Хоча нині біля України зібралася темрява зла і бурхливі хвилі намагаються потопити нас – маємо вірити, що ми не полишені, бо з нами Бог! – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у дев’яту неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні з Євангелія ми чуємо розповідь про те, як Спаситель прийшов до учнів Своїх по водах озера. Сталося це відразу після двох подій. Першою з них було вбивство Іродом пророка і Предтечі Іоана Хрестителя. А другою – чудесне насичення понад п’яти тисяч людей п’ятьма хлібами і двома рибами.

Почувши звістку про смерть пророка Іоана, Господь з учнями йде у пустельне місце. Але люди з околиць, довідавшись, що Ісус є у їхньому краї, зійшлися до Нього та принесли своїх хворих, яких Він зцілив. Коли ж звечоріло, то Спаситель чудесно наситив усіх, хто зібрався до Нього. Але відразу по тому наказав Він учням Своїм відпливти на інший берег озера. Сам же Христос не поплив з ними, але пішов на гору, де на самоті молився. І лише коли настала ніч, а на озері здійнявся вітер, що піднімав хвилі, Спаситель пішов до учнів Своїх по водах, як по звичайній землі.

Звершивши перед цим численні чудеса, Христос саме зараз ніби полишає Своїх учнів самотніми. Вони у човні пливуть без Нього серед ночі та бурхливих хвиль і вітру, не знаючи, що має бути далі. Чи Вчитель їхній припливе іншим човном? Чи піде дорогою край озера? Навколо ніч, хвилі б’ють у човен. І раптом бачать вони серед збурення води Когось, Хто йде до них.

Чи можливо людині без всяких допоміжних засобів йти поверхнею води? Досвід та знання кажуть нам, що це неможливе. Тому і учні Христові лякаються, думаючи, що побачили примару або духа. Однак Господь заспокоює їх: «Це Я, не бійтеся» (Мф. 14:27).

Спаситель міг би відпливти у човні разом з учнями Своїми, або ж так само разом з ними піти суходолом. Однак Він обирає інший, чудесний спосіб, бо бажає виявити віру їхню та зміцнити її. Перед цим учні зазнали випробування, довідавшись про страту Іоана, якого вони шанували, як правдивого Божого пророка. Однак цей пророк загинув, кат відтяв йому голову за наказом володаря, намовленого розпусною жінкою. Тож коли навіть саме життя такого праведника Божого не захищене від злоби нечестивців, то хіба зло не має великої сили?

Але Господь на прикладі чудесного нагодування великого зібрання людей п’ятьма хлібинами доводить учням, що хоча Промисел Божий для багатьох незбагненний, але турбота Небесного Отця про дітей своїх є повсякчасною і все, що Бог робить – веде до блага. І якщо Бог допускає чомусь недоброму статися, то це відбувається не через обмеженість сили Творця, але задля більшого блага.

Христос справді полишає учнів Своїх на самоті серед ночі у човні на бурхливому озері. Однак полишає не назавжди, а лише до того часу, коли неочікуваним і чудесним чином приходить до них. І цим Він зміцнює їхню віру, дає їм важливий урок, закликаючи заспокоїтися і не боятися.

Силу, яку дає ця віра, відразу являє Петро, коли на заклик Господа виходить з човна і йде по воді до Спасителя. Однак в мить життєвий досвід, який каже, що водою ходити неможливо, ослабив віру Петра і він став тонути. Але і тут Христос не полишив учня Свого і, простягнувши руку, ввів до човна.

Все це, дорогі брати і сестри, стає для нас ще одним свідченням, що якими б складними не були зовнішні обставини нашого життя, ми завжди повинні довіряти Богові. Нехай життєвий досвід наш і самі закони природи кажуть, що так неможливо, – наша довіра до Бога повинна сказати нам: з Господом все є можливим!

Часто у своєму житті ми опиняємося в обставинах, подібних до обставин апостолів у човні на водах озера. Нам здається, що Бог відступив від нас, що ми ніби полишені на самоті серед темряви і бурхливих хвиль життєвого моря. Але у такі моменти нам знову і знову слід вдивлятися перед собою очима віри. І тоді ми серед темряви і хвиль побачимо Христа, Який йде до нас, як побачили Його апостоли. Ми почуємо Його голос, звернений до нас: «Заспокойтеся! Не бійтеся!» І коли матимемо тверду віру, то навіть неможливе для людини – стане для нас можливим. Як стало можливим для понад п’яти тисяч народу насититися п’ятьма хлібами, а Петру – вийти з човна і піти по воді назустріч до Христа.

Тож хоча і нині навколо нас, навколо України, ніби зібралася темрява зла і бурхливі хвилі намагаються потопити нас – маємо вірити, що ми не полишені, ми не самотні, ми не потонемо. Бо з нами Бог! Амінь.