Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в четверту неділю після Пасхи

Дорогі брати і сестри! Христос воскрес!

Цього недільного дня, коли ми продовжуємо прославляти Христове воскресіння з мертвих, Церква подає нам для настанови читання про воскрешення праведної Тавифи, а також про чудесне зцілення розслаблених, тобто паралізованих. Спаситель біля єрусалимської купальні, званої «Дім милосердя», зціляє хворого, який 38 років потерпав від паралічу. Апостол Петро у Лідді зціляє паралізованого протягом 8 років чоловіка, на ім’я Еней.

Який урок ми можемо винести з цих євангельських читань і чому Церква нагадує нам про ці події саме зараз, у час великодньої радості?

Нагадування це дається нам з метою ще раз привернути увагу до плодів Христового воскресіння, які поширюються на все людство загалом і на кожного з нас зокрема. Спаситель прийняв страждання, хресну смерть і погребіння та воскрес з мертвих не заради Себе, але заради того, щоби оновити природу людини, звільнити всіх людей від рабського підкорення дії зла і від його наслідків. Одним з них є тлінність людини, тобто підвладність стражданням, хворобам, смерті. Самостійно звільнитися від цього людство не має сил і здатності. Але як розслаблений біля купелі отримав зцілення, так через Христа кожна людина отримує дар відновлення до життя вічного.

Загалом це відновлення буде довершене у час Другого пришестя Спасителя, коли мертві воскреснуть і все людство переміниться. Але і до того дар оновлення виявляється через дію Божої благодаті в людині, зокрема і через чудеса, такі як зцілення від невиліковних хвороб та навіть повернення померлих до життя, як це сталося з праведною Тавифою, яка воскресла після молитви апостола Петра.

Образ розслабленого, тобто паралізованої людини, дає нам добрий приклад того, чим загалом є гріх для нашої природи. Як параліч робить хворого частково чи навіть повністю нездатним володіти своїм тілом, так гріх і зло роблять нас нездатними володіти нашою природою, керувати нею, спрямовувати до блага.

Подивімося на хворого, який лежить у купальні в Єрусалимі. Він хотів би підвестися і ходити, але самої лише його волі недостатньо, тіло не слухається його бажань, бо уражене паралічем. Те саме стається і з кожним з нас: всі ми уражені гріхом, в нас діє зло, яке паралізує людську природу. Та навіть коли усвідомлюємо це і бажаємо звільнитися від дії зла, то не можемо зробити це самостійно, лише силою власної волі.

Хворий, який лежав у єрусалимській купальні, мав надію на Бога і на чудесне зцілення, яке відбувалося після збурення води у час сходження в неї ангела Господнього. Але без допомоги сторонньої людини, самостійно, не міг швидко підвестися і дістатися води. На цьому прикладі бачимо, що самої лише нашої волі до блага, самого лише бажання бути добрими і не чинити зла, довершуватися в чеснотах, а гріхи долати та викорінювати – недостатньо для нас. Наші добрі бажання не можуть здійснитися без сторонньої допомоги, без підтримки від тієї сили, яка є не в нас самих, але поза нами і більшою від нас.

Не раз людина думає, що достатньо доброго наміру, достатньо бажання чинити благо і не творити зла, і цього вистачить, щоби перемінити себе, перемінити зовнішні обставини та навіть цілий світ. Але як для паралізованої людини однієї тільки волі та бажання не досить, щоби знову мати можливість вільно рухатися, але потрібна також зовнішня допомога і підтримка, потрібне лікування, потрібне сприяння інших, – так і для нас не є достатніми лише добра воля та добре бажання. Для їх здійснення обов’язково потрібною є зовнішня допомога, яку ми можемо отримати від Бога як безпосередньо, як чудо, так і через посередництво Церкви, як Христового таємничого Тіла, в якому через таїнства звершується наше оновлення, зцілення для життя вічного.

Ті, хто не вважають Церкву необхідною, відкидають потребу належати до неї, подібні до ураженого паралічем – маючи добре бажання і намір самостійно вони не зможуть реалізувати його. Бо зло і гріх діє в кожній людині так само, як хвороба діє в паралітику – це внутрішнє зло паралізує нашу природу, знесилює нас, не дає нашій волі до блага здійснитися саме так, як необхідно і як ми цього бажаємо. І як паралізованому потрібна зовнішня допомога, щоби рухатися, так і кожному з нас потрібна допомога Бога і заснованого Ним заради нашого спасіння містичного, таємничого Тіла, Церкви, щоби повноцінно здійснити наше бажання подолати зло і отримати блаженне життя вічне.

