Княжий Успенський собор у Володимирі разом з нашою Церквою і народом йшов складним шляхом боротьби, знову і знову відроджуючись до життя, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Епіфанія з нагоди першого богослужіння у кафедральному Свято-Успенському соборі міста Володимир

Преосвященні владики, всечесні отці, шановні представники заповідника, представники влади міста Володимира та Волинської області, дорогі брати і сестри! Святочна громадо! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні цим урочистим богослужінням ми відновлюємо історичну справедливість. За свою понад тисячолітню історію на цих українських землях Волині наша Православна Церква мала і часи слави та піднесення, мала і важкі, трагічні сторінки, коли зазнавала гонінь, занепаду, руїни. А одним з видимихматеріальних символів тяглости цієї історії для Волинського краю безперечно є цей княжий Успенський кафедральний собор у Володимирі.

Збудований у часи розквіту Київської держави як княжий дар, собор цей за минулі століття зазнавав і пограбувань, і руйнування від завойовників. Але разом з нашою Церквою і нашим народом він ніби повторював складний шлях боротьби та відновлення, знову і знову відроджуючись до життя.

Певним духовним символом такого шляху є присвячення цього собору Успінню Богородиці. З одного боку сама подія Успіння була завершенням земного життя Діви Марії. Але з іншого боку для Пречистої Владичиці Її Успіння позначило нове, віковічне, преславне служіння, як Непереможної Воєводи у боротьбі з ворогами видимими і невидимими, як Нерушимої Стіни віри, як постійної Оранти-Молитовниці, як Матері для всіх вірних, Яка Своїм омофором покриває нас від усякого зла.

Смерть не має влади над Божою Матір’ю завдяки викупному подвигу і хресній жертві Її Сина. Так само зло і руїна не мають остаточної влади та панування ані над нашою Церквою, ані над нашим українським народом. Від орд стародавніх кочових завойовників до нинішньої московської орди не раз приходили на нашу землю супротивники, «щоби украсти, вбити й погубити» (Ін. 10:10). Зневажали, плюндрували та руйнували наші святині. На жаль так було не лише колись.

Всі ви мабуть чули, що лише за останні дні від російських обстрілів постраждали Успенська лавра в Києві та Успенський монастир в Одесі. Іменуючись «русскім міром», і ворожа держава, і патріархія, яка їй служить, виправдовують геноцидні злочини, диявольську справу кровопролиття, вбивства невинних і руйнування цивільної інфраструктури,оголошуючи це «священною війною».

Вже понад шість з половиною сотень храмів та інших релігійних споруд повністю або частково зруйнувала російська армія на українських землях за час війни, і більшість з них – ті, якими користувалися громади, підлеглі російській патріархії. Хіба навіть за цими цифрами і фактами, окрім всіх інших численних злочинів, не видно ясно та чітко, що ця нова орда та її релігійні прислужники, що сунуть на нашу землю, є не «святою Руссю», а справжньою імперією зала, опанованою духом антихриста? Руйнуючи храми, зневажаючи святині лише тому, що вони стоять на українській землі, ця нова темна орда ділами беззаконними свідчить про свою справжню природу. Тож бачачи все це і пам’ятаючи слова Писання «Не може дерево добре плоди погані родити, ні дерево погане плоди добрі родити» (Мф. 7:18), ми за кривавими плодами «русского міра» можемо ясно визначити, що і коріння такого фальшивого «міра» – це зло і омана.

Відтак звільнятися від ярма, яке протягом понад трьох століть «русскій мір» накладав на душу українського народу, на нашу Помісну Православну Церкву – це добро і благо. На жаль не всі це розуміють, не для всіх є ясною необхідність не лише як суспільству віддалятися геть від Москви, але і необхідність духовна не мати ніякого зв’язку із лжевченням «русского міра» та його проповідниками і служителями, першим серед яких є російський патріарх Гундяєв.

Пам’ятаєте, дорогі брати і сестри, як народ Ізраїля, який тяжко страждав у рабстві в Єгипті, коли Бог вивів цей народ з неволі, все одно часто озирався назад, в минуле, і нарікав на пророка Мойсея за те, що покликав їх залишити Єгипет і йти в обіцяну землю? У землі єгипетський цей народ примушували до рабської праці, навіть хотіли знищити його через наказ вибивати немовлят чоловічої статі. А вони все одно згадували Єгипет як місце, де у котлах варилося смачне м’ясо. Замість Живого Бога хотіли мати звичного для них золотого тільця, бо такому божеству поклонялися могутні єгиптяни.

