Проповіді

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в день свята Вознесіння Господнього

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в день свята Вознесіння Господнього

10 Червня 2021

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сердечно вітаю всіх зі святом Вознесіння Господнього! Цим святкуванням події, про яку чуємо зі Священного Писання, ми завершуємо відзначення Світлого Христового Воскресіння. Водночас спогад про Вознесіння готує нас до вшанування Зішестя Святого Духа, до дня Святої Тройці.

Про цей зв’язок нагадує нам і тропар свята – короткий піснеспів, у якому викладається його головний зміст. «Вознісся Ти у славі Христе Боже наш, радість сотворивши ученикам обітницею Святого Духа» – проголошуємо ми. Адже так сказано у книзі Діянь святих апостолів, в якій записані слова, звернені Спасителем до учеників: «Іоан хрестив водою, а ви, через кілька днів після цього, будете охрещені Духом Святим» (Діян. 1:5).

Тому зміст і значення нинішнього свята є багатогранними. Найперше воно підсумовує і завершує безпосереднє земне служіння Господа нашого Ісуса Христа, зокрема сорокаденний період після Його воскресіння з мертвих, коли Господь являвся Своїм ученикам, наставляючи їх. По-друге, воно нагадує нам про істину єднання навіки в Божественній Іпостасі Сина двох природ – божественної і людської, та про входження людства, через Вознесіння Христове, у лоно Пресвятої Тройці. Третє значення свята – приготування до П’ятидесятниці, коли справдилися пророчі слова Спасителя, сказані Ним до апостолів перед хресними стражданнями: «Краще для вас, щоб Я пішов. Бо, якщо Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до вас» (Ін. 16:7).

Окрім цього, спогад про Вознесіння утверджує дві ключові істини. Про одну з них нагадує кондак свята: хоча Христос і вознісся на небеса, але Він не розлучився з нами, невідступно перебуваючи з Церквою Своєю, тобто із зібранням людей, покликаних Ним до спасіння.

«Ось Я з вами по всі дні, до кінця віку. Амінь.» (Мф. 28:20) – так завершується не лише Євангеліє від Матфея, але таким є підсумок всього земного служіння Сина Божого: Він відійшов від землі на небеса, але не зник; Він вознісся, але не полишив нас; Він був забраний хмарою з очей учеників, як чули ми про це зі свідчення книги Діянь – але Він же назавжди залишається у зібранні вірних, бо так обіцяв: «Де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мф. 18:20).

Друга істина, яка утверджується Вознесінням – це обітниця про майбутнє Друге Христове пришестя. Як і Благовіщення архангела про втілення Сина Божого, як радісна новина про народження у Віфлеємі Сина Діви, як вістка про перемогу Христа над смертю і Його воскресіння – так і сповіщення про Друге пришестя Спасителя довершується через ангелів. Коли апостоли «дивилися на небо, під час вознесіння Його, раптом перед ними стали два мужі в білому одязі i сказали: «Мужі галилейськi, чого ви стоїте i дивитеся на небо? Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо, прийде так само, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо» (Діян. 1:10-11), – розповідає нам книга Діянь.

Коли люди зовнішні говорять про традиції Церкви, то можна від них почути і таке міркування: «У вас в календарі кожного дня – свято». Справді – якщо відкриємо календар, то жодного дня в році немає, щоби не був він позначений спогадом про Божу Матір, про того чи іншого святого, прославленням євангельських подій. Однак якщо для мирського життя слово «свято» є синонімом до розваг і відпочинку, нагодою для вітань і застілля, то християнське розуміння свята найперше зосереджене у спонуканні нас до пізнання пов’язаних з ним істин, до наслідування прикладу життя і чеснот святих. Християнське свято – не просто перерва між днями буденної праці, але кожного разу сходинка, що спонукає нас підніматися від тимчасового до вічності, від земного – до небес.

Ось і сьогодні ми не просто згадуємо про подію з минулого, описану в Євангелії. Через вшанування Вознесіння Господнього ми маємо спонукання розмірковувати про значення цієї події безпосереднього для кожного з нас, для нашого сьогодення і майбутнього, для нашого спасіння.

Для людства, підвладного дії зла, завершенням земного життя є смерть, гроб і могила. Але Христос, як Син Людський, подолав смерть, тілом не залишився у гробі, могила не втримала Його, бо Він воскрес з мертвих. Тож і завершення Його земного життя мало інший характер – Він вознісся на Небеса і сів праворуч Бога.