Те, що таку силу і владу, таку здатність долати зло і його наслідки, Бог справді дав Церкві, бачимо з численних чудес, одними з яких є ті, які звершив апостол Петро. Він лише словом зцілив паралізованого Енея і навіть воскресив померлу Тавифу.

Отже, благодатна сила оновлення, яка подається від Бога, діє не лише в євангельський час, коли Спаситель Сам, як Син Божий, звершував зцілення і творив чудеса. Вона діє у всі часи і на всякому місці через правдиву віру в Христа. Без допомоги Месії, без допомоги Церкви, як Христового таємничого Тіла, в якому Він є вічним і єдиним Главою, ми приречені залишатися зв’язаними дією та наслідками гріха так само, як параліч зв’язує тіло хворого. Але коли звертаємося за цією допомогою, коли справді бажаємо отримати її – тоді Господь поспішає до нас, дає зцілення, оновлює нас, відганяючи неміч, властиву нам через гріховність.

Дорогі брати і сестри!

В такий спосіб, через приклади зцілення від хвороби паралічу, згадані в Писанні, ми отримуємо настанову вірити в Бога, звертатися до Нього. Бо лише так, а не тільки завдяки власним бажанням і власній волі, ми можемо досягти блага для себе і в цьому тимчасовому житті, і отримати блаженне життя вічне.

Однак почуте нами з Писання змушує нас поставити і таке справедливе питання: чому Господь допустив, щоби паралізований потерпав від хвороби? Тридцять вісім років тривала хвороба – чому Господь допустив це, чому не зцілив раніше?

Таємниці Промислу Божого повною мірою для нас незрозумілі та недосяжні. Однак те, що ми можемо пізнати і зрозуміти, дає нам тверду впевненість у премудрості та благості Божій. Як Премудрий, Господь знає все, Він знає найкращий шлях, яким вести людину до спасіння та досягнення блаженного життя вічного. А як Благий, Він діє Сам або допускає тільки те, що послужить досягненню нами спасіння.

Безперечно, що коли хворий потерпав від паралічу, він страждав. Але терпеливо зносячи ці страждання, не втрачаючи надію на Бога, а лише зміцнюючись в ній, він досяг того, що не лише сам особисто був зцілений Сином Божим, але і слугує навічно прикладом переможної віри для численних поколінь. З роду в рід його приклад незламної віри надихає християн боротися з хворобами та всякими іншими проявами дії зла, знаючи, що яким би довгим не був шлях, як довго не довелося би терпіти, але завдяки Богові ми здатні досягти перемоги.

І якщо страждання і терпіння є тимчасовими, навіть коли вимірюються роками чи навіть десятиліттями, то спасіння і життя, які отримуємо як дар від Бога, вимірюються вічністю. Не століттям чи навіть тисячоліттям, а вічністю.

Якщо порівняти те, що ми втрачаємо через терпіння від страждань тут, і нагороду, яку ми отримуємо від Бога, то це так, ніби ми витратили гривню, а на неї надбали незліченне майно і неозоре багатство. Чи знайшлася би хоч одна людина, яка би відмовилася від такого: втратити дещо, але натомість надбати все? Втратити роки, але натомість надбати вічність? Терпіти страждання деякий час, але отримати вічність, де немає ні смутку, ні журби, ні навіть зітхання?

Тож усвідомлюючи, що нас очікують великі, незліченні і навіть невимовні блага від Бога, маємо терпеливо боротися зі спокусами, не втрачати надії, не зневірюватися, і тоді неодмінно побачимо те найкраще, що Всеблагий Господь приготував кожному, хто любить Його. Як довго би нам не довелося боротися – з Богом неодмінно ми досягнемо перемоги.

Цю істину християнам завжди і у всякий час корисно пам’ятати, але особливо в цей час війни, горя і страждань. Зараз український народ терпить муки. Але якщо не будемо втрачати віри в Бога, якщо будемо боротись за волю, за правду, за добро і свободу – то неодмінно досягнемо перемоги. Супротивник наш – сильний, підступний і безжальний. Але чи є у світі сила більша, ніж сила Божа? Чи є у світі хитрість, яка була би здатна перевершити Премудрість Божу? Чи є зухвалість та безжальність такі, які би не дозволити здійснитися волі Божій?

Тож розуміючи це, будемо й надалі боротися, робити те, що залежить від нас, для досягнення перемоги правди і добра, а все решту здійснить Господь тоді й так, як буде найкраще.

Богу нашому слава на віки віків! Амінь.