Новини

Маємо дбати не лише про здоров’я тілесне, але ще більше – про здоров’я духовне, яке досягається через покаяння, що завдяки милості Божій очищає нас від гріхів, – Митрополит Епіфаній

19 Липня 2020

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія

в шосту неділю після П’ятидесятниці


Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Євангельське читання, яке ми чули, хоча і доволі коротке, але як і все у слові Божому, має глибокий сенс, без роздумів над яким неможливе християнське духовне життя. Тому апостол Павло нагадує нам у Посланні до Євреїв: «Слово Боже живе i дійове, та гостріше від усякого меча двосічного: воно проникає до розділення душі й духу, суглобів i мізків, i судить помисли й наміри сердечні» (Євр. 4:12), а Спаситель засвідчує: «Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть». (Мк. 13:31).

Над чим ми маємо замислитися, почувши розповідь з Євангелія від апостола Матфея про зцілення розслабленого, тобто людини паралізованої, знерухомленої через хворобу?

По-перше, звернімо увагу на те, що Спаситель прощає гріхи та зціляє хворого, побачивши віру тих, хто приніс його. Це – дуже важливе свідчення, хоча наведене воно лише у декількох словах. Чому воно важливе? Тому, що воно підтверджує дієвість віри та прохань одних людей, коли вони турбуються про інших.

Ось зараз, протягом Божественної літургії, ми підносимо багато молитовних прохань, і просимо не лише за себе і за присутніх поруч з нами. Адже всі ви чуєте заклики диякона молитися за мир усього світу, за добрий стан Божих Церков, за ієрархів, священнослужителів та усіх вірних, за нашу державу Україну, за її владу та військо, за хворих і немічних, за полонених, за визволення від нашестя чужинців та інші прохання. Всі вони стосуються не лише нас, і навіть не лише тих, кого ми знаємо особисто.

Чому ми робимо це? Тому, що так нас навчає слово Боже. Апостол Яків у соборному посланні настановляє нас: «Моліться один за одного, щоб вам зцілитися, бо багато може щира молитва праведного. Ілля був чоловік подібний до нас, а помолився молитвою, щоб не було дощу, i не було дощу на землі три роки i шість місяців. І знову помолився, i небо дало дощ, i земля зростила плід свій» (Як. 5:16-18). І Сам Спаситель, Христос Господь, закликає нас: «Усе, чого ви попросите в молитві, вірте, що одержите – і буде вам» (Мк. 11:24). Також Він засвідчує: «І коли чого попросите у Отця в ім’я Моє, те зроблю, щоб Отець прославився в Сині. І коли чого попросите в ім’я Моє, Я те зроблю» (Ін. 14:13-14).

Тому ми і просимо не лише за себе чи за тих, хто поруч з нами, але і за відсутніх, і за невідомих нам по імені. Не лише за добрих, але і за грішників, не лише за благодійників, але і за ворогів, не лише за живих у світі цьому, але і за померлих, які живі у вічності. Ми робимо це, бо нас спонукає віра в Бога і любов до ближніх.

У Євангелії окрім сьогоднішнього прикладу ми можемо знайти багато інших подібних. Римський сотник просив про зцілення слуги – і сталося за проханням його. Жінка-хананеянка просила про свою біснувату дочку – і дитина була звільнена від влади злого духа. Дочку Яіра було повернуто до життя через молитву та віру батька її.

Вражаючим є старозавітній приклад прохання патріарха Авраама про помилування грішних мешканців міст Содома і Гоморри, якби серед них знайшлося хоча б невелике число праведників. Про це читаємо у 18-ій главі книги Буття. І Бог обіцяв виявити милість до багатьох грішників навіть заради десяти праведників і заради молитви самого Авраама (Бут. 18:23-33).

Отже, перший висновок, який маємо зробити з роздумів над почутим сьогодні уривком з Євангелія, – що наш християнський обов’язок полягає серед іншого також у тому, щоби з вірою молитися не лише про власні потреби, але і про потреби інших, бо це є дієвий вияв і нашої любові до Бога, і нашої любові до ближніх.

Однак відразу може постати питання: хіба Господь Всевідаючий не знає, що є необхідним для нас та для світу, і тому потребує, щоби ми у молитві сповіщали Йому про різні потреби? Зовсім ні! Навпаки, Спаситель наголошує: «Знає Отець ваш, чого ви потребуєте, раніше за ваше прохання до Нього» (Мф. 6:8). Цим молитва відрізняється від всякого мирського прохання. Бо призначення звичайного прохання – сповістити ту особу, до якої ми звертаємося, про потребу. А призначення молитви – через спілкування з Богом засвідчити нашу віру в Нього, і за цією вірою – одержати необхідне.

Коли ми спілкуємося між собою, то від мудрих слів, від корисних настанов, від життєвого досвіду старших, тощо – ми самі збагачуємося. І хоча б з цього можемо вже зрозуміти, якою великою є користь від спілкування з Богом. Бо наскільки Господь більший за людину, настільки те, що ми отримуємо завдяки щирій молитві, є більшим від всякого земного спілкування.