Саме слово «вознесіння» стосується людської природи Спасителя, адже за Своєю божественною природою, як Дух незміримий і всюдиприсутній, Син Божий невідступно перебуває у єдності Святої Тройці.

Вознесіння Христове – невід’ємна і надзвичайно духовно важлива складова справи спасіння людства. Бо воно довершує служіння посередництва Ісуса Христа між Богом і людьми, єднання земного з небесним. Друга Особа Пресвятої Тройці, Слово Боже, стало плоттю. Син Божий воплотився від Духа Святого і Марії Діви, ставши Сином Людським. І саме цією людською природою Він сходить на небеса. Взяте від землі, сотворене – Син Божий вводить в лоно Творця, таємничо єднає з Трійцею.

Це Він звершує не для Себе, але заради всього людства. Бо завдяки Вознесінню встановлюється через Особу Сина Божого нерозривне єднання Творця з творінням, Бога і людини. Саме тому Спаситель і казав, що Він має піти від учеників – щоби звершити це єднання і через нього дати можливість для єднання з Богом, для прийняття Духа Святого і осягнення вічного життя кожній людині.

Звернімо увагу, дорогі брати і сестри, на те, що між Вознесінням і П’ятидесятницею є відстань у десять днів. Можемо поставити питання: а хіба Христос не міг послати Духа Святого на апостолів тієї ж миті, як вознісся? Відповідь дає нам Писання: час між цими подіями ученики використали на приготування, перебуваючи в молитві.

Навіть ця деталь, здавалося би не надто важлива, насправді промовляє до нас і є спонуканням: Спаситель посилає Духа Святого від Отця Своїм ученикам, не лише апостолам, але і всім вірним, однак щоби прийняти Його, слід потрудитися, слід духовно приготуватися.

Сонце, за словом Спасителя, світить для злих і добрих, і дощі проливаються для праведних і неправедних (Мф. 5:45). Тобто, речі світу цього можуть відбуватися і незалежно від нашого особистого духовного стану. Однак щоби прийняти Духа Святого і сповнитися Ним – слід готуватися, слід потрудитися.

Безперечно, що сходження Святого Духа – це дар, а не відплата за працю. Однак як і всякий дар, він має дві сторони – Того, хто дарує, і того, хто приймає. Не від нас залежить подання дару, але від нас залежить – чи приймемо ми його, чи будемо приготовлені, чи не змарнуємо отримане, чи примножимо талант, чи дамо зерну, посіяному в нашій душі, зрости для великого плоду.

До такого приготування і спонукає нас Вознесіння. Воно нагадує, що двері Раю вже відкриті, що єднання земних з небесними звершене вже у Христі, але нам належить трудитися, щоби бути належно приготовленими для входження в Рай і задля нашого власного, особистого сходження на небеса.

Самі, своїми власними силами, ми не здатні осягнути цього. Але як сказано: «Неможливе для людей – можливе для Бога» (Лк. 18:27). І Церква в день Вознесіння нагадує нам, що воно не означає нашої розлуки з Христом, що Спаситель зійшов на небеса – але також залишився з нами аж до кінця віку, коли вдруге, видимо для всього світу і у величі Своєї слави, Він прийде, щоби остаточно довершити все.

Тож, дорогі брати і сестри, ще раз сердечно вітаючи всіх з цим великим святом, бажаю кожному з нас сповнитися розумінням глибини його значення, усвідомити все, чого воно нас навчає і до чого спонукає, в чому утверджує і до чого готує. Щоби і ми вже зараз духом нашим, нашою вірою, нашим життям підносилися від тимчасового – до вічного, від світу цього, який лежить ще у злі – до небес, де нам приготовані оселі в Домі Отця. Нехай дні та роки, які залишаються нам тут, на землі, не будуть змарновані, а уподібняться до тих десяти днів, протягом яких ученики готувалися до виконання обітниці Божої і сходження Святого Духа.

Щоби в той день, коли справдиться сповіщення ангелів і Христос, Якого ми нині з апостолами бачимо вознесеним, прийде судити світ – нам бути серед тих, хто радіють, чуючи слова: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мф. 25:34).

Амінь.