Проповідь Предстоятеля на Всенічному бдінні напередодні свята Різдва Христового

Сердечно вітаю всіх вас, дорогі брати і сестри! Христос народжується – славте! Христос з небес – зустрічайте!

Нині ми знову молитвою і богослужінням, святкуванням і прославленням у піснеспівах зустрічаємо подію, яка стала головним поворотним моментом всієї людської історії. Нині ми починаємо святкування Різдва Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

Сьогодні, у різдвяний Святвечір, ми чуємо на богослужінні читання з книг Старого Завіту, в яких містяться пророцтва про Месію та про ознаки Його приходу. А через слова Євангелія ми отримуємо звіщення, що всі ці пророцтва здійснилися, що час приготування завершився і Спаситель світу у місті Віфлеємі народився від Діви.

Це сповіщення приходить не від людей. Як і в багатьох особливо важливих моментах історії Бог посилає ангелів Своїх, щоби саме вони відкрили Його волю та засвідчили істину. І те, що Дитя,народжене поблизу Віфлеєму в печері-вертепі, є обіцяним Месією, разом з пастухами на полі ми нині чуємо від ангела. Хори сил небесних також і для нас нині оспівують величну подію, виголошуючи: «Слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!»(Лк. 2:14).

Входячи у святі дні прославлення Різдва Христового, наповнюючись духовною радістю цієї величної події, сьогодні ми все ще перебуваємо у постуванні. І тому трапеза наша у Святвечір – трапеза ще постова. Бо святкування християнське полягає не у їжі та питті, не у розвагах і подарунках – хоча всі ці звичаї, коли вони наповнені належним духовним змістом, також є добрими – але святкування наше найперше полягає в оновленні нашої власної віри в Народженого Сина Божого. Тому протягом сорока днів перед святом Різдва Спасителя ми маємо піст, який покликаний сприяти цьому духовному оновленню.

Піст на Святвечір, який означає обмеження та стриманість, сьогодні нагадує нам також про те смирення і самообмеження, яке Син Божий виявив, прийнявши воплочення. Всевишній Бог, Творець неба і землі, всемогутній Вседержитель, Він добровільно обмежує Себе, приймає людську природу, більше того – приймає на Себе неміч та біль і всі тягарі, які гріхом прабатьків були завдані цій природі. І навіть зовнішньо Він показує смирення, за Своїм Промислом обираючи місце для народження не в звичайному людському домі та не в місці, де жила Його земна родина, а народжуючись у подорожі, у печері-вертепі, де пастухи тримали отару. Цим Господь показує, що Він у світ цей приходить як смиренний, як подорожній, приходить як Той, Кому призначено здійснити прообраз жертовного агнця і взяти на себе гріх світу та очистити творіння від влади зла, проливши Свою кров.

Новонароджений Ісус є нащадок роду царя Давида, але народжується Він не в палатах царських, а у печері. Ісус є Син Божий, Творець всього сущого, престол для Якого – небеса, а підніжжя – земля. Однак народження як людина Він приймає в найбільш убогому місці, у печері – від висот небесних сходячи у глибину підземну.  Цим Він також виявляє смирення Своє та подає прообраз Свого призначення після смерті хресної бути похованим на три дні у печері-гробниці та з неї вийти воскреслим.

Бог, Який є світлом за природою Своєю, приймає народження як людина і являє Себе людству у час нічний, у темряві. Бо саме вночі, як чуємо з Євангелія, пастухи першими побачили Його, як Немовля у яслах. Адже прийшов Він не заради Своєї слави, але заради того, щоби розвіяти темряву гріха. І саме тому, коли сонце сховалося і темрява ночі огорнула Віфлеєм, явилося людям Сонце правдиве, Христос-Месія. Щоби всі пізнали, що в Ньому є життя, що це життя є світло людям, і це «світло в темряві світить, і темрява не огорнула його» (Ін. 1:4-5).

Нині, згадуючи про все це, знову вшанування Різдва Христового ми розпочинаємо у Святвечір, у вечірній час сідаємо за першу святкову, але ще постову і стриману трапезу. І нехай ніщо сьогодні не зможе перешкодити нашій духовній радості, нашому оновленню віри в Спасителя, нашій зустрічі з Месією, Який прийшов у світ.

Де би сьогодні не довелося зустріти цей Святвечір та заспівати на честь Боговтілення українську колядку – у соборах і церквах чи в окопі на фронті, у своїй домівці чи у бомбосховищі, на рідній землі чи на чужині – нехай ця нова радість настане для кожного. Як Ірод-тиран не зміг зашкодити приходу Месії, так не може відібрати від нашого народу різдвяної радості і нинішній кремлівський тиран, який за свої злочини отримає належну кару, як отримав і той, давній гордовитий вбивця. Нехай ця радість Різдва Христового, це благословення Божественного Немовляти у нинішню святу ніч прийдуть до кожного віруючого серця, а особливо до всіх, хто потребує зміцнення віри, захисту від ворогів видимих і невидимих, до вигнанців та полонених, до поранених і всіх, які потребують втіхи та допомоги від Бога.

Темрява ще намагається огорнути світ, але світло Віфлеємської зірки вже засяяло в ньому, вказуючи на прихід Сина Божого. Тож попри весь біль та біди війни – радіймо духовно, і цією радістю перемагаймо зло. Адже Христос народився – тож славімо Його! Амінь.