Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в четверту неділю Великого посту

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!З євангельського читання, яке ми чуємо цієї неділі, отримуємо нагадування про важливість посту та молитви як духовних засобів боротьби проти влади зла. Коли після зцілення біснуватого юнака ученики запитали Господа, чому вони самі не змогли вигнати нечистого духа, Христос відповів їм: «Цей рід не може вийти інакше, як від молитви і посту» (Мк. 9:29).

Що означають молитва і піст?Молитва – це спілкування з Богом, а також з Його угодниками, в яких Він прославлений.

Бог, в Якого ми віруємо і Якого проповідуємо – особистісний. Він Єдиний в Трьох Особах. І хоча Він за Своєю природою є невидимим, бо є чистим духом, однак Він є цілком реальним. Це не внутрішнє почуття, не абстрактна ідея, сила чи ще щось невизначене. Бо часто можна зіткнутися з непевним визнанням надприродного буття, коли люди кажуть: «щось таке є», чи «бог у мене в душі», або ще щось подібне.

Бог є «Хто», а не «щось», тобто Він є вседосконалим як Особистість, а не якоюсь природною стихійною силою. Саме тому ми можемо з Ним спілкуватися як з Особистістю, можемо звертатися до Нього, дякувати Йому та простити Його в наших потребах.

Таке звернення і спілкування неможливі без віри. Адже Бог за природою Своєю – невидимий дух. Тож лише на основі віри, яка невидиме робить видимим, очікуване – реальним, ми можемо увійти в спілкування з нашим Творцем. Апостол Павло у Посланні до Євреїв каже: «Без віри догодити Богові неможливо, бо треба, щоб той, хто приходить до Бога, вірував, що Він є, і тим, хто шукає Його, дає винагороду» (Євр. 11:6). Бо «віра є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому» (Євр. 11:1).

Важливість правдивої, істинної, глибокої віри засвідчує нам і почуте нині читання з Євангелія, коли батько спочатку висловлює сумнів у силі Христа, сказавши «якщо можеш, допоможи нам» (Мк. 9:22), а потім з плачем сповідує: «вірую, Господи! Допоможи моєму невірству» (Мк. 9:24). Тобто, спочатку він виявляє сумнів, бо вже просив учеників Христових зцілити юнака, але вони не змогли. Тому він, бачачи велику владу злого духа над сином, і каже невпевнено «якщо можеш». Бо не знає, чи здатен Той, Хто перед ним, вигнати біса.

Але Господь закликає батька вірувати, бо віра єднає людину з Богом. І через це єднання людина здатна одержувати від Творця силу благодаті, яка звершує чудеса і неможливе робить можливим.

Отже, коли ми кажемо про молитву, то вона є і провинна бути актом нашої віри. Батько розмовляв зі Спасителем, але доки не виявив справжньої віри – не міг отримати те, чого просив. Для нас це є вказівка, що не всяка молитва чи звернення до Бога є однаково дієвими. Якщо людина формально вимовляє слова молитви, не маючи віри, або бувши опанована сумнівами, то і молитва її залишиться безплідною. Бо вона не стає актом єднання з Богом, а залишиться лише певним ритуалом, формою, яка не наповнена змістом.

Молитва ж, заснована на вірі в Бога, на довірі до Нього, справді має велику силу. Сила ця не в формулюваннях тексту, але в глибині єднання тих, хто молиться, з Богом. Бо є такі навіть серед християн, які думають, що силу має якась таємнича формула молитви. І тому шукають тексти якихось «сильних молитов», сприймаючи їх не як спілкування з Богом, а як певні магічні формули. Таке ставлення до молитви не відповідає християнському вченню і хто так думає про молитву, той чинить гріх.

Відтак у молитві потрібно приділяти увагу не пошуку певних формул, але тому, щоби вона спиралася на правдиву віру. І якщо не вистачає віри – то її, як дар, потрібно просити у Бога, як це робив і батько біснуватого юнака.

Окрім молитви Господь вказує своїм ученикам на піст, як на зброю проти диявола. Що таке піст? Якщо сказати дуже коротко, то це стриманість, заснована на вірі. Якщо молитва, як спілкування, є словом, пов’язаним з вірою, то піст є ділом, пов’язаним з вірою. Цим піст відрізняється від різних подібних до нього практик самообмеження, коли людина з ідейних, медичних або інших причин відмовляється від певного роду їжі та певних справ.

Коли ми постуємо, то приймаємо певні обмеження не заради них самих, але з метою виявити нашу віру в Бога через діло, набути стриманість як чесноту, протилежну гордості, родоначальниці всіх гріхів. Бо через недовіру до Бога і довіру до диявола, через порушення першої заповіді – заповіді стриманості, якою Господь заборонив людині їсти плоди з дерева пізнання добра і зла, наші прабатьки впали в гріх. Тому щоби побороти дію і владу гріха, нам слід діяти протилежним чином.

Слід слухати Бога, а не лукаві нашіптування нашого супротивника. Слід вірити Богові, бо Він є Істина. Щоби мати досконалу і правдиву віру, слід спілкуватися з Богом, тобто молитися Йому. Через молитву зміцнюється наша віра, а зростання у вірі оновлює людину через дію благодаті, яка сповнює її буття.

І щоби здійснювалося все це, слід обмежувати себе, свої бажання і дії, задовольняючись необхідним та віддаляючись від надмірного. Стримуючись в їжі та інших матеріальних речах ми навчаємо себе також і духовній стриманості. І навпаки – хто не здатен відмовити собі навіть на деякий час у певному роді їжі, чи справді зможе подолати спокуси та відмовити дияволу, коли той спонукатиме до гріха?

Тож, дорогі брати і сестри, бажаю всім нам набувати та поглиблювати правдиву віру в Бога, примножувати в собі цей спасительний дар та виявляти свою віру в тих двох засобах, у молитві та пості, які є могутньою зброєю проти диявола і всіх його підступів. І нехай Господь примножить нашу віру, вислуховує наші молитви та робить плідною нашу стриманість заради спасіння.
Амінь.