Хто відвідує хворих й допомагає їм, від тих Господь приймає ці добрі справи, як вчинені не лише до людини, але до Нього особисто, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія
у шосту неділю після Пʼятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні в читанні з Євангелія ми чуємо розповідь про зцілення людини, хворої на параліч. Але зцілення це подається Спасителем не лише для тіла хворого паралітика, але також подається і для його душі через прощення гріхів.

Цим самим Господь привертає нашу увагу до взаємного зв’язку між тілесною неміччю людини та гріхом, який через падіння прабатьків увійшов в нашу природу і діє в нас.

Бог сотворив людину досконалою, чистою і здатною до безсмертя. До гріхопадіння людина не знала ані мук, ані страждань, ані хвороб, ані старості та смерті. Все це прийшло до нас через те, що гріх став впливати на людину. Розриваючи нашу єдність з Богом, гріх обмежує в нас животворну дію благодаті, без якої ми не здатні до існування.

Бо лише Господь, наш Творець, має джерело буття Сам у Собі. А все творіння, в тому числі й людина, має джерело життя в Бозі. І втрачаючи єдність з Богом людина уподібнюється до розбитої посудини, з якої виливається вода. Вона стає подібною до лампади, в якій вигоріло масло і вона гасне, бо не має як підтримати світло в собі. Через гріх людина уподібнюється дереву, в якого підрубане коріння – воно скоро засихає, бо не має як живитися від землі.

Хвороби не були притаманними людині від початку, але є наслідком того руйнування в людській природі, яке вчинив гріх. Відтак немає людини, яка би не хворіла – бо, як свідчить Писання, грішними є всі ми.

Але у хворобах наших, як ми можемо побачити на нинішньому євангельському прикладі, виявляється і дія Промислу Божого, спрямованого на спасіння людини. Бо властивість Промислу Божого є в тому, щоби зло зупиняти та спрямовувати до добрих наслідків.

Тут можна почути питання, яке багато хто поставить в думках своїх: яке ж добро може бути від хвороби? Які від неї можуть бути добрі наслідки?

Насправді, якщо глибше обміркувати це питання, то ці наслідки стають очевидними.

Перший добрий наслідок полягає в тому, що знання про хвороби, усвідомлення того, яку біду і страждання вони приносять, стримують багатьох людей від гріховного, розбещеного, нестримного в пристрастях життя. Хвороби стають застереженням для людини, і, бажаючи зберігати своє здоров’я, вона спонукає себе стримуватися у їжі та питті, бореться зі шкідливими звичками.

Також хвороби нагадують нам про нашу неміч та нашу смертність. Коли ми молоді, сильні, здорові, то нам може здаватися, що все є у нашій владі, що ми самі є господарями власного життя та можемо розпорядитись ним, як забажаємо. У такий спосіб гордість підступно надимає нас. Але хвороба, яка обмежує нам здатність рухатися, працювати, коли біль та інші її прояви пригнічують нас – все це спонукає до усвідомлення власної немочі, смиряє нашу гординю. Так ми отримуємо нагадування, що час життя минає і нам слід примножувати те добре, що матиме цінність і тоді, коли раніше чи пізніше станемо на прозі відходу до вічності.

Також хвороби спонукають до виявлення діяльної любові, справ милосердя духовного та тілесного. Власне цей приклад ми бачимо і сьогодні. Бо ті, хто принесли хворого до Спасителя, цим самим виявили і свою віру в Нього, і надію на милість Божу, і милосердя до паралізованого, який сам не міг прийти.

Зі слів Господніх про Страшний суд ми знаємо, що при кінці світу одним з тих критеріїв, за якими Христос судитиме всіх людей, буде серед іншого і вияв милосердя до хворих. Хто хворого відвідує, допомагає йому, дає розраду, сприяє зціленню, молиться за одужання – від такого Господь приймає ці добрі справи, як вчинені не лише до людини, але до Нього особисто.

Також хвороби є приводом для нас замислитися над нашим власним духовним життям. Вони спонукають нас до покаяння, до виправлення, спонукають молитися. Коли подивимося на самих себе, подивимося у своє серце, то переконаємося, що значно частіше людина звертається до Бога тоді, коли відчуває загрозу, коли перебуває в біді, коли потребує допомоги. Яскравим прикладом цього є зцілення десяти прокажених. Всі вони хотіли звільнитися від страшної хвороби. Але коли зцілилися, то лише один з них повернувся, щоби подякувати Богові.

Ніхто не повинен свідомо піддавати своє здоров’я небезпеці, бути легковажним щодо нього, адже воно – дар Божий. І нехтування цим даром, його марнування – це теж гріх, за який людина відповідатиме перед Творцем.

Але коли приходять до нас чи до наших ближніх випробування хворобою, то такі обставини ми повинні використати з духовною користю, обернувши наслідки зла до добрих плодів. Хвороба повинна спонукати нас до щирого покаяння і виправлення. Якщо чуємо від лікарів та фахівців, що здоров’я наше зазнало шкоди від того, що маємо хибні, шкідливі звички, що зловживаємо їжею і питтям тощо – то маємо виправлятися.

Якщо ближні наші захворіли – маємо в міру можливого попіклуватися про них, особливо коли йдеться про людей самотніх, похилих віком, бідних. Навіть якщо не можемо допомогти безпосередньо, то все одно завжди маємо засіб, який не потребує нічого, окрім любові – це молитва.

Нещодавно ми згадували про римського сотника, який просив Господа зцілити його хворого слугу. Сьогодні ми бачимо приклад віри тих, які принесли паралізованого до Спасителя. Все це доводить, що Богові угодне наше піклування про ближніх, наші прохання про їхнє духовне і тілесне здоров’я. І Господь, вислуховуючи щирі молитви, допомагає, зцілює – чи то через сили, дані Ним самій людині, чи через мудрість лікарів, чи навіть звершуючи явне чудо.

Але навіть якщо сталася невиліковна хвороба – то і в такому випадку не слід впадати у відчай. Бо ті, хто у випробуваннях не втрачають віри, не втрачають надії на Бога, хто усвідомлює, що вірних чекає життя вічне, де немає хвороб і болю, але де є невимовна радість від єдності з Небесним Отцем – такі уподібнюються Іову Багатостраждальному та іншим святим, хто за терпеливість у хворобі отримали вінець нетлінної Божественної слави.  Бо вони, подібно до мучеників, перемагають спокуси диявола і самим життям своїм засвідчують повну відданість Господу.

Тож, дорогі брати і сестри, підбиваючи підсумок наших міркувань, покладімо собі на серце прагнути стриманості, яка сприяє здоров’ю душі й тіла. Пам’ятаймо про обов’язок дбати про здоров’я своє, як про дар Божий, і не нехтувати ним. А якщо довелося зіткнутися з хворобою, то цю нагоду також маємо використати з духовною користю. Щоби не лише хворість подолати, але і використати цю нагоду для досягнення плодів добрих діл, які матимуть цінність для вічності. Амінь.