Навіть у найбільш складних та скорботних обставинах життя ми маємо покладатися на Бога, довіряти Йому, – Митрополит Епіфаній

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Цього недільного дня ми чуємо розповідь про зцілення десяти прокажених. Які настанови ми маємо взяти з цього читання, щоби втілювати їх у власному житті?

Часто це місце з Євангелія сприймається в першу чергу через міркування над тим, що вдячність Спасителю виявив лише один з десяти зцілених. Лише він, отримавши зцілення, повернувся до Христа, щоби подякувати. І справді, цей приклад перш за все спонукає нас ніколи не забували про вдячність Богові.

Цю вдячність ми маємо виявляти не лише тоді, коли отримуємо від Господа допомогу в якихось особливих обставинах, як отримали її хворі на проказу. Адже сам дар нашого життя, все, що ми маємо – це теж привід до вдячності. Тому слова подяки ми вкладаємо в наші ранішні та вечірні молитви. Тому ми дякуємо Богові за їжу, яку маємо на своєму столі та за всі інші дари. Навіть наше головне богослужіння, звершення Таїнства Євхаристії – це служіння подяки, бо власне цим нашим словом і перекладається з грецької «євхаристія».

Але окрім настанови бути вдячними, це читання дає нам також ще один доказ того, що для Бога немає нічого неможливого. Проказа, на яку хворіли зцілені Господом люди, була у ті давні часи страшною і невиліковною хворобою. Ті, хто був уражений нею, фактично уподібнювалися до заживо присуджених на смерть. Небезпека прокази спонукала суспільство виганяти хворих на неї у віддалені, усамітнені місця, від чого ці нещасні люди ще більше страждали.

В житті багатьох людей стається так, що страшні біди, хвороби, інші негаразди дуже обтяжують їх. У таких обставинах може здаватися, що немає ніякого виходу, немає порятунку, немає надії на подолання викликів. Але зцілення Спасителем прокажених, як і багато інших чудес, засвідчує, що насправді це не так і безвихідних, безнадійних ситуацій нема.

Писання свідчить про Бога: «Усякий, хто вірує в Нього, не осоромиться» (Рим. 10:11). Вустами пророка Ісаї Господь каже: «Чи забуде жінка грудне дитя своє, щоб не пожаліти сина утроби своєї? але якби і вона забула, то Я не забуду тебе» (Іс. 49:15). Тому навіть у найбільш складних та скорботних обставинах життя ми маємо покладатися на Бога, довіряти Йому, звертатися до Нього, у такий спосіб долаючи спокуси зневіри та відчаю. І як побачили це нині згадувані зцілені Спасителем від смертельної хвороби прокажені, так і ми теж зможемо побачити, що правдива довіра до Бога ніколи не буде осоромленою.

Також ще один висновок ми можемо взяти з почутого нами євангельського читання, а саме: благополуччя земне не є тотожним справжньому благословенню Божому. Зцілилися від прокази десять чоловік, але сповіщення спасіння з вуст Христових почув лише один з них – той, хто повернувся подякувати Господу. Без віри в Бога, без вияву вдячності Йому земне благополуччя є тимчасовим і саме в собі не має цінності.

Євангеліє свідчить, що Бог є «добрий і до невдячних, і злих»  (Лк. 6:35). Тому Він благодіє навіть грішникам. Але це не означає, що Господь схвалює їхній гріх або що зло, яке вони чинять, не має в очах Божих жодного значення і тому не буде Ним осуджене.

Як люблячий Отець заохочуючи добрих та в надії на виправлення злих Бог турбується про всіх людей. Він дає грішникам можливість, усвідомивши Його любов та побачивши Його благодіяння, навернутися і пізнати істину. Саме так сталося із самарянином, який, отримавши благодіяння через зцілення від хвороби, утвердився у вірі в Христа і прославив Його. Відтак, отрім здоров’я тілесного він отримав і те, що є значно більш важливим – спасіння. Тому нам також слід прагнути не просто доброго стану земного життя, але того, що є важливим для вічності – прагнути спасіння.

Всі ці міркування над євангельською розповіддю спонукають нас, дорогі брати і сестри, зміцнюватися у вірі, щоби завдяки цьому також досягти спасіння та блаженного вічного життя.

Отримуючи благодіяння ми повинні бути вдячними Богові, Який є джерелом всякого істинного добра. А якщо і зазнаємо страждань та потрапляємо в біду – то і в таких важких обставинах маємо твердо триматися віри в Бога, не впадати у відчай, але покладатися на Господній промисел, який зло раніше чи пізніше зупиняє і наслідки його обертає до добра. Амінь.