Наш обов’язок – служити Господу і ближнім, служити добру нашого народу від тих дарів та талантів, які Творець подав нам, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у шістнадцяту неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Цього недільного дня ми чуємо з Євангелія притчу про таланти. Мабуть саме завдяки цій притчі назва давньої міри ваги – талант – якою зокремакористувалися для обрахування срібла й золота, – сама ця назва стала вживатися до дарів та здібностей нематеріальних, які Бог дає кожній людині заради її блага.

Почуте нами євангельське слово нагадує, що наші здібності, як фізичні, так і духовні, існують не самі собою та не беззмістовно. Ми сотворені Богом та наділені Ним цими здібностями задля визначеної мети – щоби примножувати добро і правду, щоби виконувати головну заповідь закону – заповідь любові. Любові до Бога і до ближніх.

Є такі якості і здібності, які Господь вклав у саму природу людини, і тому вони, хоча і дещо різноюмірою, але присутні у кожного. Розум, воля, почуття, здоров’я, сила тілесна та сила духу, здатність до творчої праці – все це часто називають природними здібностями людини. Однак вони походять не від природи як такої, але насправді є тими талантами, які Бог, сотворивши людину, вклав у всіх нас.

Що у свою чергу означає: ми не є безумовними власниками свого життя, своїх здібностей. Як слуги з притчі не були власниками талантів, бо отримали їх від господаря, так і ми не власники і не господарі свого життя, але його розпорядники. Бо ми не є джерелом власного життя, але маємо його як дар від Бога, перед Яким несемо відповідальність за вірне використання того, що Господь дав нам.

І притча нагадує нам про це: коли Христос прийде у славі судити живих і мертвих, тоді Він у кожної людини запитає звіт про її життя. Запитає, як вона використала дар, який отримала від Бога – чи використала для примноження добра, для виконання заповідей, для служіння ближнім та Господу, чи навпаки – змарнувала цей дар, дбаючи лише про тимчасове, турбуючись лише про свої задоволення.

Часто, дорогі брати і сестри, особливо в новітню епоху, можна не лише серед людей зовнішніх, але і серед християн почути заперечення біблійного визначення, яке використовується у церковній практиці для нашої самоназви – раби Божі. Таке ставлення очевидно походить від засудження самого рабства, як суспільного інституту, від засудження стану, коли одна людина перебуває у цілковитій залежності від іншої, не маючи прав і свободи.

Однак засудження суспільного інституту рабства, як справді негідного, не повинне затьмарювати в нашій свідомості тієї біблійної істини, про яку ми сьогодні отримуємо нагадування також через слова Писання.А саме тієї істини, що ми не є власниками свого життя, але тільки розпорядниками тих дарів, які отримали від Бога.

Все, що ми маємо, є дар Божий або плід такого дару. Все, здобуте нами завдяки розумовій та фізичній праці – плід тих дарів, які Бог вклав у саму нашу природу, а також тих, які Він дає кожному з нас особисто. І кожен з нас, кожна людина, коли прийде належний час, дасть звіт про те, як було використано ці дари: чи від отриманого нами служили ми Богу та ближнім, згідно із заповіддю, чи навпаки, служили лише самим собі. Або, що найгірше – чи віддавалися пристрастям і служили гріху, марнуючи, як блудний син з притчі, те, що було отримане нами як дари від Отця Небесного.

Тому, коли ми називаємо самих себе рабами Божими, то цим не принижуємо людської гідності, але протидіємо нашій власній гордині через нагадування про Божі дари та Божу милість, завдяки яким ми взагалі живемо і маємо блага. Це нагадування про відповідальність, яку ми маємо перед Господом за вірне і мудре використання отриманих кожним з нас талантів. Це нагадування про обов’язок дотримуватися заповідей Божих, щоби через це мати нам справжню гідність дітей Отця Небесного і справжню свободу – свободу від пристрастей і гріхів.

Дорогі брати і сестри! Сьогодні ми вшановуємо соборну пам’ять преподобних отців Києво-Печерських, які в Ближніх печерах спочивають. І всі вони – преподобні, затворники, святителі, мученики та сповідники – кожен з них у своєму житті у різний спосіб втілили притчу про таланти. Подвиги їхні були різні, різне було їхнє служіння та церковний сан, але всі вони прожили згідно із заповіддю Божою, віддавши себе на служіння Господу, Церкві та ближнім. Вони служили невпинною молитвою і працею рук своїх, служили через незламнесповідання віри навіть аж до мученицької смерті. І для повноти Православної Церкви України є справжньою духовною радістю, що ми можемо біля їхніх святих мощей, у печерах, де вони несли свій подвиг та знайшли тілесний спочинок, підносити молитви рідною мовою. Підносити молитви в час великих страждань, які терпить народ наш через нашестя чужинців, через агресію прихильників лжевчення «русского міра».

Нині знову ніч та ранок наші, як і багатьох мешканців України, були наповнені звуком сирен та звуком вибухів. Російська імперія зла знову творила своє сатанинське дійство – сіяла руйнування і страждання, примножуючи кровопролиття і вбивство. Російський народ, який має багато земель та інших дарів, замість того, щоби все це використовувати на благо, не просто марнує отримане від Бога, але обернув ці дари на служіння сатанинське, на нищення невинних, на кровопролиття і вбивство. Однак притча, яку ми чуємо нині, надихає нас знанням того, що Бог нікого не залишить без належної відплати, за добро – винагородить, а за зло – покарає.

Наш обов’язок – служити Господу і ближнім, служити добру нашого народу від тих дарів та талантів, які Творець подав нам. А ті, хто дане Богом обертає на служіння імперії зла, на служіння лжевченню «русского міра», нехай не забувають, що прийде час відповідальності за законом людським і за законом Божим. І хто не мав милосердя – той і покараний буде немилосердно.

Дорогі брати і сестри, дорога громадо цього прекрасного собору, який є ставропігійним храмом Предстоятеля! Сердечно вітаю всіх вас із 15-літтям від часу його освячення. Нехай всі ті таланти, які Господь подає, і ті можливості, які ви маєте завдяки Його милості, будуть вами примножені на благо. Нехай нові покоління вірних зростають тут, громада – примножується, молитва завжди щиро підноситься до Господа і Його святих угодників. Нехай Боже благословення перебуває на вас і на всіх добрих справах, які ви звершуєте, примножуючи дароване вам від Господа. Амінь.