Отже, повертаючись до зцілення розслабленого, ми бачимо, що віра тих, хто приніс його до Спасителя, спонукала їх до дії, яка сама вже була молитвою. Бо принесли хворого не просто щоби перемістити з місця на місце, але у надії на допомогу від Господа Ісуса Христа, з вірою, яку і засвідчено у Євангелії.

Як же Син Божий відповідає на це свідчення віри і це бажання? Він каже: «Дерзай, чадо! Прощаються тобі гріхи твої!» (Мф. 9:2). Це слово обурює книжників, бо вони ясно розуміли, що лише Бог має владу прощати гріхи і тому вважали слова Спасителя – привласненням божественного достоїнства і богохульством. Але Христос, щоби засвідчити, що Він справді має владу божественну, підтверджує її чудом – за Його словом той, хто не міг рухатися, встає і йде здоровим.

Звернімо увагу на зв’язок між хворобою та гріховністю, який засвідчують і підкреслюють ці події. Адже що таке тілесна хвороба? Це пошкодження в діяльності нашого тіла, коли якісь його частини не діють так, як належить, зазнають тління, тобто розпаду, або спотворення. Чому з тілом стається це? Ми, як християни, знаємо, що Бог сотворив людину дуже добре. Але коли людина відступила від Бога, то через це, через втрату належного зв’язку з Творцем, в людській природі стався розлад. Бо чим наше тіло є без Бога? Порох і попіл – ось чим є людина, бо з цього вона сотворена і до цього після смерті повертається.

Отже, хвороби є наслідком дії зла, яке проникло в саму нашу природу і принесло в неї розлад, тління, розпад. Це не означає, що кожна конкретна хвороба є наслідком особистого гріха саме тієї людини, яка хворіє. Про це ясно сказано у Писанні, а також і досвід наш свідчить, що є багато грішників, які до часу мають гарне здоров’я, і є багато добрих людей, які страждають від хвороб. Наприклад, минулої неділі, на свято апостолів Петра і Павла, ми чули з читання Павлового Другого послання до Коринфян про «жало в плоть», за позбавлення від якого тричі апостол молив Бога. Загальною є думка, що тут мається на увазі хвороба, від якої страждав Павло – але Господь попустив йому хворіти, щоби він «не звеличувався надзвичайністю одкровень» (2 Кор. 12:7).

Отже, хоча хвороби не завжди і не обов’язково пов’язані з особистими гріхами, але всі вони пов’язані з владою гріха над кожною людиною, над самою людською природою. І тому для правдивого зцілення людини не достатньо лише вилікувати хворобу, зробити здоровим тіло – значно важливіше вилікувати душу, зціливши її від хвороби – гріха. Як тіло хворіє через пошкодження зовнішнє або від збудників хвороб, так і душа хворіє через збудників гріха – гріховні помисли, бажання та пристрасті, та через пошкодження від вчиненого зла.

Мабуть важко знайти людину, яка би хотіла бути хворою – всі ми прагнемо зберігати добре здоров’я, і побажання його для себе і для інших – найголовніше і найчастіше з добрих побажань. Але розуміючи і знаючи, яка є духовна причина хвороб – а цією причиною є влада гріха і дія зла в нас – ми повинні дбати не лише про збереження тіла від захворювань, про його чистоту і благополуччя, але насамперед не забувати і не занедбувати свою душу. Не даремно ж у чині сповіді саме Таїнство покаяння іменується лікарнею, і священик перед прийняттям сповіді закликає грішника покаятися такими словами: «ти прийшов до лікарні, щоб не відійти тобі не вилікуваним».

Чи може священик дати розрішення у гріхах? Адже ми чули про те, що прощати гріхи є лише у владі Божій. Так, може! Але не сам від себе, а завдяки силі благодаті Святого Духа, яку він сам отримує у Таїнстві священства. Бо Господь Ісус Христос після Воскресіння з мертвих подав цю благодать Своїм служителям, як про це нам сповіщає євангеліст Іоан: «Ісус же сказав їм […] Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас. Сказавши це, Він дихнув і говорить їм: прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому залишите, залишаться». (Ін. 20:21-23).

Отже, дорогі брати і сестри, підсумовуючи почуте сьогодні з Євангелія та наші роздуми над цим, ще раз нагадаємо про важливі висновки, які маємо для себе зробити.

Перше – що для нас життєво необхідною є молитва до Бога, яка є спілкуванням з Ним та виявом нашої живої віри. Молитва ця повинна бути не лише за нас самих чи за тих, кого ми знаємо, але і про інших людей, навіть не знаних нам по імені, бо це є один зі способів виконання заповіді любити ближнього як самого себе.

І друге – що причиною хвороб є наша підвладність гріху. Тому маємо дбати не лише про здоров’я тілесне, але ще більше – про здоров’я духовне, яке досягається через покаяння, що завдяки милості Божій очищає нас від гріхів.

На завершення, поклавши собі ці думки на серце, разом з тими, хто особисто був свідком зцілення розслабленого, прославимо і ми Бога, покладаючи на Нього надію на наше зцілення від хвороб та гріха!

Амінь!

Слава Ісусу Христу!