Новини

Бог на всякому місці чує молитви, які звернені до Нього, бо Він – Всюдиприсутній і не обмежений умовами простору, – Митрополит Епіфаній

13 Вересня 2021

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія

у день свята Покладення чесного пояса Пресвятої Богородиці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

У цьому особливому для Галицької землі та для православних цілої України місці, на якому явлене милосердя Божої Матері, духовно радію разом зі всіма вами, бо знову маємо можливість спільно звершити тут урочисту Божественну літургію. Нині, у свято Положення чесного поясу Богородиці, ми знову зібралися тут, на місці явлення Діви Марії, біля чудотворного джерела, щоби прославити нашого Спасителя і Матір Його за численні благодіяння, явлені нам та попередникам нашим.

Про дві речі хочу запропонувати поміркувати нам з цієї нагоди. Перша – чому ми збираємося тут. А друга – чому милість Божа і на цьому місці, і в багатьох інших, виявляється саме через джерело води.

Щороку тисячі вірних долають дорогу до цього усамітненого лісового місця, щоби тут помолитися Богові, Його Пречистій Матері, випити води з цілющого благословенного джерела. І справедливо може виникнути питання: хіба Бог і Свята Діва не чують наших молитов у інших місцях? Навіщо ми збираємося тут, серед лісу, де навіть осель людських нема? Навіщо їдемо за десятки та навіть сотні кілометрів?

Робимо ми це тому, що маємо потребу в спільній молитві.

З Писання ми знаємо, що Бог на всякому місці чує молитви, які звернені до Нього, бо Він – Всюдиприсутній і не обмежений умовами простору.Тому ми молимося вдома, молимося перед їжею і після її споживання, де б нам не довелося сісти до столу. Ми молимося в дорозі. І віримо, що таку молитву Бог чує та відповідає на неї Своїм благословенням.

Водночас окрім приватної, особистої молитви, Боже Одкровення і вчення Церкви закликають нас на молитву спільну. Для звершення богослужінь, для Таїнств, і головного з них – Євхаристії, Причастя Тіла і Крові Христових, ми повинні збиратися разом. Бо саме про зібрання вірних, навіть якщо воно і не численне, Христос сказав: «Де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мф. 18:20).

В чому, окрім багатьох інших значень, полягає важливий сенс нашого церковного зібрання? В тому, що ми долаємо відчуження, яке настало між людьми через гріхопадіння, і справді тут відчуваємо себе єдиним цілим.

Всі ми знаємо з Писання, що Церква є Тіло Христове, а кожен з вірних – частинка цього таємничого Тіла. Як клітини тіла не можуть жити окремо, самі собою, так і християни не можуть досягти спасіння окремо, нарізно, але лише в єдності. В єдності між собою та в єдності з Христом. І коли ми збираємося разом для богослужіння, для молитви, для Євхаристії – ми являємо цю єдність. Ми звершуємо спільну молитву, ми сповідуємо єдину віру, ми приймаємо єдині Тіло і Кров Христові. У такий спосіб ми свідчимо самі собі та зовнішнім, що ми справді – Єдина Церква, єдине зібрання вірних, покликаних Богом до святості та спасіння.

Бо саме слово «Церква», грецькою мовою «Εκκλησία», означає «зібрання покликаних». А якщо ми є зібрання – то очевидно, що повинні збиратися. І яка є краща нагода нам збиратися разом, як не нагода молитви та богослужіння?

Ми всі сповідуємо віру в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву. Так про це ми співаємо разом і в Символі віри, який є непорушним догматом. Тому, якби було це можливо за земними умовами, то мабуть найкраще було би, щоби ми всі, як Церква, мали єдине зібрання. Але хіба можливе це? Ні, зараз не можливе, і для цього є щонайменше три причини: час, простір та обмеженість людського життя.

Коли в одному місці день, то в іншій частині земної кулі – ніч. Ми зараз молимося у ранні години, а хтось має спати, бо прийшов у місці його життя час нічного відпочинку. Тому і не можемо в одну й ту саму годину зібратися на молитву.

Тим більше не можемо зробити цього за умовами простору, бо християни живуть по цілій землі – і як би всі вони могли зійтися в одне місце, і скільки би простору було би потрібно не для тисяч, не для мільйонів, а для мільярдів людей?

Але навіть якби і обрали один час та змогли би зійтися в одне місце – то є третя причина, яка все одно обмежує нас – вік життя людини. У Писанні сказано, що звичний вік нашого життя – 70 або 80 років, найбільше ж – 120 років. Однак коли і стільки проживе людина, то все одно приходить до неї час смерті. Спочилі відходять від світу цього – але не відділяються від Церкви. Єдність Тіла Христового сполучає живих і померлих, бо у Господа – всі живі.

Отже, час, простір та обмеженість людського життя не дають можливість усім християнам зібратися разом. Але хіба Бог вимагає від нас щось, що може бути понад сили і можливості людини? Ніколи Господь не вимагає більше за те, що людина може, а чого з різних причин не вистачає нам – те подає нам Творець через благодать.

