Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в день свята Різдва Пресвятої Богородиці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сердечно вітаю всіх з Різдвом Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії.

Напевно ви знаєте, що церковний богослужбовий новий рік розпочинається з 1 вересня старого стилю. Останнім великим святом перед його завершенням є Успіння Богородиці, а першим після його початку – Різдво Пресвятої Діви. В цьому можна побачити певний символізм, бо через події земного життя Богоматері, у які вплетено всю євангельську історію, відображається Промисел Божий загалом про людство та накреслюється шлях нашого особистого спасіння.

Слід пам’ятати, що Діва Марія була звичайною земною людиною, народженою від батьків так, як народжуються всі нащадки Адама і Єви. Тому вона, як і всі, потребувала спасіння. Водночас через Неї Господь виявив особливе піклування про людство, обравши Її, як Служительницю великої тайни Боговтілення, через що Вона, як ніхто інший, стала близькою до Творця, бо народила Сина Божого.

Свято, яке ми нині відзначаємо, підкреслює цю таємничу співдію Господа і людини у справі спасіння. Бо водночас воно вказує і на спорідненість Пречистої Діви з усім людством, адже народжується вона від матері Анни та батька Йоакима так, як кожна дитина народжується від свої батьків. Однак подія народження, разом із цим є і виявом особливого Промислу Божого, бо Йоаким і Анна були неплідні та у шлюбі досягли похилого віку, не маючи дітей.

Не раз у історії Старого Завіту Бог саме у такий спосіб бажає підкреслити виняткове значення особи, яка має народитися. Бо хоча поява нової людини на світ і залишається таємницею буття, водночас через звичайність вона не сприймається ніким як особливе диво. І тільки коли чоловік і жінка, які в силу тілесної немочі та свого похилого віку прожили бездітними, та раптом, коли вже за людським міркуванням батьківство для них стало неможливим – народжують, то такий випадок дійсно сприймається як чудо Боже.

Так у Авраама і Сарри народився патріарх Ісаак, в нащадках якого Господь дав обітницю явити Спасителя. Народ, який породив Авраам, мав понести особливий обов’язок від Бога зберігати істинну віру, богослужіння і Закон, тому і мав з’явитися особливим чином – від неплідних батьків. Так само великий пророк Самуїл народився від Анни, що була неплідною, після її слізної молитви до Бога та обітниці посвятити народжене дитя на служіння Йому. І останній з пророків Старого Завіту, Іоан Хреститель, народився від неплідних священика Захарії і його дружини Єлизавети, які були родичами батьків Діви Марії, – бо Іоану належало звершити виняткову справу йти перед Месією і готувати народ до явлення Спасителя.

Тому і народження Діви Марії було пов’язане з чудесним благословенням для старих неплідних батьків, які у похилому віці зачали доньку, пообіцявши присвятити Її на служіння Богові. Цим було підкреслено особливе покликання Діви Марії, якій від зачаття було визначено стати Матір’ю Сина Божого.

Водночас слід особливо наголосити на тому, про що вже було сказано, а саме – що за природою людською Свята Діва в усьому була подібною до нас. З усіх людей тільки Господь Ісус Христос народився без земного батька, від Духа Святого, в той час як Пречиста Богородиця, подібно до всіх людей, народилася від земних батька і матері.

На цьому наголошуємо тому, що в такий спосіб стверджується істинність і повнота людської природи, прийнятої Сином Божим від Його Матері. Бо тільки маючи повноту людської природи, таємничо у Своїй Особі поєднавши її з божественною природою, Господь Ісус Христос міг стати новим Адамом, тобто звершити спасіння, плоди якого поширюються на всіх людей. А якщо хто думає і вчить, що Діва Марія мала особливу природу і народилася не так, як інші люди, – то цим не звеличує Її, а применшує Її власні заслуги та підриває істинне розуміння спасіння.

Через Різдво Богородиці показано нам також і те, як Господь звершує все, задумане Ним, не всупереч людині та не порушуючи її свободи, але у співдії, у єднанні любові. Праведні Йоаким і Анна були людьми побожними і вони щиро обіцяли, що коли народиться у них дитина, то її вони присвятять на служіння Богові. Отже Творець не примушував їх до того, чого вони не бажали, але виконавши їхнє прохання – так здійснив і власний Промисел.

Так само пізніше і Діва Марія не була примушена Богом до материнства, але коли отримала сповіщення від Архангела Гавриїла про волю Господню щодо Неї, то свідомо і добровільно відповіла: «Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм» (Лк 1:38). До цієї відповіді вона була приготовлена усім своїм попереднім життям у чеснотах, але навіть через сумнів, який Діва спершу висловила на слова ангельські, нам показано, що Її упокорення було не примушеним чи випадковим, але побожним і свідомим.

Подія Різдва Богородиці також нагадує нам, що не завжди складні обставини життєві, скорботи і випробування мають зв’язок з особистим гріхом, і тим більше – що вони не повинні бути приводом для зневіри. Ми знаємо, що і в наш час безплідність у подружжі засмучує і самих чоловіка та дружину, і їхніх рідних. Так само ставилися до цього і в давні часи. І якщо народження дітей сприймається як Боже благословення, то безпліддя вважалося, особливо у давні часи, ознакою Господнього покарання за гріхи, явні чи таємні.

Йоаким і Анна були людьми побожними, але змушені були довгий час життя нести і скорботу безпліддя, і несправедливе осудження від ближніх. Однак вони не занепадали духом і не зневірювалися, покладаючись на волю Божу. Відтак їхнє терпіння та віра були винагороджені надзвичайно, бо у старості своїй вони не просто народили дитину, але таку Дочку, яку за благословення сприйняли би для себе всякі батьки.

Цей приклад є настановою для кожного з нас не піддаватися зневірі або відчаю навіть у найважчих випробуваннях, коли доводиться страждати і терпіти осуд людський безвинно. Тому коли приходить до вас подібне випробування – згадуйте у молитвах святих Богоотців Йоакима і Анну та просіть їхнього заступництва перед Господом з твердою вірою в те, що Всевишній приведе вас через ці випробування до кращого – як і батьків Богородиці.

Дорогі брати і сестри!

Бачимо, як багато корисних настанов ми можемо отримати для себе, розмірковуючи над значенням події, яку нині урочисто святкуємо. В цьому, власне, і є сенс та значення святкувань – не просто прославити щось з подій минулого, але отримати користь і настанову для себе зараз. Бо якщо ми просто згадуємо день святковий, як вказівку церковного календаря, але не наповнюємо цей день належним змістом, тобто молитвою, участю в богослужінні, роздумами над духовними настановами – то ми уподібнимося до людини, яка прийшла на святковий бенкет, але тільки від порогу дивиться на свято, не беручи в ньому участі, не наситившись від приготовленої трапези, не розділивши спільної радості.

Тож бажаю всім нам, по-перше, мати духовну користь від того, чого навчає нас подія Різдва Богородиці. По-друге – бажаю, щоби кожен з нас не просто захоплювався величчю діл Божих та подвигами Його угодників, але і у власному житті наслідував їхній шлях, пам’ятаючи, що всяка людина покликана до святості та спасіння і для всякої людини, а не лише для когось особливого і наперед визначеного, Бог творить все, що сприяє її спасінню. І третє моє побажання – щоби віра і терпеливість кожного були винагороджені від Господа, як винагородив Він святих Йоакима і Анну.

Амінь.