Новини

Апостол Павло навчає нас всі досягнення усвідомлювати не як плід виключно нашої власної праці, але як плід дії Духа Божого, як дар Господній, – Митрополит Епіфаній

31 Жовтня 2021

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія

в дев’ятнадцяту неділю після П’ятидесятниці

 

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Над трьома важливими духовними настановами з апостольського послання, взаємно пов’язаними одна з одною, пропоную поміркувати нам. Безперечно, що у словах апостола Павла з Другого послання до Коринфян, які сьогодні звучать у храмах, можна знайти значно більше для роздумів, однак час і обставини змушують нас обмежитися саме цими настановами.

Найперше, бажаю звернути нашу спільну увагу на слова: «Не корисно хвалитися мені» (2 Кор. 12:1). Апостол Павло в 11-ій та 12-ій главах послання дорікає коринфянам, що вони готові слухати різних лжевчителів, але мають сумніви щодо його науки і настанов. Від початку прийнявши здорове євангельське вчення, яке їм було проповідуване апостолом Павлом, потім коринфяни були збурені тими, кого у посланні названо лжеапостолами. Ці, прийшовши згодом, стали сіяти сумнів між християнами, вказуючи зокрема на те, що Павло не був з числа перших апостолів та взагалі був гонителем Церкви. Тому, на їхню думку, не слід ані слухати його науки, ані підкорятися його настановам, бо він нібито не справжній апостол.

Як відповідь на ці сумніви апостол Павло засвідчує перед коринфянами, скільки ним було зроблено для проповіді Євангелія, скільки він потерпів за це страждань і утисків та доводить, що він має правдиве апостольське достоїнство. Однак все це він робить не тому, що має образу на християн, серед яких лукавий дух через неправдомовців посіяв сумніви, але заради збереження учеників від злої науки. А про свідчення щодо власних справ і досягнень апостол каже: «Не корисно хвалитися мені», тим самим подаючи всім нам приклад для наслідування.

Чому не корисно хвалитися? Найперше тому, що всяка людина, як підвладна гріхові, не здатна бути щодо себе самої безстороннім та справедливим суддею. Часто до інших ми буваємо більш вимогливі, аніж до самих себе. В інших ми краще бачимо недоліки, а в самих собі – досягнення. Для інших ми знаходимо привід для осудження, а щодо самих себе, то коли і робимо щось явно недобре – шукаємо для цього виправдання в необхідності, в обставинах чи ще у чомусь подібному. Тому, знаючи про цю спокусу, християнам слід частіше згадувати про власні недоліки, а не хвалитися досягненнями.

Так навчає і апостол, кажучи: «Якщо треба мені хвалитися, то буду хвалитися неміччю моєю» (2 Кор. 11:30). Що означає ця настанова? Вона не закликає пишатися власними недоліками чи тим більше негідними вчинками. Навпаки – апостол навчає нас всі досягнення, які ми маємо, усвідомлювати не як плід виключно нашої власної праці, але як плід дії Духа Божого, як дар Господній.

Бо саме Господь від початку дає людині дари розуму, подає сили духовні та тілесні, подає науку, яка спонукає до творення добра і уникнення зла. Тож коли людина досягає чогось, скориставшись численними Божими дарами, скориставшись отриманими від Творця талантами – то хіба не буде правильним саме Господу найперше подякувати за досягнуте?

Коли людина, навіть маючи багато плодів добрих справ, буде усвідомлювати, що за все це найперша слава і подяка належить не їй, а Богові – тоді вона не піддаватиметься спокусі самозвеличення і гордині. Адже ми пам’ятаємо, що гріх увійшов у світ саме через гординю, коли найвищий ангел, Денниця, бачачи велич і могутність, отримані ним від Бога, загордився і подумав, що маючи все це він може сам бути «богом».

Щоби застерегти нас від подібної спокуси, апостол і настановляє на власному прикладі «хвалитися неміччю», тобто ніколи не забувати про те, що без Божої допомоги ми не можемо творити нічого доброго і самі собою є немічними. «Без Мене – говорить Господь Ісус Христос ученикам – не можете робити нічого» (Ін. 15:5). Тож коли людина і досягне чогось доброго, що заслуговує на похвалу, то не повинна забувати про власну неміч, а за досягнуте має дякувати Господу.

Друга настанова апостольська, пов’язана з першою – про силу Божу, яка звершується в немочі. «Щоб я не звеличувався надзвичайністю одкровень, – свідчить апостол Павло – дано мені жало у плоть, ангел сатани, пригнічувати мене, щоб я не величався. Тричі благав я Господа про те, щоб він відступився від мене. Але Господь сказав мені: “Досить для тебе благодаті Моєї, бо сила Моя виявляється в немочі”» (2 Кор. 12:7-9). Тлумачі Писання кажуть, що під цим «жалом у плоть» апостол має на увазі якусь важку хворобу, від якої він страждав і тому просив Бога у молитві звільнити його від цього обтяження. Але Господь не дав йому того, про що Павло просив, і апостол зрозумів, чому так сталося.

