Новини

Христос відкриває Себе всякому, хто щиро і від серця бажає прийняти Його, – Митрополит Епіфаній

02 Серпня 2020

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у восьму неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

У читанні з Першого послання апостола Павла до Коринфян, яке подається нам сьогодні для повчання, звернімо особливу увагу на наступні слова: «Стало мені відомо про вас, браття мої, що між вами є суперечки. Я кажу про те, що у вас говорять: я – Павлів; я – Аполлосів; я – Кифин; а я – Христовий. Хіба ж розділився Христос? Хіба Павло розіп’явся за вас? Чи в ім’я Павлове ви хрестилися?» (1 Кор. 1: 11-13).

Про що тут йдеться і яку настанову ми маємо взяти для себе з цього апостольського застереження?

З контексту перших глав послання ми бачимо, що коринфська громада, до якої звертається апостол Павло, розділилася і причиною цього було недостатнє розуміння коринфянами того, чим насправді є вчення Євангелія.

Першим проповідником, який приніс до коринфян євангельське вчення, був сам Павло. Після нього в цій громаді працював Аполлос – юдей родом з Олександрії, про якого згадано в книзі Діянь Апостолів у таких словах: «чоловік красномовний та досвідчений у Писаннях, […] наставлений на шлях Господній, […] говорив та вчив про Господа правдиво, знаючи тільки про хрещення Іоанове» (Діян. 18: 24-25), «він дуже викривав юдеїв привселюдно, доводячи з Писання, що Ісус є Христос». (Діян. 18: 28). Також зі слів послання можна зробити висновок, що деякі з коринфських християн або безпосередньо були учениками апостола Петра – Кифи, або були наставлені кимось з його учеників.

І ось за цією ознакою в громаді сталося розділення – одні себе називали учениками Павла, інші – Аполлоса, інші – Петра. А деякі казали, що вони – Христові ученики, можливо тим самим бажаючи підкреслити незалежність від апостолів.

Таким чином коринфські християни повели себе доволі схоже до сучасних їм послідовників різних раввинських чи філософських шкіл. Адже і для християн з юдеїв, і для навернених з язичників був зрозумілим приклад слідування вченню талановитих мудреців та наставників. І тому вони сприйняли і Павла, і Аполлоса, і Петра саме як таких вчителів – філософів чи тлумачів Закону. І розділилися між собою, як ділилися послідовники різних філософських напрямків.

Це розділення апостол Павло викриває та засуджує, вказуючи на те, що воно викликане принципово помилковим сприйняттям коринфянами євангельського вчення, як філософії, тобто як викладу талановитими вчителями принципів мудрості. Тому в перших главах свого послання апостол наполегливо показує, що Євангеліє – це не ще одна «нова філософія», а вчення, в самих основах відмінне від усіх філософських шкіл.

Бо філософи зосереджувалися на мудрості так, як вони самі її розуміли, і як в міру свого таланту могли пояснити послідовникам. Саме тому кожна філософія є людською і суб’єктивною, адже вона є викладом людських міркувань над питаннями буття.

Також євангельське вчення принципово відрізняється від традицій тогочасного юдаїзму тим, що воно не зосереджене виключно на тлумаченні Божого Закону та поясненнях до тлумачень, зроблених законовчителями минулого.

Євангельське вчення зосереджене на Божественній Особі, на Господі нашому Ісусі Христі, воно є шляхом до Цієї Особи, а не заступає і тим більше не заміняє Її. Саме тому апостол Павло підкреслює, що він, як і Аполлос, як інші апостоли, є лише трудівником на ниві Божій: «Бо коли хтось говорить: «Я – Павлів», а інший: «Я – Аполлосів», то хіба не плотські ви? Хто такий Павло? Хто Аполлос? Вони тільки служителі, через яких ви увірували, і‚ до того ж‚ як кожному дав Господь. Я насадив, Аполлос поливав, а зростив Бог; а тому i хто насаджує‚ і хто поливає є ніщо, а все Бог, Який вирощує» (1 Кор. 3: 4-7).

