Проповіді

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в сьому неділю після П’ятидесятниці

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в сьому неділю після П’ятидесятниці

31 Липня 2022

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Прості, але водночас дуже глибокі настанови апостола Павла з 15-ї глави його Послання до Римлян, які ми сьогодні чуємо під час літургії, нагадують нам ті істини, про які недавно ми вже мали можливість міркувати. Згадуючи про образ тіла, який Писання не раз використовує для пояснення нам духовної природи Церкви, ми вже мали нагоду чути про взаємну допомогу, взаємне служіння, взаємну підтримку між членами Церкви, що нагадує взаємний зв’язок між частинами єдиного тіла.

Сьогодні з повчання апостола Павла чуємо продовження цього ж ряду настанов. «Ми, сильні, повинні терпіти немочі безсилих‚ а не собі догоджати. Кожен з нас повинен догоджати ближньому на благо, для повчання. Бо й Христос не Собі догоджав» (Рим. 15:1-3) – звертається до нас апостол.

З цих настанов ми дізнаємося ряд істин, кожна з яких має втілюватися в наше життя, ставати правилом поведінки, нашою життєвою звичкою.

Найперше звернімо увагу на слово «повинні»: ми повинні терпіти неміч безсилих, ми повинні не собі догоджати. Повинні – це зобов’язання, це наказ, а не просто порада чи благе побажання. Чому повинні? Щоби виконати «золоте правило» Божого закону: «Як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм» (Лк. 6:31). Коли хочемо, щоби наші недоліки, нашу власну недосконалість терпеливо сприймали інші – то маємо виявляти терпеливість до недосконалості, до безсилля, яке є в наших ближніх. Коли хочемо, щоби Бог був милостивим і терпеливим до нас, то і самі повинні бути милостивими і терпеливими щодо ближніх.

Доказом того, що таким є наш обов’язок, апостол Павло наводить приклад Самого Спасителя. Якщо Христос, вседосконалий і всесильний Син Божий, не Собі догоджав, але прийшов послужити людям – то і ми, коли хочемо справді бути Його учениками, справді йти за Ним, зобов’язані брати за приклад Його смирення. Кому Христос служив, хіба тільки одним добрим та вдячним? Ні, Спаситель служив усім, хто звертався до Нього.

Пам’ятаєте, як Господь Ісус Христос умив ноги Своїм ученикам в час Тайної вечері, а потім дав пояснення вчиненого Ним: «Ви називаєте Мене Учителем і Господом, і добре кажете, бо Я Той і є. Отже, якщо Я, Господь і Учитель, умив вам ноги, то і ви повинні вмивати ноги один одному. Бо Я дав вам приклад, щоб і ви робили так само, як Я зробив вам» (Ін. 13:13-15). Умивання ніг було обов’язком молодших щодо старших, обов’язком раба щодо господаря. Тому апостол Петро так противився спочатку, щоби йому Спаситель мив ноги, бо усвідомлював свою недостойність приймати таку послугу від Месії, від Сина Божого.

Але Господь на власному прикладі показав, що обов’язок Його учеників, християн, полягає в служінні одне одному. І це служіння походить не від неволі, як служіння раба, не від слабкості чи приниженого становища, але навпаки – від сили любові. Воно походить від самосвідомості, від розуміння того, що подібним служінням нашим ближнім ми не лише наслідуємо Сина Божого, але і Йому Самому служимо. Бо пам’ятаємо слова Христові, що коли ми послужили в потребах ближнім нашим, то цим послужили ми Йому Самому: «Істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25:40).

Розуміючи такий наш обов’язок служити ближнім, як і Господь служить нам, водночас ми повинні пам’ятати важливу річ: служіння наше повинне бути на благо, як каже апостол Павло: «Кожен з нас повинен догоджати ближньому на благо, для повчання». Тобто, не просто догоджати, але служити з ясно визначеною подвійною метою – служити на благо і для повчання.

Це означає, до не завжди і не у всьому ми повинні допомагати нашим ближнім, але тільки в тому, що є благом і спрямоване на пізнання істини, на служіння їй та на втілення її в життя. Коли ближній наш хоче чинити гріх, то в чому полягатиме наше служіння на благо? Хіба в тому, що ми допомагатимемо йому грішити, цим задовольняючи його бажання, але водночас – сприяючи і його самого, і нашій власній погибелі? Чи навпаки, служіння на благо грішнику полягає в тому щоби зупиняти його від чинення гріха?

Отже, коли нам, християнам, справедливо вказують на заповідь Божу про любов, як на найвищий закон, але цим законом намагаються прикрити та виправдати гріхи, то ми в словах апостола Павла знаходимо відповідь для такого випадку. Коли злодій любить красти, неправдомовець любить брехати, зажерливий – накопичувати багатство, розпусник – віддаватися пристрастям, то хіба ми маємо зобов’язання допомагати їм у задоволенні їхніх гріховних бажань тільки тому, що потяг до них вони називають любов’ю?

Бог є любов – це є незмінна істина. Але не завжди і не все, що любить людина – є від Бога. Гріх – не від Бога, хоча грішники і люблять власні пристрасті та хвалять тих, хто сприяє, щоби ці пристрасті задовольняти. Тому служіння нашим ближнім, догоджання їм на благо, як називає це сьогодні апостол Павло, полягає в тому, щоби сприяти справжньому добру ближніх та відверненню їх від гріха, від зла.

І коли грішники, яких ми викриваємо, яких намагаємося напоумити, наставити на шлях правди, виявляють супроти нас своє роздратування та гнів – то це ми повинні переносити, як їхню неміч, «повинні терпіти немочі безсилих, а не собі догоджати», як нині вчить нас Писання. Не відвертатися від істини на догоду грішникам, не відхиляти від себе їхній гнів та роздратування, погоджуючись з їхньою неправдою, але служити їм на благо через свідчення істини та боротьбу зі злом навіть тоді, коли за це доводиться терпіти від грішників осуд та приниження.

Це можемо уподібнити до лікування, яке буває для хворого і болючим, і неприємним. Але якщо лікар не буде вживати подібне лікування заради того, щоби догодити хворому, щоби не дратувати його, то цим не послужить його благу, не приведе до зцілення, а навпаки – спричинить погіршення хвороби та навіть смерть.
Тож, дорогі брати і сестри, від сьогоднішнього апостольського повчання і як плід наших міркувань, покладімо собі на серце декілька висновків.

Перший – що смирення є ознакою сили, а не слабкості. Лише той, хто має силу духу, силу волі, здатен обмежити себе заради немічних, заради слабших, щоби послужити їм. Такий приклад показав нам Сам Господь Ісус Христос, і коли хочемо досягнути спасіння, то повинні наслідувати Його смирення.

Другий висновок – що служіння ближнім нашим є способом нашого служіння Богові. Бо все, що ми робимо для немічних, для потребуючих – Він приймає яке таке, що зроблене для Нього Самого.

І третій висновок – що догоджання ближнім повинне бути на благо і у згоді з істиною. Служити ближнім не означає служити їхнім гріхам та пристрастям. Адже любов до грішника виявляється в тому, щоби відвернути його від гріха, а не в тому, щоби гріх заохочувати чи схвалювати.

Бажаю всім нам, дорогі брати і сестри, ці істини, ці настанови Євангелія, втілювати у нашому власному житті. Щоби так і ми самі досягали досконалості, і ближнім нашим послужили на благо.

Амінь.