Маємо подбати, щоби бути не лише серед покликаних, але щоби ми залишилися і серед обраних, які свого покликання не зганьбили, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у двадцять сьому неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Ми наближаємося до святкування Різдва нашого Спасителя. У зв’язку з цим євангельська притча про бенкет символічно нагадує про події приготування людства до пришестя у світ Месії. Адже явлення Христа на землі сталося не раптово – навпаки, людство ще за довгий час перед цим, починаючи від прабатьків Адама і Єви, отримувало від Бога пророчі сповіщення про народження Спасителя світу. Так само і свято, про яке йдеться у притчі, було очікуваним, а гості, запрошені на нього, були сповіщені заздалегідь.

З роду в рід Бог звіщав через праведників та пророків про майбутнє пришестя Месії. Господь подавав ознаки, за якими буде видно, що вже прийшов саме Він – очікуваний істинний Спаситель. Але коли настав час впізнати Сина Божого і прийняти Його духовне Царство, то сталося так, що народ, до якого Він найперше був посланий, і вчені книжники та знавці закону, які мали найкраще знати вказівки та пророцтва, не прийняли Месію-Христа. Про це свідчить нам і святий Іоан Богослов, що Христос «до своїх прийшов, і свої Його не прийняли. А тим, які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути» (Ін. 1:11-12).

Отже, притча про бенкет є також пророцтвом, яке засвідчує: навіть коли ті, хто був завчасно покликаний і сповіщений про прихід Месії, не прийняли Його, бувши обтяжені своїми власними упередженими переконаннями, Бог замість них покличе до спасіння інших. Господь з роду в рід готував народ Ізраїля до приходу Месії, через пророцтва вказував на ознаки, за якими слід було переконатися, що прийшов істинний Спаситель. Але коли ті, до кого Христос прийшов, не прийняли Його, тоді Бог покликав до спасіння інших – численні народи язичницькі.

Язичники не мали знання про закон Божий, не вивчали Писання, не чули пророцтв про Месію. Але коли апостоли, як ті слуги з притчі, прийшли до них, щоби закликати увійти у Царство Боже, то багато з цих колишніх ідолопоклонників полишили своє марновірство і пішли за Христом.

До числа цих колишніх язичників, що навернулися до істини, належить і наш народ. Бо наші предки від початку не вірували в істинного Бога та поклонялися ідолам. Але коли апостол Андрій Першозваний  та подальші проповідники Євангелія стали сповіщати серед наших предків істину, то поступово все більше і більше число їх наверталося до правди. І як підсумок цього тривалого процесу настав час, коли за рівноапостольного князя Володимира вже не окремі люди, але народ наш як спільнота, прийняв правдиву християнську віру. Ніби ті люди, що знайдені були слугами господаря на роздоріжжях, наші предки були знайдені проповідниками Євангелія і служителями Церкви та покликані до Царства Небесного.

Однак, дорогі брати і сестри, притча про бенкет є не лише нагадуванням про велику милість Божу, але також нагадує і про відповідальність. Бо те, що Господь кличе нас до Себе, накладає цю відповідальність на кожного з нас особисто. Христос каже: «Якби Я не прийшов і не говорив їм, то не мали б гріха; а тепер не мають виправдання за гріх свій» (Ін. 15:22). Якби народ наш від давнього часу не був покликаний до пізнання істини і серед нього не звучала вже століттями проповідь Євангелія, то наша відповідальність була би меншою. Але народ наш є християнським за своїм корінням та за своєю історією, і нині всяка людина в Україні, коли хоче пізнати євангельську істину та долучитися до Церкви Христової – може це зробити. Тому притча про бенкет і образ тих покликаних, які, коли настав час свята, відмовилися прийти на нього – це також і для нас застереження. Бо ті з нас, хто має можливість бути дітьми Церкви, але відкидає її – стають подібними до людей із притчі, які знають про свято і про запрошення на нього, але свої тимчасові справи ставлять вище за Боже покликання.

Писання свідчить: «“Раб […] той, який знав волю господаря свого, та не був готовий і не робив за волею його, буде багато битий. А той, хто не знав і зробив щось гідне покарання, буде битий менше. Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають» (Лк.12:47-48). Нам, як християнам, від Бога довірено багато, тому і вимоги до нас більші, ніж до тих, хто не пізнав істини Євангелія, – хоча перед Творцем відповідатимуть і ті, й інші.

Тому, готуючись до зустрічі Різдва Христового, ми, дорогі брати і сестри, маємо не лише дбати про зовнішні традиції, прикрашати оселі, готувати подарунки і страви на святковий стіл, вітати ближніх. Ми також маємо нагадати самим собі, що через Різдво Христове Царство Боже наблизилося до нас і слуги Спасителя – апостоли, пророки, отці та вчителі Церкви, наші духовні наставники – кличуть нас на свято, що його Бог приготував для нас. Кличуть до Божественної трапези – до святої Євхаристії. Кличуть до Церкви, яка за природою своєю є зібранням тих, хто був Богом покликаний і відгукнувся, увійшовши через віру й хрещення у містичне єднання з Господом та з Його вірними дітьми. Однак якою буде наша власна відповідь на цей заклик, відповідь не у словах, а самим життям – залежить лише особисто від кожної людини. Тож маємо подбати, щоби бути не лише серед покликаних, але щоби ми залишилися і серед тих обраних, які свого покликання не зганьбили. Амінь.