Тим самим апостол Павло бажає ствердити, що християнство не є і не може бути чимось подібним до філософської школи, де послідовники одного мудреця можуть сперечатися з послідовниками іншого, доводячи одне одному, хто з них краще пізнав премудрість та краще виклав її. Більше того, істинність християнського вчення взагалі не залежить від людської мудрості і не обумовлена нею. Бо джерело євангельського вчення – не в мудрості проповідників і не в талантах учеників, а в Бозі, Який не просто сповістив для світу істину, але послав у світ Сина Свого, Який є жива і особистісна Істина.

Чому так важливо розрізняти філософію і євангельське вчення? Тому що перше пов’язане зі здібностями людини, і для всякого є очевидним, що не кожен може бути філософом, і тим більше не кожен здатен досягнути у філософському пізнанні вершин досконалості. Але якщо так, то будь-яка людина могла би сказати, що їй не вистачає мудрості, вченості чи ще якихось людських здібностей для того, щоби зрозуміти та прийняти Христове вчення.

Однак насправді ніхто не може виправдатися відсутністю мудрості, бо Христос є відкритий для всіх, а не лише для мудрих, і прийти до Нього та отримати від Нього настанову і заспокоєння може кожна людина, незалежно від своїх особистісних якостей, освіти, життєвого досвіту, здібностей, тощо. «Де мудрець? Де книжник? Де допитливий віку цього? – звертається апостол Павло до коринфян. – Чи не обернув Бог мудрість світу цього на безумство? Бо коли світ своєю мудрістю не пізнав Бога в премудрості Божій, то угодно було Богові безумством проповіді спасти віруючих» (1 Кор. 1: 20-21).

Саме тому апостол спеціально підкреслює, що серед коринфської громади переважають люди прості, не знатного походження, без особливої освіти: «Погляньте, браття, хто ви‚ покликані: небагато серед вас мудрих за плоттю, небагато сильних, небагато благородних; але Бог обрав немудре світу, щоб посоромити мудрих, і немічне світу обрав Бог, щоб посоромити сильне; i незнатне світу i принижене, i нічого не значуще обрав Бог, щоб скасувати значуще, – щоб ніяка плоть не хвалилася перед Богом» (1 Кор. 1:26-29).

Ці слова звернені не лише до коринфян, але і до усіх нас. Бо якщо хтось соромиться того, що не має достатньої мудрості чи освіти, то нехай згадає приклад з Євангелія, коли запитали Спасителя, хто найбільшим буде у Царстві Небесному. «Ісус, покликавши дитя, поставив його посеред них і сказав: істинно кажу вам: якщо ви не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете у Царство Небесне. Отже, хто упокориться, як дитя це, той і більший у Царстві Небесному» (Мф. 18: 2-4).

Те саме стосується і вчених та мудрих – нехай ніхто не спокушається своїми талантами і не дозволяє думкам своїм ставати на перешкоді Євангелію. Бо якщо серед коринфських християн суперечка була щодо того, чиїм словам і навчанню треба слідувати і кого з апостолів визнавати для себе головним авторитетом, то серед людей віку цього значно більше поширене переконання, що ніхто, окрім них самих, не є авторитетним, і що людське «я» нібито є центром світобуття та мірилом істини.

Отже, дорогі брати і сестри, підсумовуючи наші роздуми над словами з Писання, покладімо собі на серце, що коли ми прагнемо пізнати істину, то міра мудрості людської, якою ми обдаровані, не має принципового значення, не може і не повинна стати нам на заваді у сприйнятті Євангелія. Адже Христос відкриває Себе всякому, хто щиро і від серця бажає прийняти Його. Тож почуймо голос Того, Хто кличе до кожного з нас: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф. 11:28).

Амінь.