Проповіді

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в день пам’яті святої великомучениці Катерини та преподобного Меркурія Чернігівського

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в день пам’яті святої великомучениці Катерини та преподобного Меркурія Чернігівського

07 Грудня 2020
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!Сердечно вітаю всіх, а особливо парафіян цього кафедрального собору м. Чернігова, з подвійним святом – днем пам’яті святої великомучениці Катерини та преподобного Меркурія Чернігівського, ігумена Бригинського.

З євангельського читання ми чули попередження Спасителя про те, що на Його вірних учеників чекають важкі випробування: «Накладуть на вас руки і гнатимуть вас, видаючи в синагоги і у в’язниці, і поведуть перед царів і правителів за ім’я Моє. […] І видаватимуть вас і батьки, і брати, і родичі, і друзі, і декого з вас умертвлять; і зненавидять вас усі за ім’я Моє» (Лк. 21: 12, 16-17).

В чому причина такого ставлення до християн з боку людей світу цього чи навіть своїх власних братів, які опановані гріхами? Відповідь дає Сам Спаситель, як про це читаємо в Євангелії від Іоанна: «Пам’ятайте слово, яке Я сказав вам: раб не більший за господаря свого. Якщо Мене гнали, то гнатимуть і вас; якщо Мого слова дотримувались, будуть дотримуватись і вашого. Та все те чинитимуть вам за ім’я Моє, тому що не знають Того, Хто послав Мене. … Це сказав Я вам, щоб ви не спокусилися. Виженуть вас із синагог; прийде навіть час, коли всякий, хто вбиватиме вас, буде думати, що тим він служить Богові. Так будуть робити, бо не пізнали ні Отця, ні Мене» (Ін. 15:20-21; 16:1-3).

«Якщо світ вас ненавидить, – говорить Господь – знайте, що Мене перше, ніж вас, зненавидів. Якби ви були від світу, то світ любив би своє; а оскільки ви не від світу, але Я обрав вас від світу, тому ненавидить вас світ» (Ін. 15:18-19). Отже, причина утисків, страждань, гонінь, які доводилося і доводиться терпіти вірним християнам від інших, навіть часом від одноплемінників та родичів, – у тій боротьбі, яка в душах людських відбувається, де зло намагається подолати і викоренити добро, а омана прагне перемогти істину.

Чому ж Господь допускає для Своїх учеників, для християн, зазнавати страждань, і навіть допускає, щоби гонителі по видимому перемагали їх? Найперше тому, що цей шлях боротьби кожна людина має пройти сама. Це і є той наш особистий хрест, який якщо не візьмемо і не будемо нести, йдучи за Христом – не будемо достойні увійти в Царство Боже. Як ніхто не міг замість Спасителя світу принести викупну жертву, щоби подолати силу гріха і владу смерті, так і замість нас ніхто не може увірувати, ніхто не може пройти за нас шляхом спасіння – вузьким і тернистим.

Так, ми не самотні на цьому шляху! З нами – Сам Господь. Як Непереможна Воєвода, нас веде цим шляхом Пресвята Богородиця. Як супутники, наставники й помічники, нас супроводжують на ньому святі й праведники, духовні отці та вчителі, наші одновірці. Але йти цим шляхом має кожен самостійно, щоби здобути, з допомогою Божою, перемогу над владою зла в самих собі.

Тому Господь і допускає випробування для нас – не через те, що бажає покарати нас за гріхи або через нездатність захистити від нападів, але для того, щоби здолавши ці випробування ми зміцнювалися в добрі й правді.

Як це стається – можемо зрозуміти з навчання, коли батьки та вчителі наставляють дітей. Самі вони знають те, що хочуть передати дітям, але спонукають їх самих опановувати ці знання, щоби надалі, зростаючи, діти могли самостійно застосовувати їх. Також інший приклад можемо навести – тренування тіла і фізичні навантаження. Чи приносять вони втому, чи бувають часом важкі та складні? Безперечно, що так. Але коли людина несе цей тягар, то загартовує тіло, через випробування і втому – зміцнюється, набуваючи сил і зберігаючи здоров’я.

Так і віра наша, і любов до Бога, і вірність добру та правді через випробування і тягарі, через подолання спокус світу цього – загартовуються, стверджуються і зміцнюються. Тому хоча і важко нам буває на цьому шляху – але іншого немає і не може бути. І якщо хочемо досягти перемоги – маємо йти ним, з допомогою Божою.

Інша причина, чому Бог попускає такі випробування навіть для святих і праведників – це є свідчення. Бо слово «мартірос», яке нашою мовою перекладаємо як «мученик», грецькою мовою найперше означає – «свідок», «той, що засвідчує». Коли святі принародно терпіли страждання й муки – вони самим своїм терпінням свідчили силу істинної віри і силу Істинного Бога, заради Якого людина віддає найцінніше, що має – своє життя. Так Господь не лише мучеників приводив до спасіння, але і через їхню проповідь та свідчення – приводив до спасіння тисячі й десятки тисяч. «Великий Бог християнський!» – вигукували язичники, бачачи страждання і духовну перемогу мучеників, кров яких справді ставала насінням віри, бо через це багато язичників від темряви наверталися до світла.

А третя причина, яку можемо назвати, осягається нами в ширшому контексті історії. Адже коли читаємо житія святих, як от, наприклад тих, кого ми нині вшановуємо, великомучениці Катерини і преподобного Меркурія, то бачимо з них, що попри всі гоніння і страждання, які їм доводилося терпіти, правда, за яку вони віддавали своє життя, завжди перемагала. А гонителі й мучителі обов’язково були посоромлені.

Де тепер гордовита держава Римська, яка покладала свою надію на Юпітера і Юнону, на силу легіонів і жорстокість прокураторів, проливаючи кров невинних християн? Де більшовицька безбожна влада, де Радянська держава, де сталінські та хрущовські гонителі, які вбивали вірних і нищили храми? На порох і попіл історії перетворилися вони, пішли у минуле. Гонителі й мучителі, які здавалися собі сильними й могутніми – збезчещені й знеславлені. А святі мученики та сповідники прославляються вірними з роду в рід!

І ми сьогодні зібралися в цьому храмі для того, щоби, окрім всього іншого, нагадати собі про ці істини, навчитися на прикладах і давнього часу, який являє нам свята Катерина, і теперішнього, бо преподобний Меркурій був нашим сучасником. Вони перемогли у духовній боротьбі – і ми, з Божою допомогою можемо перемогти. Вони подолали всі труднощі та спокуси і навіть саму смерть – і ми до цього покликані і здатні.

Тож нехай Господь за їхніми молитвами зміцнить нас, примножить нашу віру й духовні сили. Щоби у малому чи великому, перед ближніми чи перед усім світом – ми залишалися вірними Богові у словах і ділах, і через цю вірність – осягнули життя вічне.

Амінь.