Проповіді

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в десяту неділю після П’ятидесятниці

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в десяту неділю після П’ятидесятниці

29 Серпня 2021

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

У 4-ій главі Першого послання апостола Павла до Коринфян ми чуємо таку настанову: «Благаю вас: ставайте подібні мені, як я Христу» (1 Кор. 4:16). Що означають ці апостольські слова і чому ми повинні дослухатися до них?

Ці слова найперше нагадують нам про ту істину, що людина сотворена за образом Божим (Бут. 1:27). Саме визначення «образ» свідчить нам, що в людині є певні якості, властивості природи, які нагадують про досконалість Божества так само, як відбиток нагадує про те, відображенням чого він є.

Людина не є богом, адже вона сотворена в часі, в той час, як Бог – несотворений, безначальний, вічний. Однак людина, як свідчить Писання, є образом Божим. Тому в ній, хоча і не повною мірою і не абсолютно досконало, відображені божественні властивості.

Бог є Трійцею, єдиною за природою, але Троїчною в Особах. Людина теж має єдність своєї природи в множині іпостасей. Іпостасі Божества є не безособовими силами чи діями, але вседосконалими Особистостями – і кожна людина є унікальною, неповторною особистістю.

Бог має розум, волю та почуття – і людина має ці якості. Бог є свобідний у своїх діях – і людина сотворена свобідною, здатною вільно визначатися щодо самої себе та всього, що є поза нею. Бог здатен творити з нічого – людина теж є творцем, хоча здатність її обмежена вже існуючим творінням. І все ж завдяки талантам людина здатна преображати це творіння, додаючи йому краси та впорядкованості, спонукаючи різні речі служити їй.

Бог є вічним – і людина Творцем наділена здатністю до безсмертя. Багато ще можна перелічувати властивостей Божих, які мають в людині своє відображення, але і вже сказаного достатньо, щоби зрозуміти головну думку Одкровення з цього приводу: людина в самій своїй природі тісно пов’язана з Богом-Творцем. Пов’язана так само, як образ пов’язаний з первообразом.

Але якщо все це дійсно так, чому ми бачимо в людині різні недоліки та недосконалість? Чому в людині діє гріх, чому вона зазнає тління, страждань і смерті? Хіба все це також є відображенням чогось, властивого Богові?

Очевидно, що ні! Недоліки, наявні в людині, походять від її гріхопадіння. Поставши перед вибором – послухати Божу волю чи порушити її – перші люди обрали порушення, мріючи, що у такий спосіб, як сказав їм змій, вони швидко стануть богами. Натомість вони отримали протилежне – втратили таємниче природне єднання з Творцем, наслідком чого став розлад в природі людини.

Тому недоліки, нині притаманні людству, походять не від Бога і нічого спільного з образом Божим не мають. Навпаки, ці недоліки пов’язані з відступленням від Бога, з втратою живого зв’язку з Ним. Саме тому люди, здатні до безсмертя, – стали смертними. Саме тому розум, воля і почуття людини стали обманюватися, сприймаючи зло як добро, а добро відкидаючи, як щось зле і неприємне.

Через гріхопадіння люди відступили не лише від Бога, але віддалилися і одне від одного. Єдина людська природа ніби розпадається під дією зла на мільярди атомів, які відштовхують одне одного. Замість того, щоби виявляти любов до ближніх – людина, опанована гріхом, виявляє байдужість або і ненависть. Замість того, щоби творити, будувати – людина приносить у світ руйнування.

Все це походить не від образу Божого в людині, а від спотворення цього образу, від його викривлення гріхом і неправдою. Тому, хоча образ Творця залишається в кожній людині, бо не від неї залежить те, що Бог поклав у Своє творіння – але образ цей через гріх спотворюється, стає ніби карикатурою на Всевишнього. Відтак ми, слідом за Писанням і Святими Отцями,  розрізняємо образ Божий в людині та її здатність до уподібнення Богові.

Образ – це те, що є у кожній людині зокрема та у всього людства загалом, незалежно від особистості. А подоба – це те, що досягається особистісно. Тому всяка людина є образом Божим, але не всяка людина є Його подобою.

Відтак заклик апостола Павла стає більш зрозумілим, бо він спонукає нас, як носіїв образу Божого, набувати і Господню подобу. Отримавши від Бога таланти, ми повинні, як працелюбні й вірні служителі, вжити їх для примноження і досягнення кращого. А якщо змарнуємо таланти, то подоби Божої не досягнемо.

І тут кожен може запитати: а хіба здатна людина стати подібною до Бога? Відповідь на це дає Писання: не лише здатна, але й повинна. Господь сотворив людину не для того, щоби вона залишалася статичною, нерухомою, але для того, щоби вона розвивалася і вдосконалювалася.

На це твердження теж знайдеться питання від сумніву: у який спосіб людина, яка сама є творінням, здатна виконати заклик Божий і набувати довершеності такої, яку за природою має лише один Бог? Такий сумнів якраз і розвіюється через виконання раніше згаданих слів апостола Павла: нам, як християнам, належить не лише брати за зразок Бога, але також вивчати і наслідувати досвід Його святих. Бо святі були людьми, які жили у такому ж гріховному світі, вони також піддавалися нападу спокус, зазнавали скорботи, вони гоніння і навіть смерть приймали від ближніх своїх. Але маючи тверде бажання уподібнитися Богові, з Його допомогою святі виправляли своє життя, дивлячись на найкращі зразки віри.

Розсудіть самі: якщо хтось скаже, що він відразу бере за зразок Бога і уподібнюється Йому, то такому можуть дорікнути недосяжністю бажаного. Але кожен з нас може знайти серед святих тих, хто перебував у подібних життєвих обставинах, в яких перебуваємо і ми – але попри спокуси і напади лукавого, переміг та досяг богоуподібнення.

Справді, серед святих кожна людина може знайти собі приклад і зразок, який може наслідувати. Діти та люди, похилі роками, багатолітні подвижники та неофіти, праведники, які довершуються у чеснотах, піднімаючись ними ніби сходинками до Небес, і грішники, які в одну мить, як розбійник благоразумний, усвідомили прірву згубності зла та від серця каються.

Тому і закликає апостол Павло, кажучи: «Ставайте подібні мені, як я Христу»! Для немічних і початківців у вірі Павло стає прикладом. Сам він взорується на Спасителя, але для інших, менш духовно досвідчених, апостол пропонує простіший шлях – брати за приклад справжніх святих і вживати для себе їхній досвід, коли він, цей досвід,  випробуваний Церквою, як справді істинний.

Тому, дорогі брати і сестри, не забуваймо про настанову апостола Павла, шукаймо для нашого власного ствердження у вірі найкращі приклади серед святих і вживаймо їх у відповідності до науки Церкви.

Амінь.