Нове життя, яке через Воскресіння Христове дається всім людям – це дар жертовної любові Творця для всіх нас, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія
у п’ятнадцяту неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Цього недільного дня ми чуємо читання з Євангелія про воскрешення Спасителем сина наїнської удови. А разом з цим читанням чуємо також слова апостола Павла, який у другому посланні до Коринфян нагадує вірним про життя, яке Господь Ісус Христос подає нам.

Смертність є уділом кожної людини. Як би довго вона не прожила, чого би не досягла тут, на землі – все це завершується в мить, коли душа відділяється від тіла.

Бог сотворив людину здатною до безсмертя. Маючи в раю спілкування з Творцем та виконуючи Його благу волю, першостворені Адам і Єва були здатні через це досягати довершеності. Лише Бог має джерело життя Сам у Собі, а все творіння, в тому числі й людина, має джерело свого життя в Бозі, а без Нього є порох та попіл. Тому хоча самі собою Адам і Єва, як і все інше сотворене, не могли існувати, але через дар любові та благості Божої вони, як носії божественного образу, були здатні до поступового уподібнення безсмертному, вічному Богові.

Як речі земні, на які падає прямий промінь сонячного світла, хоча і не мають джерела світла в собі, але завдяки цьому сонячному промінню отримують здатність сяяти, так і людина, хоча є сотвореною, через невимовну любов Творця отримала здатність ставати вічно живою, наповнюючись життям від Бога.

Однак перші люди буди спокушені змієм і з його намови побажали стати богами без Бога. Вони повірили не своєму Творцю і піклувальнику, а повірили змію, який спонукав їх відвернутися від Бога.

Людям змій сказав, що у такий спосіб замість поступового зростання через виконання волі Божої, через наповнення божественною благодаттю, несотвореним світлом, вони будуть здатні вмить обожнитися. Вони стануть як боги, що знають добро і зло – твердив змій. Навіщо підкорятися, навіщо трудитися, навіщо виконувати заповідь, хоча вона за формулою була лише одна – не їсти плодів з дерева пізнання добра і зла, – навіщо чекати того, що станеться колись у майбутньому, якщо ось тепер можна взяти заборонений плід і вже бути богом?

Такими думками спокушав лукавий дух, обманюючи, бо знав, що коли людина зробить це, то втратить благодатне єднання з Богом, опиниться рабом зла, стане немічною і смертною. Бо не має людина джерела життя сама в собі, і тому, віддаляючись від Творця у самій своїй природі, вона зазнає розпаду. Складові людини – тіло і душа – віддаляються одна від одної, і плоть, як взята від пороху земного, до свого першого стану повертається, перетворюючись на порох.

Через гріх людина віддалилася від Бога і тому стала смертною. Це був наслідок її вибору, здійснення нею даної Господом свободи. Але люблячий Творець не побажав, щоби смерть навічно заволоділа людьми. І тому послав у світ Сина Єдинородного, через Якого відновлюється людство для життя вічного.

Як від сяяння світла відганяється темрява, так через Спасителя відганяється смерть. Син Божий має від Отця джерело життя Сам у Собі. І це життя через жертовний дар хресної смерті і воскресіння Спаситель подає всім людям.

А що Він справді має таку силу і владу – Христос доводить і стверджує через чудесне воскрешення мерців. Господь воскресив сина наїнської удови, про що ми чуємо нині з читання Євангелія. Господь воскресив померлу дочку Іаїра, Він також воскресив Лазаря, який чотири дні тілом вже був мертвий, так що сморід від гниття чути було навіть поза гробницею. Цими чудесами Син Божий показав, що не лише хвороби Він може зцілювати, але має силу і владу зцілити причину всіх хвороб і всякої немочі, причину самої смерті людини – її підвладність гріху.

Апостол Павло через слова свого послання, які ми чуємо нині в храмах, нагадує нам про наслідки нашої немочі. Зло дочасно ще діє у світі цьому і в нас самих, бо ми ще не повною мірою очистилися від його панування.

Коли раб помирає, тоді господар його втрачає над ним свою владу, бо життя його завершилося. Христос за Своєю людською природою прийняв на Себе нашу смертність разом з прийнятим образом раба, і у такий спосіб звільнив людину від панування над нею диявола. Бувши Владикою небес і землі, Син Божий добровільно смирив Себе, принизив Себе до прийняття ганебної і болючої смерті на хресті. Щоби померши, як Людина, так звільнити людство в самій його природній основі від приреченості бути смертним.

І нове життя, яке через Воскресіння Христове дається всім людям – це дар жертовної любові Творця для всіх нас. Не одну людину чи декількох воскрешає Господь, як це було до Його хресної смерті, коли заради свідчення Свої божественної сили Він зціляв і навіть воскрешав. Завдяки Христовому воскресінню тепер всі люди воскреснуть. Як смерть увійшла в буття людства через гріх прабатьків, так і воскресіння для життя вічного для всіх людей стається через жертву Сина Божого.

Однак життя вічне – це не щось, насильно дане нам. Людина, хоча і згрішила, не втрачає своєї природної, даної від Бога здатності до вільного вибору. Тому від людини, від її життя тут, на землі, від добра і зла, які вона творить, від життєвого шляху, який вона обирає, залежить – у який спосіб, як саме особисто кожен з нас відповідає на цей дар вічного життя.

Хто виконує волю Божу, хто виявляє заповідану Господом любов до нашого Творця і до наших ближніх, хто приймає цей дар гідно і відповідально – для тих він стає даром блаженного життя. А хто примножує зло, хто хоче бути богом без бога, хто лиш себе самого вважає центром буття, егоїстично і самовпевнено діючи в тому ж дусі, що і спокушені змієм перші люди – для тих дар життя обернеться також і осудженням.

Бо коли всі воскреснуть з мертвих, то ті, хто чинили добро, увійдуть в блаженну вічність із Богом, Якого любили і Якому виявляли послух тут, у цих важких і скорботних обставинах земного життя. А ті, хто чинили зло – теж воскреснуть, однак їхній спадок буде за ділами їхніми. Вони успадкують осудження, приготовлене дияволу і його слугам, бо в час земного життя вони обрали не Бога, але слухали лукавого змія і діяли за волею його.

Все це, дорогі брати і сестри, ми, чуючи слова Писання, маємо нагадати самі собі. Щоби доки маємо час земного життя, ми робили вірний вибір. Щоби руку Божу, яка щедро подає нам дари, ми не відкидали, як відкинули її прабатьки наші. Щоби ми, бачачи прояви зла і його наслідки у світі цьому – не впадали у злі сумніви та відчай. Але щоби твердо і завжди пам’ятали – Христос переміг зло і смерть,

Він істинно прийде судити живих і мертвих. Він силою Свою воскресить усіх в останній день, але кожна людина особисто отримає в той час суду те, на що заслуговує. Тож доки маємо час земного життя, більший чи менший – маємо використати його на благо.

Маємо потрудитися задля виконання волі Божої, зібрати з Христом скарби добрих діл, про які нагадує Писання. І тоді воскресіння, яке прийде для нас, як і для всіх людей, у визначений час – буде нам на радість, а не на смуток, бо воно буде здійсненням обіцяної винагороди за примножене нами добро, а не звершенням осудження за вчинене нами зло. Амінь.