Бог завжди спонукає людей творити добро і воля Господня завжди є благою та довершеною, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у п’яту неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Нині з євангельського читання ми чуємо про вигнання Спасителем бісів із гадаринських біснуватих.

Біснування – це стан людини, коли її душа не може вже керувати тілом, бо владу над ним захоплює біс, тобто лукавий дух, ангел, який відпав від Бога.

Господь сотворив людину зі свобідною волею. А ця свобода передбачає, що кожна людина має вибір, як її здійснювати. Здійснення людиною свободи волі має два аспекти – за джерелом спонукання до дії та за тим, як ця дія узгоджується з волею Божою.

Коли людина чинить будь-що, то це може бути або згідне з волею Божою, або суперечити їй. Іншого нема: користуючись даром свободи, який ми отримали від Творця, ми або спрямовуємо свою волю так, як це угодне Богові, або діємо всупереч Його повелінню. Про це говорить і Спаситель: «Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає» (Лк. 11:23).

Однак джерела спонукання до дії у людини можуть бути різні. Бог завжди спонукає людей творити добро і воля Господня завжди є благою та довершеною. Тому коли людина слухає Бога і виконує Його волю, вона досягає блага.

Джерелом спонукання також є і людина сама для себе. Вона, маючи свобідну волю, може сама спонукати себе до того чи іншого. Однак, на відміну від волі Божої, що спонукає лише до добра, людська воля може спонукати як до доброго, так і до злого. Коли людина спонукає себе до того, що є угодним Богові, то досягає доброго. А коли спонукає до того, що Богові не угодне, що суперечить Його волі, тоді людина отримує як наслідок зло.

Також людина може мати спонукання від інших людей. Адам не сам собою прийшов до думки спожити заборонений плід, але до цього його спонукала дружина Єва. І він, знаючи якою є воля Божа, і що Господнім повелінням заборонено їсти саме цей плід, обрав не Боже слово, а слово жінки своєї. Отже, як сама людина отримує від власної волі спонукання або до добра, або до зла, так і від інших людей вона може бути спонуканою до того чи іншого.

І є ще одне джерело спонукання – це злі духи. Це ті, хто від початку світу були сотворені як ангели, але їх спокусив сатана і вони відпали разом із ним від Бога. Вся їхня воля і все їхнє бажання спрямовані на те, щоби противитися Богові. Тому все, що походить від волі бісів – лише і виключно зло.

На прикладі гріхопадіння прабатьків ми бачимо, що як Адам не сам прийшов до думки порушити заповідь Божу, так не сама до цієї думки прийшла і Єва. Її до гріха спокусив диявол в образі змія. Вона, слухаючи його облесливі слова, мала вибір – до кого схилити волю і власний вибір. Бог сказав: «Не їжте, бо помрете!», а змій сказав: «Їжте, бо так самі станете богами!» І Єва свою свобідну волю підкорила не Богові, але змію.

Послухавши злого і виконавши його бажання, вона сама і чоловік її підкорилися дияволу, потрапили в рабство до нього. Бо вільна людина виконує свою власну волю так, як вона її розуміє. А раб через неміч свою, через страх перед покаранням або заради очікування якоїсь нагороди виконує не те, що сам для себе визначив, але те, що велить йому господар.

Відтак, порушивши Божу волю та віддавши свою свободу на волю лукавого змія, все людство опинилося у неволі диявола. Але це не означає, що кожна людина стала біснуватою. Бо біснування є не просто підкоренням гріху, але повним і безумовним рабством злому духу.

Після гріхопадіння людина хоча і виявилася поневоленою злом, але не втратила повністю даної від Бога свободи, не втратила Божого образу в своїй природі. Тому хоча всі люди несуть у собі наслідок гріхопадіння, але залишаються також здатними опиратися злу, відкидати його.

Гріх тягне до себе, спокушає до того, щоби здійснити себе. Але коли людина, знаючи волю Бога і Його закон, знаходить опертя для власної волі в них – вона може перемогти спокусу і подолати гріх, відкинути його, не чинити зла. Сама собою людина є немічна, але спираючись на благу і довершену волю Божу та черпаючи в Господній благодаті силу, вона здатна перемагати спокусу до зла.

Біснування ж означає такий стан глибокого поневолення злим духом, такий стан духовного знесилення, коли людська особистість ніби вже зв’язана кайданами і замість неї тілом і його діями керує злий дух.

Такий стан біснування може бути тривалим, як це сталося з двома мешканцями Гадаринського краю, або може бути тимчасовим. «Мене бісить», «я вийшов із себе» – такі слова можна почути від людей при описі стану тимчасового опанування злим духом, коли від гніву, від люті вони втрачають здатність володіти собою і можуть у цей момент зробити навіть неймовірне зло.

Знаючи все це, дорогі брати і сестри, ми повинні пам’ятати, що лише Божа воля є блага і довершена. Ані наша власна думка, ані думка інших людей, а тим більше спокусливі нашіптування диявола не повинні нами сприйматися як безумовне благо. Щоби не підпасти під владу зла, щоби не падати у безодню гріховну, ми повинні завжди і у всьому звіряти свою волю і бажання з тим, що велить нам Господь.

А для того, щоби ми знали Його волю, Бог дав нам два основних засоби. Найперше, він в саму нашу природу вклав власний голос – совість. І совість від Бога свідчить нам, коли ми чинимо зло, осуджуючи нас та спонукаючи до виправлення. Проте, коли людина часто піддається спокусам, то вона стає глухою до власної совісті, не чує її.

Тому, щоби ми не загинули остаточно, Бог дав нам також спосіб зовнішнього пізнання – Його закон, відкритий через Священне Писання, через Передання і вчення Церкви Христової. Використовуючи ці два джерела – вивчаючи і виконуючи закон Господній та слухаючи власну совість – ми можемо з Божою допомогою досягати успіху в боротьбі зі спокусами, оберігати дану нам Творцем свободу, щоби її не занечищувало ніяке зло.

Нині почутий нами приклад зцілення гадаринських біснуватих свідчить: наскільки би лютими та могутніми не були би демони, які нападають на людину, якими б важкими не були людські гріхи, що призводять до полону бісівського, для кожного грішника завжди є надія на звільнення. І надія ця – у Христі. Христос як Бог перемагає владу зла, робить його безсилим, зв’язує і віддає на осудження.

Тому, щоби бути справді вільними, маємо слідувати за Христом, добровільно підкоряти Йому свою волю. І тоді будемо звільнені від небезпеки біснування та взагалі від полону і спокуси всякого гріха. Амінь.