Храм за своїм таємничим духовним призначенням є образом неба на землі, – Митрополит Епіфаній

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Перш за все хочу сердечно привітати настоятеля і парафіян цього храму, його будівничих, меценатів та благодійників, а також усіх вас, хто зібрався на цю урочистість, та цілу повноту Православної Церкви України у Закарпатті з нинішньою подією освячення нового дому Божого. Всі разом ми щиро радіємо, що тривала і складна праця сьогодні довершується закликанням Духа Святого, щоби створена людськими руками будівля стала небоподібним домом, місцем явлення милості та слави Господньої.

Чому серед інших образних описів під час звершення чину освячення храму вживається і цей: «небоподібний дім»? І вживається він незалежно від зовнішніх ознак, висоти, розмірів чи прикрас нової будови – так іменуємо ми і величний собор, і маленьку церквицю. Безперечно ми називаємо так новий храм тому, що він за своєю внутрішньою сутністю, за своїм таємничим духовним призначенням є образом неба на землі, є дверима до сходження в небесні оселі.

Зі Священного Писання ми знаємо, що небеса названі місцем особливого перебування Божого. Господь, як Дух чистий, абсолютний, незміримий, є всюдиприсутнім. І коли ми говоримо про небеса, як місце, де утверджений Престол Божий, то повинні розуміти, що йдеться не про звичайне, матеріальне небо, яке бачимо над собою вгорі, а про небеса духовні. Це ім’я – небеса, Божественне Одкровення вживає не для того, щоби описати фізичне місце, де перебуває Творець, але як образ невимовної, у повноті незбагненної високої духовної реальності.

Як небо знаходиться високо над землею, вивищується над людьми та над їхнім звичайним життям віку цього, так духовні небеса перевершують все, що є у матеріальному світі. На небі ми бачимо те, чого немає на землі – сонце, місяць, зірки, які сяють для нас згори, але не змішуються з цим світом. Так і Божа благодать сходить до нас з небес, діє в нас і у світі, але не змішується з ним.

Храм називається небоподібним тому, що хоча він є частиною цього матеріального світу, він будується зі звичних речей, з каміння, цегли, дерева та інших подібних матеріалів, але після освячення він набуває небесних якостей. Він стає місцем, де Бог благоволить особливо виявляти Себе, де звершуються Таїнства Церкви, де приноситься Безкровна Жертва і нам подається святе Причастя Тіла і Крові Христових. Бог є всюди та на всякому місці, але саме у храмі Господь особливо являє Себе, дає можливість кожній людині відчути близькість до Нього.

Зараз ми всі стоїмо тут, на землі. Але водночас кого ми бачимо поруч із нами? Ось на іконах зображені Сам Господь, Його Пречиста Матір, зображені ангели та святі. Ми знаємо, що всі святі перебувають на небесах, у Небесному Царстві. Але вони таємничо, однак істинно і реально перебувають і тут. Тому і місце це справді є небоподібним – Бог і Його святі тут є особливо близькими для нас, а ми, залишаючись на землі, маємо можливість одночасно бути серед тих і з тими, хто перебуває на небесах духовних.

Бог за Своєю природою є незміримим, неосяжним. Він іменується Всевишнім тому, що є вищий не лише за все відоме нам, але навіть вищий за все, що ми здатні собі уявити. Однак якби Господь залишався лише таким, то як би ми могли наблизитися до Нього, як би ми пізнавали Його і спілкувалися з Ним? Нашими власними зусиллями досягнути цього було би неможливо. А без цього спілкування, без цього пізнання і єднання ми не могли би досягнути спасіння та вічного життя.

Тому Бог, залишаючись Всевишнім, Сам наближається до нас. Він сходить до нас з небес, Він являє Себе не як далекий і недосяжний, але як близький, як Той, Хто є поруч. І хоча Престол Божий утверджений на небесах, як нам про це каже Писання, водночас і храм цей, і освячений в ньому престол, нині, за благодаттю Духа Святого, також стають справжнім Господнім домом і місцем Його слави.

У цьому мальовничому куточку нашої великої України, у прекрасному Закарпатті ми маємо можливість споглядати велич і красу гір. Зростаючи від землі, гори тягнуться до неба. Однак кожен знає, що шлях в гори, особливо до вершин, є складним, вимагає зусиль. Храм Божий таємничо нагадує гору Фавор, де учні Христові могли бачити преображеного Господа, де чули голос Отця Небесного, де стали свідками явлення слави Божої. Але якщо на гору людина піднімається не щодня і не всяка, то сюди до Бога може прийти в будь-який день і кожна людина. Зусилля для цього теж потрібні, але ці зусилля – духовні, вони залежать не від матеріальних речей, а від віри, яку ми маємо в наших серцях.

Ось така велична подія сьогодні відбувається. І не лише ми, хто зібрані зараз тут, радіємо цьому – разом з нами радіє повнота Православної Церкви України. Бо освячення нового храму тут, на Закарпатті, є свідченням зростання та утвердження всієї нашої рідної помісної Української Церкви.

В багатьох інших куточках України можливість підносити молитви рідною мовою, відчувати належність до великої родини Православної Церкви України вже стала звичною. Але в силу низки причин для Закарпаття можливість для православних молитися у храмі своєї, рідної, помісної Православної Церкви, щиро і разом з іншими під час богослужінь молитися за Україну, за наших новітніх героїв-захисників, молитися за перемогу над російською імперією зла, молитися за визволення поневолених брехливим «русскім міром» та за утвердження миру істинного, справедливого – це поки що можливість певною мірою унікальна.

Однак з року в рік тут, на Закарпатті, також все більшим стає число громад і храмів, які виконують приписи церковного канонічного порядку, які послідували Томосу Вселенського Патріархату. І я твердо переконаний, що з Божою допомогою та спільними зусиллями ми зможемо досягнути того, що і в Закарпатті лжевчення «русского міра» зазнає поразки, як воно зазнає поразки в інших куточках нашого спільного дому – України. А православні українці, які тут поки що залишаються під його чарами – також звільняться від цього духовного ярма, і ми всі разом далі будемо славити Господа у єдиній помісній Українській Православній Церкві.

Дорогі брати і сестри!

Сьогодні з читання Євангелія ми чуємо, що Господь закликає людину, яка була звільнена від влади бісів, йти, щоби свідчити про це діло Боже. Аби й інші, почувши таке свідчення, пізнали істину, навернулися до правди, звільнилися від омани. Цей самий заклик звернений нині і до всіх нас: ми, вийшовши з цього оновленого і освяченого дому Божого, вийшовши з цієї служби, з цієї Божественної літургії, маємо йти та свідчити про те, яке благо сотворив і творить для нас Бог. Ми маємо свідчити словами і добрими справами про ту радість, яку духовна свобода дає нам.

Як біси зв’язували волю опанованої ними людини, так «русскій мір» своїм лжевченням, ніби отрутою, зв’язує і тримає в полоні страху тих, хто піддається йому. Але Господь звільнив Українську Церкву, звільнив нас від цих накинутих нам Московією кайданів – і наш обов’язок перед Богом є виявляти вдячність та свідчити перед усіма про це велике діло.

Ще раз сердечно вітаю настоятеля і громаду та всіх вас з довершенням величної справи та з освяченням храму. Дякую всім, хто долучився до того, щоби цей день наблизився і ця подія сталася. А найбільше всі ми разом дякуємо Богу нашому, Якому слава на віки віків. Амінь.