Господь неодмінно прийде, щоби запитати нас, як ми використали те, що Він доручив нам, – Митрополит Епіфаній
Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія
в тринадцяту неділю після П’ятидесятниці
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Двома роздумами, які торкаються почутого нами з читання апостольського і євангельського, бажаю поділитися з вами. Перший торкається слів апостола Павла: «Хто не любить Господа Ісуса Христа, нехай буде проклятий, мара́н-афа́» (1 Кор. 16:22). Другий стосується одного із значень притчі про злих виноградарів.
Що означають слова «Маран-афа»? І чому ці слова подані нам без перекладу? Ці слова хоча і записані у апостольському посланні грецькими літерами, бо апостол Павло писав його грецькою мовою, однак належать вони до сирійського діалекту арамейської мови – тієї, якою розмовляв і Сам Спаситель. І подані вони без перекладу, щоби привернути нашу увагу до свого глибокого й особливого змісту. Так само, як без перекладу вживаються слова «амінь» – тобто «істина», чи «нехай так буде!», та «алилуя» – тобто «слава Богу!»
Слова «Маран-афа» означають «Господь гряде!», або «Господь близько!» Дуже подібні слова ми можемо зустріти в останніх рядках Біблії, у книзі Апокаліпсис, тобто Одкровення, Іоана Богослова: «Хто свідчить це, говорить: так, гряду скоро! Амінь. Так, гряди, Господи Ісусе!» (Одкр. 22:20). Відтак, вони пов’язують нас із роздумами над притчею про злих виноградарів, про що мова наша буде далі.
Віра у Друге пришестя Господа нашого Ісуса Христа є одним з наріжних каменів християнського сповідання. Спаситель наш вознісся на небеса, але за численними свідченнями Писання Він у належний час «знову прийде у славі судити живих і мертвих». Перше пришестя Христове було у смиренні, для принесення Себе в жертву заради світу, для оновлення творіння та для перемоги над смертю через воскресіння. Друге пришестя буде іншим – воно буде у величі та славі, які притаманні Богові.
Якщо про Різдво Христове знали лише утаємничені, ті, кому було про нього сповіщено, і навіть явлення Спасителя перед народом на Йордані та свідчення про нього Іоана Хрестителя було пізнане небагатьма, то Друге пришестя, на яке ми чекаємо, буде всесвітньо знаним і свідками його будуть не лише усі живі, але навіть померлі, які у той час воскреснуть. «Бо, як блискавиця виходить зі сходу і з’являється аж до заходу, – свідчить Євангеліє – так буде пришестя Сина Людського» (Мф 24:27).
Це пришестя ознаменує кілька важливих подій. Перша – це остаточна перемога над злом, над начальником зла – дияволом та його слугами, зокрема над тим, хто має з’явитися перед кінцем історії – антихристом. Друга – загальне воскресіння померлих та перехід всього людства у нове, вічне життя, хоча і не однакове для всіх: блаженне – для праведних, страждальне – для грішних. Третя – це власне осудження зла і всіх, хто чинив його, тобто Страшний суд, на якому визначиться вічна нагорода святим і вічний осуд – творцям зла. Четверта – це повна переміна стану творіння, як сказано у Другому соборному посланні апостола Петра: «Тоді небеса з шумом перейдуть, а стихії, розпалившись, зруйнуються, земля і всі діла на ній згорять» (2 Пет. 3:10).
Отже, пришестя Христове є подією радісною для добрих, але страшною – для злих. Йому, як відомо зі згаданої вже книги Одкровення Іоана Богослова, передуватимуть страшні події найглибшого гріхопадіння людства, час панування антихриста, тобто людини, яка видаватиме себе за бога і вимагатиме собі божественного поклоніння, але насправді – відданого слуги сатани. Писання провістить у ці останні роки настання страшних природних катаклізмів, воєн, голоду та інших страждань, спричинених гріхами людей, а також сповіщає про жорстоке гоніння на Церкву і всіх, хто залишатиметься вірним Богові.
Мабуть, саме тому в широкій свідомості людей, особливо тих, хто мало знайомий з церковним вченням, поняття «Апокаліпсис», «кінець світу», «друге пришестя» пов’язуються з бідами, стражданнями, катастрофою, хоча насправді значення їх – протилежне.
Апокаліпсис – це назва останньої з книг Біблії, пророчої книги апостола Іоана Богослова, в якій він записав видіння про події завершення нинішньої історії. Записав не для того, щоби налякати майбутніми катаклізмами, але щоби, по-перше, попередити про те, що так буде, по-друге – застерегти грішників та надихнути вірних, що час цих випробувань буде порівняно недовгим, а потім буде остаточний Суд Божий. І третє – щоби всі знали, що драматичні події кінця історії будуть не підсумком випадкового збігу обставин чи ознакою безсилля Творця перед дією зла, але що вони також таємничо Промислом Божим вплетені у Його задум спасіння.
Друге пришестя Христове – така сама істина, як і Його Різдво, і Його смерть та воскресіння. Але через те, що воно лише має відбутися – для багатьох це пришестя може здаватися вигадкою, мрією, безпідставним сподіванням. Від таких думок і застерігає нас Писання словами: «Маран-афа! Господь гряде!»