Все це нагадує нам нинішнє духовне становище. Бог покликав український народ до свободи, дав звільнення від давнього ярма поневолення, яке на тіло й душу наших предків накладали століттями. Але досі є чимало тих, хто хоче кланятися ідолам «русского міра», бо у полоні звикли до цього. Московський духовний полон – це новітній полон єгипетський і вавилонський, з якого ми повинні остаточно звільнитися, але поки що не всі це усвідомлюють та приймають, маючи страх передсвободою. Тому наше спільне завдання – допомагати тим, хто коливається, відкривати очі засліпленим.

«Пізнаєте істину, і істина визволить вас» (Ін. 8:32) – говорить Спаситель. І нині ми знову закликаємо наших братів та сестер, які ще досі озираються на Москву і тамтешню патріархію, бо звикли до них і бояться духовної свободи – дивіться на плоди «русского міра», дивіться на страждання і руїну, які він несе, на ту зневагу, яку він має навіть до вас самих і до святинь, в яких ви молитеся – і звільняйтеся від цього духовного ярма! Не вертайтеся серцем у цей духовний Єгипет, дім рабства! Не озирайтеся на Москву, як дружина Лота озиралася із жалем на багатий і величний Содом, де жила раніше, але тікайте від престолу гріха геть!

Сьогодні цією службою, українською молитвою в цій стародавній святині, символічному духовному серці княжої Волині, ми розпочинаємо нову сторінку історії – сторінку звільнення від духовного поневолення та відродження у свободі. У 1992 році, в чассвяткування 1000-ліття Волинської єпархії, тут, в цих стінах, митрополит Філарет, наш старець-патріарх, якому днями виповнилося 97 років, проповідуючи, нагадував про необхідність духовної та церковної свободи. Відтоді минуло три з половиною десятиліття, пройдений складний шлях, але нині ми дякуємо Богові за те, що мрія нашого старця-патріарха, про зміцнення духовних і тілесних сил якого ми всі щиро молимося, як і мрії багатьох поколінь борців за волю і незалежність нашої Церкви та нашого народу – здійснюються.

Попереду ще багато боротьби та праці. Боротьби з російським агресором. Боротьби з отруйним лжевченням «русского міра», яке, подібно до давніх єресей, викривляє та нищить самі основи православної християнської віри. Багато праці з відновлення і матеріального, і духовного.

Але ми віримо, що з Божою допомогою та завдяки єднанню наших зусиль ми зможемо подолати виклики та зробити багато на користь і Церкви, і нашого народу. Як цей Успенський кафедральний собор відновлювався знову і знову після ворожих руйнувань – так відновиться і все те, що наші вороги видимі та невидимі намагаються зруйнувати. Бо на нашому боці правда, а значить на нашому боці Бог, і Він допоможе нам перемогти зло.

Сьогодні ми молилися за наших українських героїв-захисників, бо завдяки їм ми можемо звершувати нашу працю і служіння та маємо надію на перемогу і на встановлення справедливого тривалого миру. Ми дякуємо їм усім, живим і полеглим, і віримо, що за них у цьому храмі довіку лунатиме щира українська молитва.

Наша спільна подяка усім, хто наблизив цю мить, коли знову в княжій святині звучить щира молитва рідною мовою. Дякуємо обласній владі Волині, Міністерству культури та заповіднику, які опікуються комплексом як пам’яткою архітектури та історії. Дякую всім, хто тут, у Володимирі, на Волині та в Києві сприяв розв’язанню всіх проблемних питань.

Дякую владиці Матфею та духовенству і вірним єпархії за працю і зичу, щоби в нових умовах ця праця давала ще більше добрих плодів, сприяючи духовному єднанню нашого народу та його відродженню. Дякую всім вам, хто зібрався нині на молитву, незважаючи на важкі умови сьогодення.

Шлях від рабства до свободи – складний та наповнений багатьма випробуваннями і перешкодами. Але разом, пам’ятаючи про нашу спільну мету – щире служіння Богу, Церкві та нашим ближнім, українському народу – ми, з допомогою Господньою, за молитовним заступництвом Богородиці та всіх святих землі Волинської і України, подолаємо цей шлях. Нехай Бог благословить нас незламністю і успіхом! Слава Ісусу Христу! Слава нашій Матері-Україні! Амінь.