Господь нагадує всім поколінням християн, що однієї формальної належності до Церкви і для нас зовсім не досить для того, щоби досягти спасіння, – Митрополит Епіфаній
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Цього недільного дня ми чуємо з євангельського читання розповідь про зцілення Спасителем слуги римського сотника. І серед багатьох уроків, які подає нам це слово з Писання, нині ми зупинимося лише на одному. А саме – на словах Господа: «Кажу ж вам, що багато прийдуть зі сходу й заходу і возляжуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небесному; а сини Царства вигнані будуть у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів» (Мф. 8:11-12).
Як відомо, сотник, на прохання якого Христос зціляє хворого слугу, був римлянин і язичник. Але Писання свідчить про нього, що він з повагою ставився до старозавітної віри та навіть допоміг євреям у будівництві синагоги. Отже Господь, відповідаючи на прохання сотника і навіть вказуючи на силу його віри як на приклад, знає, що цей римлянин є іновірець. Однак Спаситель не лише не відмовляє йому в його проханні, але і ставить його і виявлену ним віру вище за багатьох послідовників закону Мойсеєвого.
В інший час та в іншому місці апостол Іоан сказав Христу: «Наставнику, ми бачили чоловіка, який іменем Твоїм виганяє бісів, і заборонили йому, бо він не ходить з нами. Ісус сказав йому: не забороняйте; бо хто не проти вас, той за вас» (Лк. 9:49-50). Отже і в цьому випадку, і у випадку зцілення слуги римського сотника, і у розмові із самарянкою та у зціленні дочки хананеянки Спаситель показує приклади того, що Боже піклування, Його милосердя і Його промисел поширюються не лише на тих, хто за правом належить до громади вірних, хто знає Писання і виконує приписи Божого закону, але поширюється і за ці формальні межі. Господь є милостивим і до язичників та іновірців, коли вони у чистій совісті звертаються до Нього. Бог не відкидає їх, бо Він «хоче, щоб усі люди спаслися i досягли пізнання істини» (1 Тим. 2:4), як про це пише апостол Павло у Першому посланні до Тимофія. А для того, щоби спасіння було досяжним для багатьох і пізнання істини поширилося якнайбільше, Господь благодіє не лише тим людям, хто добре знає про Його слово і закон, але і тим, хто лише прагне пізнати правду.
Водночас, зі слів Єванегелія, які ми згадали на початку, чуємо, як Христос застерігає «синів Царства», що вони можуть бути вигнані геть у непроглядну пітьму. Цим Спаситель нагадує юдеям, які були сучасниками Його земного життя, що вони не повинні покладатися лише на свою приналежність до старозавітної Церкви і думати, нібито лише в силу цього вони отримають місце в Царстві Небесному. Але через ці слова Господь нагадує також і нам та всім поколінням християн, що однієї формальної належності до Церкви і для нас зовсім не досить для того, щоби досягти спасіння.
На прикладі римського сотника Христос навчає нас, що серед тих, хто з тих чи інших причин не став ще послідовником істинної віри, є такі, які можуть показати приклад більшої довіри до Бога, ніж формальні православні християни. Тому, ми, як християни і діти Царства Божого, бувши вже просвітлені словами Писання та наукою Церкви, маємо обов’язок дбати про наше особисте подальше зростання у вірі. Ми повинні дбати про її примноження, щоби вона була в нас глибокою і живою. Щоби вона не лише була нами задекларована, але втілювалася у повсякденному нашому житті, у наших словах та діях.
Бо якщо ми, прийнявши хрещення, ставши членами Церкви, час від часу відвідуючи служби у храмі та відзначаючи християнські свята, будемо думати, що цього достатньо для нас, щоби вважатися «синами Царства», то нині почуте нами слово з Євангелія застерігає від таких хибних думок. Адже і ми можемо бути викинуті геть у непроглядну пітьму. Тому доки маємо час цього земного життя, належить нам не спочивати на лаврах, не покладатися лише на загальну приналежність до Церкви, але маємо обов’язок діяльно дбати про те, щоби віра наша була живою і гарячою. Щоби вона не виглядала як проклята Спасителем безплідна смоковниця, яка була вбрана у пишне листя, але не мала поживних плодів. Але щоби душі наші були як родюча нива, яка зерно Божого слова, посіяне в ній, примножувала в багато разів численними плодами віри і добрих справ.
І нехай Господь, який милостиво вислухав прохання римського сотника, буде милостивим і до нас та зміцнює нас у вірі, оберігає від спокус і не попустить, щоби через зачерствілість серця ми, бувши синами і дочками Царства Божого, не опинилися не там, куди ми покликані, а в темряві непроглядній, визначеній для покарання злих. Амінь.
