Слово Предстоятеля перед святою Плащаницею у Страсну п’ятницю

Дорогі владики, отці, брати і сестри!

Нині ми, стоячи біля цієї Плащаниці, духом і думкою своїми стоїмо біля Голгофи. Як на камінь помазання було покладене тіло померлого Спасителя, зняте з хреста, так на цю гробницю покладено нині образ розіп’ятого за нас Христа. Мати Сина Божого Марія з вірними жінками, з апостолом Іоаном, з Йосифом та Никодимом плачучи та ридаючи звершують останні приготування, які за звичаєм роблять перед похованням тіла у гробі – і ми з вами також будемо  із сумом та плачем духовним підносити молитви над гробом Христовим.

Нечисленні вірні учні, які, стоячи біля хреста, залишалися до самої миті смертної з Господом, взявши на руки тіло Спасителя несуть його до гробниці та кладуть під землею. І нині так само порівняно невелике число християн збирається біля Плащаниці, щоби, піднявши на руки образ померлого Спасителя, зі співом скорботним звершити перенесення його до гробниці.

Через ці дії та молитви ми знову долучаємося до тієї страшної миті, коли здавалося, що надія вмерла, що віра виявилася невиправданою, що любов не змогла захистити життя. Коли з ребер Христових, проколотих списом, витекли кров і вода, як свідчення істинності смерті розіп’ятого Сина Божого – здавалося, що зло перемогло.

Начальники народу хотіли вбити Месію – і зробили це. Натовп вимагав «розіпни!» – і криками своїми досяг бажаного. Пилат, хоча міг відпустити приведеного до нього в’язня, вирішив умити руки і видав невинного на смерть. Навіть сонце не стерпіло такої наруги над Творцем, сховавшись у темряві. Не стерпіла цього і земля, затрусившись так сильно, що каміння стало розпадатися.

Ось у такій годині торжества зла не раз в нашому житті опиняємося і ми з вами, дорогі брати і сестри. «Бог помер!» вигукують безбожники та злочинці, думаючи, що ніхто не покарає їх за беззаконня і гріхи. Темрява зла охоплює країни і народи аж до того, що вони починають ніби упиватися пролитою кров’ю невинних, думаючи, що їхній силі та владі ніхто не зможе протидіяти.

Хто надіється на силу закону – бачить, як іменем закону твориться злочин. Але навіть Син Божий був засуджений саме так, в ім’я закону.

Хто має надію на мудреців та вчителів духовних – бачить серед них безумних та затятих грішників. Але і Месію на судилищі своєму прирекли до смерті члени синедріону – саме ті, хто вважалися серед народу найбільш мудрими і наділеними релігійною владою.

Хто сподівається на справедливість від держави і від встановленого нею правосуддя – у відчаї бачить, як правителі держав беззаконствують, брехню оголошують правдою і карають за добро. Але так вчинено було римським правителем і щодо Самого Царя і Законодавця Господа, з Якого познущалися і Якого віддали на ганебну смерть.

Однак якби всі ми залишалися лише у цих годинах торжества зла, то справді не було би для нас підстави зберігати надію. Були би ми уражені лише сумом і скорботою через безсилість зупинити неправду і беззаконня. Але стоячи тепер над образом померлого Спасителя нашого ми знаємо, що ця мить торжества зла водночас є і миттю його поразки та засудження.

Зло перемогло, умертвивши на хресті Сина Божого. Але Христос, коли помер, то умертвив саму смерть, зруйнував ворота пекла, розбив кайдани вічного рабства. І цим показав, що всяке зло і неправда не будуть мати силу навічно. Бо камінь біля дверей гробу може закрити тіло Месії під землею – але не може у місці смерті утримати Життєдавця, Який на третій день вийде з гробу. Вийде переможцем – хоч як би злочинці не намагалися стерегти вхід до гробниці, ставлячи вартових і прикладаючи до входу печать.

Тому, дорогі брати і сестри, завжди, коли ми бачимо вияв торжества зла у світі цьому, бачачи успіхи грішників у творенні беззаконня – маємо серцем і думкою звертатися до цього дня і до цієї миті. Бо хоча в цей час ми маємо скорботу, але віра наша свідчить для серця: світло Боже розвіє морок зла, сила беззаконних впаде, неправда буде викрита, життя і любов торжествуватимуть.

Тож, звершуючи молитви надгробні, розділяючи разом з Дівою Марією та учнями плач над померлим Господом, зміцнімося водночас вірою в перемогу. Нині ще час торжества зла. Але прийде мить, коли плач наш Господь оберне на радість, осушить сльози і темряву віджене світлом Воскресіння свого. Амінь.