Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в сімнадцяту неділю після П’ятидесятниці
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Цього недільного дня пропоную нам для роздумів зупинитися над словами з Другого послання апостола Павла до Коринфян: «Не схиляйтеся під чуже ярмо з невірними, бо яке спілкування праведності з беззаконням? Що спільного у світла з темрявою? Яка згода між Христом i Веліаром? Або яка співучасть вірного з невірним? Яка сумісність храму Божого з ідолами? Бо ви – храм Бога Живого» (2 Кор. 6:14-16). Ці слова перегукуються з іншими словами того ж апостола, який у Першому посланні до Коринфян нагадує: «Хіба ж не знаєте, що ви – храм Божий i Дух Божий живе у вас? Якщо хто зруйнує храм Божий, того покарає Бог: бо храм Божий святий, а цей храм – ви» (1 Кор. 3:16-17).
Що означають ці слова Писання? Чому людина іменується «храмом Божим» і які обов’язки накладає на нас знання цієї істини?
Ми знаємо з Одкровення і вчення Церкви, що Бог є всюдиприсутній, бо Він є чистий дух, а тому цілком вільний від обмежень простору і часу, притаманних сотвореному світу. Водночас також ми знаємо про особливі місця божественної присутності.
За приклад можемо навести явлення Бога пророку Мойсею в Неопалимій купині. Коли пророк здивовано дивився на кущ, який горів, але не згорав, то сказав сам собі: «піду і подивлюся на це велике явлення, чому кущ не згорає. Господь побачив, – сказано у книзі Вихід – що він іде дивитися, і звернувся до нього Бог: […] не підходь сюди; зніми взуття твоє з ніг твоїх, тому що місце, на якому ти стоїш, є земля свята» (Вих. 3:3-5). Чому ця земля свята? Тому, що на ній відбулося явлення Бога, Який за природою Своєю святий і Сам є джерелом освячення.
Отже, хоча Бог присутній всюди, але за Своєю волею Він благоволить у певних місцях в особливий спосіб являти власну присутність у світі. І там, де Він так виявляє Свою дію, відбувається освячення природи, яка таємничо наближається до Творця. Такі місця явлення Божественної присутності ми, наслідуючи біблійний приклад, називаємо святими місцями.
Ще одним біблійним прикладом для нас може слугувати історія видіння патріархом Яковом ліствиці, тобто сходів від землі до небес, на вершині якої стояв Сам Бог. «Яків прокинувся від сну свого – свідчить книга Буття – і сказав: істинно Господь присутній на цьому місці; а я не знав! І убоявся він і сказав: яке страшне це місце! це ні що інше, як дім Божий, це врата небесні. І встав Яків рано-вранці, і взяв камінь, який поклав собі під голову, і поставив його пам’ятником, і полив єлей на верхівку його. […] І дав Яків обітницю, сказавши: якщо [Господь] Бог буде зі мною, […] то цей камінь, який я поставив пам’ятником, буде [у мене] домом Божим» (Бут. 28:16-18,20,22).
Чому саме так, через особливі обрані місця, Господь благоволить являти Себе і Свою дію людям? Відповідь на це питання залишається тайною Божого Промислу, а ми лише можемо свідчити про такий факт, як про істину: серед усього сотвореного світу існують святі місця, де Господь в особливий спосіб являє Себе і дію Своєї благодаті.
Це не означає, що лише в таких місцях можливе спілкування з Богом. Навпаки, ми знаємо зі слів Спасителя до жінки самарянки, що духовне спілкування з Богом можливе на всякому місці. Однак цією можливістю не скасовується святість і визначна роль в житті вірних особливих місць Господньої милості, серед яких є і храми Божі.
У старозавітній час храм істинного Бога був лише один. Так було для того, щоби утвердити суворе єдинобожжя як противагу пошануванню язичниками численних неправдивих богів. У різних язичницьких віруваннях кожне місто, ріка, гора чи особливо визначна місцина мали свого духа чи божество. Тому, щоби поклоніння істинному Єдиному Богу через примноження місць богослужіння не змішалося у думці народу з поклонінням різним божествам, як це було у оточуючих народів, Господь і наказав мати народу Ізраїля лише один храм.
Але коли через Господа Ісуса Христа було укладено з людством Новий Завіт, Бог благоволив, щоби по всьому лицю землі стали будуватися храми, в яких звершуються служби і таїнства, в яких приноситься Безкровна Жертва – Свята Євхаристія. Кожен такий храм стає домом Божим, маючи таку назву за прикладом нашого, людського дому.
Бо як людина має певне визначене місце свого життя, яке називає своїм домом, так і Господь благоволить місце Свого особливого явлення назвати Своїм домом. Як ми, бажаючи поспілкуватися з кимось особисто, розділити радість чи смуток, відвідуємо дім наших ближніх – так і Бог приймає нас у Своєму домі, щоби ми могли з Ним розділити наші почуття, подякувати за благодіяння та попросити милості й допомоги.
Храм, дім Божий, називається святим саме в силу того, що в ньому відбувається особливе явлення Господньої присутності. Як місце, пов’язане зі Всевишнім, храм і сам нагадує про велич Творця та Його закон, і видимим чином, через особливу архітектуру, через символи, через зображення Хреста Господнього, через ікони та все інше, притаманне храмам, спонукає людей до шанування Бога. Адже людина складається з душі й тіла. Тому і служіння та поклоніння Богу хоча і має в першу чергу духовний характер, але також обов’язково включає в себе і тілесну складову: слова, дії, видимі образи та інші речі.
