Дякуємо Богові за те, що в Чернівецькому університеті, нам вдалося відновити природну співпрацю віри і розуму, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Епіфанія в храмі на честь Трьох святителів у Чернівецькому національному університеті

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні ми зібралися в цьому історичному храмі в резиденції Митрополитів Буковини і Далмації, для того, щоби подячною молитвою вшанувати пам’ять і труди тих, хто протягом попереднього часу працював на цих землях на ниві богослів’я, духовного наставництва, на ниві просвітництва та науки. Два століття тому було засновано тут семінарський богословський заклад, який 150 років тому виріс у два окремих напрямки – церковний та світський, який і став Чернівецьким університетом, що нині відзначає свій ювілей.

Якщо ми поглянемо в історію, як у загалом європейську, так і у нашу вітчизняну, то побачимо, що освіта, наука, просвітництво своїм корінням нерозривно пов’язані з богослів’ям як тією наукою, яка покликана розкривати людині шлях до спілкування з Богом та доосягнення правдивих глибин премудрості. Всі визначні європейські університети були започатковані саме як богословсько-філософські школи. Так само і в Україні-Русі початок освіті було покладено разом з прийняттям Хрещення в правління рівноапостольного князя Володимира Великого, син якого, благовірний Ярослав Мудрий за сприяння першого ієрарха-русича святого Іларіона примножив на цій ниві здобутки свого батька.

Видатним продовженням давньої справи стали фундована благовірним князем Костянтином Острозьким Академія, а також низка братських шкіл. Одна з цих шкіл, Київська, згодом зросла і за сприяння святителя Київського і всієї Руси Петра Могили перетворилася в повноцінну Академію, рівної до якої не було в той час серед православних народів. І як Могилянська академія дала у ХІХ столітті початок нашій столичній Духовній академії та Київському університету, так і богословська школа у Чернівцях 150 років тому виросла у два окремих заклади.

Всіма цими історичними фактами підкреслюється істинність християнського вчення про людину як таку, що має дві складових – матеріальну і духовну. А тому, подібно до птаха, який лише коли має два сильних крила, то може піднятися від землі в небо, так само і людина лише коли застосовує віру і розум, застосовує те, що живиться від Духа Божого і те, що збагачується від пізнання навколишнього сотвореного світу та від самопізнання – тільки маючи ці два крила, людина може піднятися від буденного існування до справжнього повноцінного буття та зростання.

Всяка людина народжується здатною до пізнання. Господь сотворив нас так, що ми можемо двома шляхами – через пізнання навколишнього світу та через пізнання одкровення у вірі – цими двома шляхами ми здатні здобувати і примножувати знання та мудрість. Відтак, кожна людина від початку свого життя вже покликана до навчання. І серед усіх знань найдорогоціннішим є пізнання шляху спасіння, шляху до єднання з Богом і до вічного життя.

Тому не випадково Христос багато разів названий у Євангелії Учителем, а вірні, які прийняли Його як Спасителя і пішли за Ним, щоб навчитися цього дорогоцінного знання – названі учнями. Нам, християнам нинішнього часу, слід добре пам’ятати про цей наш обов’язок – вчитися. Про обов’язок, який лежить не лише на тих, хто відчув покликання стати священиком і приходить здобувати духовну освіту. Кожна людина, яка приймає хрещення, тим самим приймає і обов’язок бути учнем Христа і Його Церквита навчатися.

Незалежно від того, який життєвий шлях кожен обирає, шлях світської роботи чи церковного служіння, шлях наукового розвитку чи практичної праці – на всякому шляху ми не повинні забувати про те, що основа і джерело правдивого пізнання – в Бозі. Безперечно, що навіть відкидаючи Бога, навіть забуваючи про Нього, людина все одно здатна накопичувати знання та досвід. Але чи можуть отримані в такий спосіб знання і досвід привести до справжнього блага? Відповідь на це питання дає Сам Христос, коли каже: «Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає» (Лк.11:23).

В минулому українські наука і освіта пережили епоху примусового домінування в них войовничого атеїзму, коли віра і знання штучно протиставлялися одне одному. Але з відновленням незалежності України стало можливим повернення до нашого правдивого коріння, до правдивого усвідомлення того, що віра і розум є двома інструментами пізнання, двома крилами, які підносять людину.

Ми дякуємо Богові за те, що тут, в Чернівецькому університеті, нам вдалося відновити цю природну співпрацю. А сьогодні, вшановуючи ювілей 150-ліття від часу заснування університету, ми також підносимо наші молитви за всіх тих, хто в минулому потрудився в ньому на ниві освіти, науки, просвітництва. За тих, хто в університеті незалежно від зовнішніх історичних та політичних обставин, які драматично змінювалися на нашій Буковинській землі та в цілому в Україні протягом цих років, примножував добрі справи та служив благу нашого народу, виховуючи нові покоління, накопичуючизнання та досвід.

Ми молимося за спокій душ всіх, хто вже відійшов у вічність, ректорів, професорів та випускників університету. Ми молитовно бажаємо Божого благословення та доброго натхнення у праці для тих, хто нині примножує славу Чернівецького університету. І безперечно ми окремо маємо молитовно згадати пріснопам’ятного митрополита Євгенія Гакмана та всіх будівничих цього прекрасного комплексу, який був створений для потреб Церкви, а після ІІ Світової війни став оселею університету. Бо краса цього комплексу Митрополичої резиденції хоч і не вголос, але виразно промовляє про всі ті істини, про які ми міркували на початку – про зв’язок душі й тіла, віри та розуму, наукового пізнання та богословської і духовної просвіти.

Благословенною нехай буде пам’ять і справи попередніх поколінь тих, хто трудився і навчався в університеті. І також нехай будуть благословенними від Господа всі добрі справи покоління нинішнього. Богу нашому слава за всі Його милості на віки віків! Амінь.