Тому хоча Церква є Одна, бо має Єдиного Главу Христа, – вияв цієї єдності відбувається у всякому зібранні вірних християн, навіть коли їх зібрано двоє чи троє в ім’я Спасителя. Тому і християнську родину ми називаємо малою Церквою, і кожна парафіяльна спільнота називається церковною громадою, і кожен дім Божий, місце богослужінь, називаємо церквою. Також місцевою Церквою Передання і канони називають кожну єпархію на чолі з єпископом. А сукупність таких єпархій називається Помісною Церквою, які всі разом, соборно, є Одна Церква Христова.

Тож коли ми збираємося на богослужіння – то ми тут, в цей час і на цьому місці, на скільки це можливо в умовах світу цього, являємо Церкву, тобто зібрання вірних, покликаних Христом. Єпископат, духовенство та вірні, об’єднані навколо Престолу, навколо Євхаристійної Жертви, ми маємо всю повноту благодатних дарів, які Господь подав Церкві Своїй.

Можливо коли ми збираємося у своїх власних парафіях, у звичних для нас храмах, то не завжди та не повною мірою відчуваємо велич і значення такого спілкування. І щоби справді відчути цей особливий, надзвичайний дар єднання, який є у Церкви, ми і звершуємо такі особливі богослужіння. Ми вирушаємо в дорогу, маючи особливу нагоду, як це було кілька тижнів тому під час візиту Вселенського Патріарха до України, або прямуємо до особливого місця, як відбувається нині тут, щоби оновити відчуття і розуміння єдності церковної. Зібравшись з різних парафій, з різних єпархій, навіть з різних Церков, бо разом з нами тут є отці з монастирів Ксенофонт і Пантократор зі Святої Гори Афон, які належать до Вселенського Патріархату – ми особливо відчуваємо, що разом ми – Єдина Христова Церква.

Отже на перше питання – чому ми збираємося тут? – маємо відповідь. Але чому збираємося саме біля джерела?

Очевидно не лише тому, що вода з нього має добрі властивості. В наш час можна при бажанні придбати різні види води, смачної та лікувальної, навіть з іншого кінця світу. Тож не лише смак чи інші фізичні якості води з цього джерела приводять сюди людей. Причина паломництва сюди – благословення Господнє і Божої Матері, яке є над цим джерелом. І це благословення засвідчене чудесами і зціленнями, які протягом століть звершує Бог через воду з цього джерела.

Але постає питання: чому Господь обирає саме такий спосіб подання Своєї благодаті? З одного боку це є тайна Промислу Божого: Вседержитель діє так, як вважає за необхідне, і важко людині проникнути у глибини таємниць Божих. Але з іншого боку маємо у Євангелії дві речі, які частково пояснюють нам, чому Господь діє так.

Вода є фізичною основою життя. З неї значною мірою складається наше тіло, з неї складається кров, яка живить його. Тому бажаючи оновити світ, Спаситель зійшов у води Йордану і освятив їх у день Богоявлення. Коли ми щороку святкуємо цю подію, то нагадуємо, що через гріх людини весь видимий світ страждає, а через Христа відбувається оновлення всього творіння. Тож вода, як фізична основа життя, має особливе місце в Божому піклуванні про світ, тому Христос і особливо благословляє її, через неї подаючи нам благодать освячення.

Друга річ, яка з Євангелія пояснює нам існування чудотворних і благословенних джерел – це образ води живої, під яким Спаситель дає нам пояснення дії Божої благодаті. Пам’ятаєте, як Христос біля колодязя говорив жінці самарянці, що Він може дати воду живу, яку коли хто споживе – не буде спраглим повіки? Ця вода жива – благодать Божа, дія Духа Святого.

Біблійний вислів «вода жива» означає саме джерельну, чисту, свіжу воду. Ось це джерело, яке перед нами, виливається протягом століть, і ви знаєте, як безбожники намагалися навіть знищити його, – але вода постійно поповнюється. Так і благодать Божа, як вода з джерела, постійно подається всім спраглим.

Вода в джерелі виливається і тоді, коли п’ють від неї, і коли нема нікого на місці цьому – так і благодать Господня невичерпно виливається для всього творіння, незалежно від того, чи приймає її хтось, чи відкидає. Але для того, щоби втамувати спрагу, слід воду цю черпати і споживати – так і дія благодаті, хоча і виливається невичерпно, виявляється благами лише для тих, то відкриває себе для неї.

Ось так через видиме явище сотвореної природи, яким є джерело, Господь, благословляючи його води, нагадує нам про істини і явища життя духовного.

Тож у це Богородичне свято, дорогі брати і сестри, у нашому молитовному паломницькому зібранні, яке тут і зараз являє нам єдність Церкви Христової, біля благословенного джерела, яке нагадує нам про невичерпну благодать Божу, хочу побажати усім нам щедрої милості від Господа і молитовного Покрову Пресвятої Богородиці!

Богу нашому слава на віки віків! Амінь.