Господь закликає шукати Царства Божого і правди його, а все решта буде плодом цієї головної праці людини, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія
у третю неділю після Пʼятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Цього недільного дня ми чуємо низку настанов Спасителя, які передає нам апостол і євангелист Матфей. Не маючи багато часу, щоби зупинятися на кожній з них, обміркуємо лише три.

Перша – про світло, яке ми бачимо завдяки очам. Що має на увазі Господь, кажучи, що око є світильником для тіла? Зрозуміти це легко, коли міцно заплющимо очі. Тіло наше лишиться тим самим, але коли очі не бачать світла, то і все тіло наше перебуває ніби в темряві.

Звичайно, Господь, даючи настанови, турбується не про тілесний наш зір, а про духовний. Якщо ми не хочемо бачити світло божественної істини, яке міститься в євангельському вченні, якщо очі наші відвертаються від доброго та тягнуться до злого, щоби насолоджуватися принадою гріха – то замість світла, яке має через духовні очі наповнювати все наше єство, душа наша залишається у темряві. А той, хто блукає в темряві, як ми пам’ятаємо зі слів Спасителя – такий впаде у яму, тобто зазнає біди, а можливо і зовсім занапастить себе.

З життєвого досвіду ми всі добре знаємо, що хоча світ навколо нас є таким, яким він є, незалежно від того, бачимо ми його чи ні, але від нас самих залежить – на чому зосередити свій погляд. Тож серед всього різноманіття світу щось ми бачимо краще, щось гірше, а чогось зовсім не помічаємо. Цей приклад нагадує нам, що хоча у світі існує і добро, і зло, існують і праведність, і гріх, але обирати те, на чому зосереджувати свою увагу – це наше право, це залежить від нас.

Коли людина зосереджується на злі, на неправді, на спокусах, на омані – то вона свідомо чи ні, але поступово занурюється в цю темряву. І тоді з нею стається сказане нині Спасителем: духовне око її стає темним, а тому і все для неї стає темним.

Коли ж людина шукає кращого, щоби зосередитися на ньому, шукає правду, добро, любов, а від зла відвертається – то і душа її наповнюється світлом навіть тоді, коли навколо залишається багато темряви. Тому Господь і закликає нас найперше шукати Царства Божого і правди його.

І це є друга настанова, на якій ми сьогодні зупинимося. Що означає «шукати Царства Божого?» Це означає – саме меті досягнення Царства Божого, досягнення свободи від зла, досягнення спасіння – цій меті людина повинна підпорядковувати свої бажання, прагнення, дії. Бо Царство Боже – це вічне блаженне життя з Господом. Яка інша радість може бути більшою за радість вічного буття з Творцем, перебування у Його любові? Яке багатство чи яка насолода тут, на землі, можуть бути порівняні з благом вічного життя?

Розпочавши з роздумів про око ми повернемося до нашого зору для того, щоби краще зрозуміти настанову Спасителя. Зараз, коли внаслідок російської агресії ми всі зазнаємо обмежень у споживанні електроенергії, вночі, коли нам потрібно, ми використовуємо якісь освітлювальні прибори. Вони дають нам трохи світла, достатньо для того, щоби знайти щось чи побачити необхідне.

Але вдень, коли яскраво сяє сонце – чи хоч один світильник порівняється з ним? Навіть всі світильники людства не здатні наблизитися до того сяяння, яке сонце дає нам без оплати, без обмежень і щодня протягом віків.

Ось так і всі речі світу цього. Доки ми живемо тут – ми турбуємося про земне, потребуючи того чи іншого. Але у порівнянні з вічним блаженним життям, яке дарує Бог тим, хто любить Його і виконує Його волю, всі блага світу – це малий світильник у порівнянні із сонцем.

Тому Господь і закликає – шукати Царства Божого і правди його, а все решта буде плодом цієї головної праці людини.

І в цьому полягає третя настанова, над якою ми нині зупинимося – настанова про те, що Бог піклується про нас. Якщо Він дбає про звірів, про птахів, навіть про траву в полі – то тим більше Він дбає про людину, яка є Його образом і Його дитиною. Господь дає нам таланти, щоби ми використовували їх для досягнення блага для себе та ближніх. Господь дає нам сили духовні та фізичні для примноження добра. Господь відкриває нам Свою волю через Писання і вчення Церкви, яка є Його тілом. Благодаттю Своєю Господь зміцнює нас, очищає та освячує.

Тому хоча турботи цього земного життя є неминучими, але вони в жодному разі не повинні брати людину в полон. Ми не можемо ставати заручниками чи рабами речей, грошей, задоволень і всього іншого, що є в світі цьому, але є тимчасовим. Бо якщо час життя, даного нам тут, ми змарнуємо в турботах лише про це, то хоча і здобудемо щось як плід наших прагнень, але все одно – біля гробу залишимо надбане.

Бо коли прийде смерть, то що для нас буде важливим – тимчасове чи вічне? Скарби духовні чи багатство і речі земні? Відповідь для тих, хто розуміє – очевидна.

Господь не полишає нас ніколи і завжди піклується про наше благо – навіть тоді, коли ми не відчуваємо цього. Але і ми не повинні полишати Господа, не повинні відвертатися від Нього заради того, щоби зосередитися на чомусь тимчасовому, тим більше – на злому, гріховному.

Якщо будемо, дорогі брати і сестри, пам’ятати ці настанови Спасителя і будемо втілювати їх у життя – благо нам буде. Бо так ми будемо бачити та відчувати піклування Господнє про нас тут, але водночас будемо здобувати найцінніше – будемо наближатися до Царства Божого і вічного блаженного життя. Нехай Господь нам допомагає в цьому! Амінь.