А святий апостол Петро пояснює: «Не зволікає Господь з виконанням обітниці, як деякі вважають те зволіканням; але довготерпить заради нас, не бажаючи, щоб хто загинув, а щоб усі прийшли до покаяння. Прийде ж день Господній, як тать уночі» (2 Пет. 3:9-10). Про це саме говорить і Євангеліє: «Будьте ж і ви готові, бо в яку годину і не гадаєте, прийде Син Людський» (Лк. 12:40).
Як пояснюють тлумачі, слова «Маран-афа! Господь гряде!» були поширені серед перших християн апостольського часу як свідчення їхньої віри в друге пришестя Христове і як заклик до духовної бадьорості. «Пильнуйте, стійте у вірі, будьте мужні і тверді. Усе у вас нехай буде з любов’ю» (1 Кор. 16:13-14) – так наставляє християн і апостол Павло. Бо якщо сьогодні не сталося ще пришестя Спасителя, сьогодні не настав ще суд світу і кінець зла – це не привід зневірятися, духом занепадати, відступати від правди.
За Своїм промислом Бог не відкрив нам часу пришестя Христового, але дав ознаки його наближення і застереження бути готовими – власне про це і нагадують слова «Господь гряде!». Бо так, Він ще не прийшов, ще не явився у славі судити живих і мертвих, але – гряде, приходить, близько вже, біля дверей! Тому, як раби з євангельської притчі, маємо бути готовими зустріти господаря нашого, о котрій би годині він не повернувся – і тоді отримаємо від нього нагороду. Як мудрі діви, які очікують на жениха зі світильниками та із запасом масла для них, – так і нам належить подбати про діла любові й милосердя, про очищення душі через покаяння та оновлення через Причастя Святих Таїн, щоби не виявитися не готовими, коли Жених явиться, та з нерозумними не опинитися поза святом, у зовнішній темряві.
Власне про цю відповідальність кожного з нас нагадує і притча про злих виноградарів, яку ми чуємо сьогодні. Бо одне з її значень полягає в тому, що виноградник – це наше життя. Не ми його самі собі надали, але кожен з нас отримав його, як дар від Бога. Тому належить нам поводитися зі своїм життям і всім, що ми завдяки цьому дару маємо, не як власники, а як працівники, яким довірено те, про що у належний час повинні будемо дати звіт.
Господь неодмінно прийде, щоби запитати нас, як ми використали те, що Він доручив нам. «Де плоди праці твоєї? – спитає Він. – Чого доброго ти досяг, використавши дар, який дано було тобі? Чи не закопав ти талант свій у землю? Чи не змарнував на розпусту майно, взяте від батька?»
І час цього пришестя не такий вже і далекий, як може декому здаватися. Бо слід пам’ятати не лише про загальний кінець світу та Страшний суд, але і про завершення нашого власного земного шляху. Коли Господь прийде вдруге – не знаємо, хоча і твердо впевнені, що день цей настане. Але коли ми самі прийдемо на суд до Господа – знаємо, бо станеться це для кожного після упокоєння.
Скільки би не прожили, навіть якщо і, подібно до пророка Божого Мойсея, 120 років – прийде наша особиста година дати відповідь перед Господарем життя за те, як ми прожили його. Тоді відзвітуємо, які плоди ми маємо з цього виноградника, чи працювали ми в ньому для примноження добра, чи лише для себе трудилися, привласнюючи і марнуючи те, що мали би віддати.
Тож, дорогі брати і сестри, нехай слова апостола «Маран-афа! Господь гряде!» будуть і для нас, як і для перших християн, водночас і підбадьоренням, і застереженням. Підбадьоренням в тому, що ми у боротьбі своїй проти зла не полишені на самоті і боротьба ця завершиться перемогою Сина Божого. Але також і застереженням, бо для грішників славне явлення Христа означатиме осудження і покарання за зло.
Тому і каже апостол Павло: «Хто не любить Господа Ісуса Христа, нехай буде проклятий». Прокляття означає не побажання зла, як ми часто думаємо і сприймаємо це слово – бо хіба може святий апостол бажати комусь зла, та ще й записуючи Боже одкровення? Прокляття означає відділення, відокремлення, заборону.
Якщо хто не любить Господа Ісуса Христа, якщо хто свідомо постає проти Нього – такі самі себе віддалили від Бога, як і сатана віддалився від Творця через власну гординю. Тому від них, від їхніх думок і способу життя християнам слід віддалятися – як втікає людина від всякої небезпеки, як рятується від пожежі чи повені, як остерігається злодіїв, як втікає від голоду, війни, уникає згубної пошесті та інших бід. Бо там, де немає любові до Бога – не може бути справжнього добра, як і сказано Спасителем: «Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає» (Лк. 11:23).
Тож прокляття, про яке говорить апостол, це не емоційний вислів чи побажання зла, як часто буває серед людей, коли вони проклинають когось, але це застереження для християн – уникати всього, що суперечить любові до Христа, бо це – духовно смертельна небезпека для них самих. Так само це застереження і для грішників – якщо відкидатимеш Бога, то тим самим накликаєш на себе осудження, тож доки є час – навернися, покайся, виправись.
Бо Господь гряде! Амінь.