Адже людина, про яку він каже у словах послання, той, хто був піднятий до раю і мав видіння та одкровення від Бога – це сам апостол. Він каже про себе в третій особі для того, щоби не хвалитися такими дарами, але разом з тим щоби і засвідчити істину. Маючи такі одкровення і безпосереднє пізнання від Бога, маючи дари чудотворення і пророкування, апостол Павло усвідомлює, що все це не його особиста заслуга чи досягнення, але вияв милості Господньої. А він – лише немічна людина, ніби глиняна посудина, в яку покладено дорогоцінні скарби. Так він говорить і в посланні: «Скарб цей ми носимо в глиняних сосудах, щоб велич сили була Божою, а не нашою» (2 Кор. 4:7).

Всі ці знання нас водночас повинні як надихати, так і застерігати. Надихають вони тим, що велич дарів Божих є досяжна для кожної людини, бо наша неміч не є для Господа перешкодою. Навпаки – чим більше людина усвідомлює свою неміч та недосконалість, звертаючись до Бога про допомогу – тим більше дарів, які цю неміч виправляють, вона отримає.

Згадайте, як певний час тому ми чули з євангельського читання слова про чудесне виловлення Петром та іншими майбутніми апостолами великої кількості риби. Самі вони трудилися цілу ніч, але нічого не впіймали. А коли Спаситель сказав їм закинути сіть – то відразу вловили так багато, що сіть стала прориватися. Це – лише один з численних прикладів, коли обмеженість можливостей людини долається силою Божих дарів.

Водночас це є нам і застереження, що не слід отриманими дарами величатися. Бо через похвалу та величання в серце людини легко проникає спокуса гордині, яка відвертає нас від Бога, змушує забувати про отримані нами дари та приписувати всі досягнення лише собі. Саме тому Господь і не дає апостолу Павлу звільнення від «жала в плоті», щоби він, маючи великі дари, не був зловлений і спокушений дияволом, а пам’ятав про власну неміч. Адже як сказано у Писанні: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (Як. 4:6).

Третя настанова апостольська, яка є ніби підсумком двох попередніх, звучить так: «Тому я себе почуваю добре в немочах, у кривдах, у нестатках, у гоніннях, в утисках за Христа, бо, коли я немічний, тоді сильний» (2 Кор. 12:10). Всім відомо з досвіду, що сильний і могутній покладається на свої здатності, а безсилий, немічний – звертається про допомогу. Коли ми покладаємося лише на себе, то уподібнюємося до нерозумного багача з євангельської притчі, який на зібраний великий врожай поклав надію свою, і тому зазнав Божого осуду. Коли ж ми усвідомлюємо свою неміч, то це розуміння спонукає нас звертатися до Господа про допомогу і на Нього покладати свою надію. А через Божу допомогу і найслабший отримує силу, і невчений – пізнає глибини премудрості, і боязливий виявляє хоробрість та звитягу, і взагалі всяка неміч та недолік – перемагаються, адже для Бога немає нічого неможливого.

Тому, дорогі брати і сестри, усвідомлюючи всі ці істини, коли розуміємо неміч свою – то не повинні впадати у відчай, бо Господь нашу неміч долає Своєю всемогутньою силою. Водночас коли з допомогою Божою чогось досягаємо – не повинні хвалитися, приписуючи успіх самим собі, але маємо дякувати Господу за досягнуте.

На завершення хочу нагадати, що сьогодні згідно з рішенням Священного Синоду ми вперше святкуємо Собор святих цілителів, встановлений для відзначення у перший недільний день, близький до днів пам’яті безсрібників і чудотворців Косми і Даміана та апостола і євангеліста Луки. Ці святі, так само як і багато інших, прославлених Церквою, були цілителями та лікарями, які, маючи дар від Бога та необхідні пізнання, допомагали людям позбутися хвороб тілесних. В наш час, коли в цілому світі поширилася і триває згубна пошесть, нам особливо потрібною є Господня допомога у подоланні хвороб. Тому ми звертаємося до всіх святих цілителів, яким Бог дав особливий дар лікування хвороб – не полишити нас без допомоги та заступництва перед Престолом Господнім, хворим і немічним послати швидке одужання, лікарям – мудрість у лікуванні та попередженні захворювань, і всім нам – захист від всякої пошесті згубної. Святі цілителі, моліть Бога за нас!

Амінь.