Мала Софія є місцем постійної православної української молитви у комплексі Святої Софії – нашому духовному серці, історичній кафедрі православних Київських Першосвятителів, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія з нагоди престольного свята трапезного храму Софії Київської

Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сердечно вітаю громаду цього особливого для всієї нашої Помісної Церкви храму Малої Софії з престольним святом та зі своєрідним ювілеєм. Адже виповнюється десять років від того часу, як храм цей був відновлений для богослужінь, а його престол був освячений на честь благовірного князя Ярослава Мудрого.

Зазвичай десять років не вважають великою чи тим більше ювілейною датою. Однак для нас і для новітньої історії Української Церкви роки ці були наповнені непересічними подіями, пов’язаними саме з цим храмом, і це спонукає нас до особливого пошанування.

Роль Малої Софії визначається не величчю архітектури чи стародавністю, але тим, що храм цей є місцем постійної православної української молитви у комплексі Святої Софії – нашому духовному серці, в історичній кафедрі православних Київських Першосвятителів.

Не раз за довгу, тисячолітню історію Свята Софія зазнавала драматичних змін та навіть катастрофічної руїни. Вона була свідком злетів та занепаду української держави – розквіту княжого Києва та нищення, принесеного сюди з півночі ордою братовбивць, очолюваною суздальським князем Андрієм, а потім – монгольськими завойовниками. Тут зустрічали наших звитяжних козацьких гетьманів, які піднесли давню славу України. Але тут також вітали російських правителів, які принесли Україні поневолення як суспільне, так і церковне. Століття тому Свята Софія стала історичним символом руху нашого народу та нашої Церкви до соборності земель та незалежності, до духовної свободи і автокефалії. Символом, який явив себе у терновому вінці тортур та репресій комуно-більшовицької імперії.

За цю довгу історію не раз різні обставити примушували православну українську молитву змовкнути тут. Різні зовнішні сили, різні чужоземні правителі, від монгольських ханів до кремлівських тиранів, зупиняли тут церковне життя. Але щоразу, як фенікс із попелу, це життя відроджувалося. Після років мовчання або навіть руїни, свята Літургія знову починала звершуватися тут, духовне серце України – оживало.

І для нас важливо, що у новітній час протягом ось вже десяти років ця щоденна молитва твориться тут, а світильник богослужіння – не згасає. Разом з Національним заповідником православна громада Святої Софії, яка представляє всю нашу Помісну Церкву, в нових умовах продовжують ту саму місію, для якої цей собор і цей комплекс будував благовірний князь Ярослав Мудрий – місію молитви, просвітництва, збереження та примноження скарбів нашої унікальної суспільної та державної ідентичності.

Саме тут, в Малій Софії, у грудні 2018 року після літургії відбулися Архієрейський та Помісний собори Київського Патріархату, рішення яких відкрили шлях до Об’єднавчого Собору та до творення нашої єдиної Православної Церкви України. Тут зберігаються мощі одного з видатних Київських ієрархів, святителя Рафаїла, який в умовах імперського поневолення України робив те, що було можливим, аби захистити і відновити стародавню славу Києва і Святої Софії.

Зараз Україна стоїть на порозі четвертих роковин повномасштабного вторгнення російської імперії зла та дванадцятих роковин від початку війни. Нині ми згадуємо роковини розстрілів на Майдані, коли спонукані Москвою наші тогочасні правителі повернули зброю держави проти українського народу і проти нашого прагнення бути невід’ємною частиною Європи.

Вороги вірили, що насиллям і кровопролиттям вони за кілька днів змусять народ наш скоритися. Але вони глибоко помиляються. Бо їхні злі прагнення засновані на силі зброї та брехні. А наша стійкість та непохитність мають своєю основою скелю правди, щирої молитви та жертовної любові.

У стародавні часи, коли благовірний князь Ярослав завершував комплекс Святої Софії, то збудував він тут ще два храми – на честь великомученика Юрія Переможця та мучениці Ірини. Мудрість-Софія з Богородицею – Нерушимою Стіною, яка у вічній молитві підносить руки за Київ і за всю нашу багатостраждальну землю – в центрі. А поруч – храми, присвяти яких нагадують нам про перемогу над злом і правдивий, благословенний мир.

Такий задум святого Ярослава залишається навіки актуальним заповітом для нас, дітей княжої Руси-України: плекати соборність, зберігати мудрість, засновану на Божому одкровенні та щирій молитві, боротися зі злом, прагнути правдивого миру та оберігати його. Тож у день престольного свята і малого ювілею Теплої Софії будемо просити Господа, аби за заступництвом наших святих князів Оскольда, Ольги, Володимира, Ярослава та інших святих благовірних правителів України-Руси, за молитвами київських Першосвятителів, наших преподобних отців та наших мучеників, під покровом Богородиці-Оранти ніколи довіку не згасала тут лампада віри та богослужіння – за Україну, за перемогу правди і за тривалий, справедливий, благословенний мир. Амінь.