння, воно саме в собі є добром. Як частина людської природи, ураженої гріхом, тіло також потребувало зцілення, оновлення і освячення. І тому Син Божий, прийшовши у світ спасти людину, прийняв людську природу у всій її повноті.
Про це сповіщає нам і Євангеліє від Іоана, говорячи: «Слово стало плоттю, і вселилося між нами, повне благодаті й істини; і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця» (Ін. 1:14). Також і апостол Павло у своєму Посланні до Колосян пише: «Глядіть, браття, щоб хто не звабив вас філософією й марною оманою, за переказом людським, за стихіями світу, а не за Христом; бо в Ньому живе уся повнота Божества тілесно» (Кол. 2:8-9). Апостол Іоан Богослов визнання істини Боговтілення визначає у своєму Першому соборному посланні, як головну ознаку правдивого сповідання: «Духа Божого i духа омани пізнавайте так, – пише він у четвертій главі цього Послання – усякий дух, що сповідує Ісуса Христа, Який прийшов у плоті, є від Бога; а всякий дух, що не сповідує Ісуса Христа, Який прийшов у плоті, не є від Бога, але це дух антихриста» (1 Ін. 4:2-3).
Отже, щоби підкреслити, що Спаситель воістину воплотився, що Він – з роду Авраамового, якому було визначено Богом на ознаку завіту звершувати обрізання кожного новонародженого хлопчика, Церква і вшановує нинішнє свято.
Другою повчальною причиною для цього святкування є засвідчення Сином Божим Свого упокорення перед законом. Бо хоча Він Сам, як Бог, є Законодавцем, але як Син Людський Він добровільно упокорився перед Законом. Тим самим Господь і для нас показує приклад, що лише слідування Божим заповідям є тим шляхом, яким осягається благо. І якщо Він, Бог-Законодавець, виявив покірність перед приписами, встановленими для людини, то тим більше ми повинні це робити.
Бо на відміну від людських законів, приписів та заповідей, які можуть бути і добрими, і злими, можуть містити істину або неправду – Божі заповіді за природою своєю є незмінні, істинні та спрямовують до осягнення блага усіх, хто виконує їх. Відтак додержання заповідей Божих є основою проповіді та вчення Церкви, як про це Сам Спаситель сказав апостолам перед Вознесінням: «Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам» (Мф. 28:19-20).
Третім аспектом святкування цього дня є вшанування наречення народженому Богонемовляті імені Ісус. У перекладі з давньої єврейської мови це ім’я означає «Бог спаситель, Бог спасає». Найменування як принцип означає вирізнення предмету чи явища серед однорідних йому, виокремлення його зі споріднених предметів і явищ за індивідуальними, неповторними ознаками. Найменування також свідчить про ієрархічність, адже той, хто дає ім’я, більший за найменованого. Наприклад, Бог доручив Адаму дати найменування усім тваринам, показавши через це владу першоствореної людини над ними.
Бог через Ангела сповіщає Свою волю щодо імені, яке має бути дане Новонародженому Спасителю. Цим ще раз підкреслюється, що Друга Особа Пресвятої Тройці, Бог-Слово, втілюється приймаючи волю Бога Отця. Саме ж ім’я Ісус також є проповіддю тієї істини, що народжене Богонемовля є Той Самий обіцяний Месія, Божественний Спаситель світу.
Ім’я Ісус є людським іменем, бо наречене воно було Сину Людському для того, щоби виокремити, вирізнити Його серед усіх інших людей. Таким чином і сама подія найменування ще раз підкреслює істинність і повноту Боговтілення, бо з людською природою Син Божий приймає у єдність Свої Божественної Особи і все людське, в тому числі ім’я.
Звернімо також увагу на те, що ми чуємо сьогодні з Євангелія про подію з дванадцятирічним Ісусом, коли Він залишився у Єрусалимському храмі. Бувши дитиною, Спаситель ясно свідчить істину свого Божественного достоїнства, називаючи храм тим місцем, яке належить Його Отцеві. В давній час були єретики, які вчили, що під час Різдва народилася звичайна людина Ісус, а Христом-Месією Він нібито став лише коли на Нього на Йордані зійшов Дух Святий. Церква відкинула і засудила це лжевчення як таке, що суперечить істині Божественного Одкровення, ствердивши, що повнота й істинність Боговтілення відбуваються від події сходження Духа Святого на Діву Марію. Тому і народжений від Неї Син є істинним Сином Божим, хоча і як людина Він зростав від немовляти до дорослого чоловіка. Однак і будучи немовлям, і як дванадцятирічна дитина, Ісус був у повноті Сином Божим і Спасителем. Він не зазнав у Своєму Богосинівстві ніякої переміни, нічого не додаючи зі зростанням і нічого не втративши навіть в час хресної смерті.
Тож, знаючи все це, ми краще розуміємо, що хоча Обрізання Господнє і не належить до числа найбільших свят, однак воно за своїм змістом тісно пов’язане з Різдвом Христовим і розкриває перед нами важливі аспекти вчення про Боговтілення.
Дорогі брати і сестри!
Окрім цієї євангельської події сьогодні ми вшановуємо двох великих святителів, кожен з яких багато потрудився для зміцнення Церкви в буремний час. Святитель Василій Великий жив у IV столітті, був видатним богословом, захисником істини перед нападами єресей, талановитим проповідником і гідним наслідування ієрархом. Хоча прожив він порівняно недовге життя, менше 50 років, але за цей час звершив багато видатних справ на благо Церкви і тому вшановується серед великих святих.
Святитель Петро Могила, Митрополит Київський, Галицький і всієї Руси, звершував своє служіння у XVII столітті, в час буремного розділення у Київській Митрополії, коли вона переживала і зовнішні напади, і внутрішню смуту. Але завдяки своїй непохитній відданості Православній вірі й Церкві, завдяки любові до богослів’я, жертовній святительській та просвітницькій праці він хоча і прожив також менше 50 років, достойно прославляється серед великих ієрархів і нашої Помісної Церкви, і всього Православ’я.
Тож сьогодні піднесімо до святителів Василія Великого і Петра Могили молитви з проханням і надалі не залишати своїм заступництвом Православну Церкву, щоби вона і в наш час, як і в минулі століття, гідно звершувала своє служіння для спасіння людей.
Амінь.