Тут слід особливо зазначити щодо храмів одну важливу річ, яка певною мірою поширюється серед людей, вводячи їх в оману. Мається на увазі думка про нібито якусь особливу «енергетику храму», яка походить чи то від обраного для його побудови місця, чи то від архітектури, чи ще від якоїсь матеріальної речі. Таке вчення є помилковим, приписуючи матеріальним речам те, що насправді є виявом дії Божої. Ані місце храму, ані його архітектура не виробляють ніякої власної «енергетики». А той вплив на душу, який справді відчуває людина, коли перебуває у святому місці, походить від дії благодаті Божої. Тому до храму Господнього слід приходити не для «енергетичної зарядки», як заряджають від мережі телефони, а для особистісного спілкування з Богом, як ми спілкуємося одне з одним. Бо тут, у храмі, ми справді можемо у молитві та богослужінні, у таїнствах, зустрітися з нашим Творцем «лицем до Лиця».
Отже, храм Божий, як ми знаємо зі згаданих на початку євангельських слів, є святим, бо він є місцем особливої присутності Божої та явлення Його дії. То чому ж таким храмом Писання називає і людину?
Так є тому, що людина теж є місцем особливої присутності Божої. Вона сотворена за образом Божим і має здатність уподібнюватися Господу. З усього творіння лише людина сотворена не тільки повелінням Божим, але також ніби власними руками Творця. Більше того, як сказано в книзі Буття, «створив Господь Бог людину з пороху земного, і вдихнув у лице її дихання життя, і стала людина душею живою» (Бут. 2:7). Тобто не просто отримала людина природну життєву силу, яку мають інші видимі творіння – рослини, тварини і вся жива природа, але отримала особливе «дихання життя» – благодатну дію Духа Божого, яка притаманна людині в самій її природі.
Отже, знаючи, що святе місце є таким через особливу присутність в ньому Бога, знаючи про храм, як таке святе місце і дім Божий, знаючи про спосіб творіння людини, який вирізняє її з усього іншого сотвореного світу і зближує її з Творцем – ми можемо зробити висновок і дати відповідь на питання, чому людина іменується храмом Божим.
Ми є справді храм Божий тому, що в самій нашій природі, в душі та в тілі, в особливий таємничий спосіб виявляється божественна присутність. Подібно до того, як у дітях виявляється те, що властиве їхнім батькам, так у таємничий спосіб кожній людині притаманне те, що властиве Богові, бо Він благоволив бути для нас Отцем і прийняти нас, як Своїх дітей.
Через смерть і воскресіння Христові в нас виявляється оновлення життя, так що можемо, якщо живемо згідно з волею Спасителя, сказати разом з апостолом Павлом: «Вже не я живу, а живе в мені Христос» (Гал. 2:20). І Дух Святий, Якого Спаситель обіцяв Своїм ученикам, справді оселяється в нас, якщо ми очищаємо і впорядковуємо себе для цього так, як ми спеціально виділяємо і упорядковуємо храм, щоби створена людською рукою будівля стала справді домом Божим.
Знання цих істин, дорогі брати і сестри, спонукає нас щонайменше до двох висновків: одного, який надихає, а іншого – який застерігає.
Натхненням для нас є те, що ми, як люди, не просто плід збігу випадкових обставин, яким матеріалісти пояснюють наше походження. Як храм виокремлюється від усякого іншого роду будівель приватних і громадських, бо він є дім Божий – так і людина має особливе місце серед усього творіння, має особливе покликання і призначення бути тим, хто сполучає Небеса і землю, дух і матерію, вічне з мінливим. Хоча цього призначення через гріхопадіння не виконав Адам, але його звершив Син Людський, Христос Господь, Який став новим Адамом.
Через Христа людина знову стала здатною до особливого єднання з Творцем, здатною справді наповнитися святістю Духа Божого так, як нею наповнюється храм. Розуміння цієї істини спонукає нас прагнути здійснення нашого призначення – бути місцем і носіями особливої божественної благодатної присутності, самим наповнюватися несотвореного божественного світла і сяяти любов’ю і добрими ділами для інших.
Водночас у словах Писання маємо і застереження: як не слід оскверняти і занечищувати храм, як неприпустимо в ньому поклонятися неправдивим богам і шанувати їхніх ідолів, як заборонено святиню використовувати для негідних справ – так і людина не повинна допускати себе до осквернення гріхами, до служіння пристрастям, до примноження зла. Як храм є дім Божий, яким ми лише користуємося, бо нас закликає до Себе його господар, наш Небесний Отець – так і ми, наші душа й тіло, є не нашою власністю, але тим, що Творець доручив нашій особистості для примноження добра. А якщо ми дари людської природи, розум, волю, почуття, духовні та тілесні сили будемо віддавати на служіння гріху – то за це будемо відповідати так само, як і ті, хто оскверняють, плюндрують і зневажають храм.
Бажаю всім нам, дорогі брати і сестри, пам’ятати ці слова натхнення і застереження, які для нашої настанови подає нам Писання, і старанно, з гідністю, плекати собори власних душ.
Амінь.