Ми ще раз засвідчили, що незмінно зберігаючи сутність віри та вчення Євангелія ми хочемо, щоби Церква на цій основі належно відповідала на виклики часу, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Предстоятеля у десяту неділю після Пʼятидесятниці та в день церковного Новоліття

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Цього недільного дня ми чуємо з Євангелія розповідь про зцілення отрока, який страждав від нечистого духа. Батько хлопця приводив свою дитину до учнів Христових, але вони не могли зцілити його, і тому він звернувся до Самого Спасителя. Однак звернувся він не стільки з виявом віри, скільки із сумнівом.

Саме цей сумнів був причиною того, що спочатку не відбулося зцілення. Бо такий сумнів є проявом зневіри, є споріднений із гріхом та відкриває двері для нього. Такий сумнів подібний до тріщини у посудині, через яку поступово витікає вода, спустошуючи її.

Може здаватися, що сумнів не є сам собою важким гріхом – це ж не грабіж, не вбивство чи ще щось подібне. Але якщо станемо міркувати над цим питанням глибше, то побачимо, що саме сумнів допоміг лукавому духові звершити найбільше злодійство усіх часів – викрав у людини неоціненний скарб єдності з Богом та став причиною смертності всіх нащадків Адама. Бо коли змій спокушав перших людей, то саме через сумнів, посіяний у їхні серця, він зміг схилити їх до гріха.

Такий, споріднений з гріхом сумнів, який є протилежністю віри, можна уподібнити малій дверці у стінах фортеці, проникнувши через яку ворог обходить всю оборону і долає захисників. Так і сумнів відкриває шлях для зла аж до самої глибини душі, даючи можливість лукавому духові опанувати думку, зв’язати волю, викривити розуміння і насадити в людині терня гріха.

Міркуючи про все це людина, яка знає приклади Євангелія, може здивуватися. Бо, згадуючи події за участю святих, навіть у їхніх діях може побачити ознаки сумніву. Найбільш яскравим з цього ряду безперечно є питання, яке Пречиста Діва Марія ставить архангелу Гавриїлу у відповідь на його слова благовіщення про Богоматеринство: як же станеться це, коли Я мужа не знаю? (Лк. 1:34). Подібним є також сумнів, який висловлює апостол Фома, коли інші учні Христові свідчать, що бачили Спасителя воскреслим, а він не хоче прийняти їхнього свідчення, як достатнього, і прагне пересвідчитися сам.

Але насправді між сумнівом наших праотців, сумнівом батька біснуватого хлопця та іншими подібними проявами сумніву, і сумнівом, який висловлюють Діва Марія чи апостол Фома, є істотна, принципова відмінність. І відмінність ця – у джерелі сумніву та намірі, до якого він спрямований.

Гріховний сумнів має своїм джерелом зневіру в Бозі, сполучену з внутрішньою гордовитістю. Людина, уражена таким сумнівом, сама себе вважає мірилом істини. Вона не на Бога спирається, не до Нього звертається, як до джерела істини та Судді всього, але звертається до свого власного розуму, до своїх емоцій і почуттів, до особистого життєвого досвіду. В них, а не в Божому свідченні, вона шукає відповідь на питання, де є правда, а де – ні.

Сумнів, спонуканий праведністю, має цілком протилежну природу. Його породжує бажання захиститися від підступів диявольських, не схибити у виконанні Божої волі, бажання переконатися, що справді Сам Господь сповіщає істину. У такому випадку людина не до себе самої апелює в пошуку правди, не свій розум ставить суддею, але звертається до Бога, бажає, щоби Він явив свідчення Своє.

Отже, при певній зовнішній схожості, між першим і другим проявами сумніву є принципова, докорінна відмінність. Перший віддаляє від Бога та відкриває двері гріхові, а другий навпаки – наближає до Бога, утверджує довіру до Нього, допомагає захиститися від спокус та підступів диявольських.

Тож, дорогі брати і сестри, маємо остерігатися сумніву гріховного, але зобов’язані плекати та примножувати духовну тверезість і розсудливість. Щоби, захищені цими чеснотами, ми зростали у правдивій вірі в Бога, а не були уловлені оманливими ученнями чи марновірством.

Дорогі брати і сестри! Сьогодні, в перший день вересня, ми розпочинаємо новий богослужбовий рік. Рівно рік тому ми як Помісна Церква перейшли на новоюліанський календар, долучившись до більшості Церков-Сестер, що раніше прийняли його, як більш точний. І ми з радістю можемо засвідчити, що повнота нашої Церкви прийняла цей соборно ухвалений крок. Тому сьогодні я хочу подякувати всім, хто з розумінням прийняв це необхідне церковне рішення.

Ми нікого не примушуємо прийняти оновлений календар, бо не хочемо, щоби він був причиною непорозумінь і суперечок. Тому як Помісна Церква мидаємо можливість громадам визначитися. Водночас в цілому прийнявши новий календар, успішно звершивши цю реформу, ми ще раз засвідчили, що незмінно зберігаючи сутність віри, зберігаючи вчення Євангелія, вчення апостольське, вчення отців та соборів, вчення правдиве і православне, ми хочемо, щоби Церква на їхній основі належно відповідала на виклики часу.

І проявом цього свідчення Церкви, вкоріненого в істині, але відкритого до сучасності, є згадування нами нині, разом з іншими Православними Церквами, про відповідальність за доручене людині творіння. Бог доручив людству піклуватися про живу і неживу природу, про тварин і рослини, про повітря, воду і землю. Не нищити їх, не марнувати їхнє багатство заради гріховної гонитви за збагаченням чи задоволеннями, як блудний син змарнував спадок батька. Але ретельно доглядати за природою, як пастир доглядає за отарою своєю, як селянин плекає посіяне ним на ниві, як добрий виноградар чи садівник дбає про сад чи виноградник.

Починаючи новий церковний рік ми оновлюємо усвідомлення нами цієї нашої християнської відповідальності перед Богом за добрий стан дорученого нашій опіці сотвореного світу. Ми дякуємо за всі блага, які Господь щедро подав нам дотепер. І ми просимо також і в році новому про допомогу, про наставлення нас в істині, про збереження і примноження в нас правдивої віри. Щоби ані спокуси диявола, ані зло світу цього, ані гріховні сумніви чи бажання не позбавляли нас добрих плодів довіри до Бога і віри в Нього. Амінь.