Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у вісімнадцяту неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні з євангельського читання ми чуємо про покликання до апостольства перших учеників Христових – галілейських рибалок. Всю ніч вони трудилися, але нічого не впіймали. Господь Ісус Христос у цей час проповідував народу, що зібрався на березі, і попросив одного з рибалок, Симона, відпливти трохи човном, щоби з нього говорити повчання людям. А коли завершив повчання, то сказав Симону відпливти та знову закинути сіті. «Наставнику, ми трудилися всю ніч і нічого не впіймали, але за словом Твоїм закину сіть» – говорить Симон. «Зробивши це, вони наловили дуже багато риби, аж проривалася сіть у них» – свідчить Євангеліє (Лк 5:5-6).

Те, що ми бачимо тут – це символічна чудесна дія, яку звершує Господь для навернення учеників. Символічність її полягає в тому, що через вилов риби засвідчується покликання до іншого лову, значно більш відповідального – уловлення людей через проповідь для Царства Небесного. А явне чудо спонукає Симона та інших увірувати в покликання йти за Ісусом Христом: «Побачивши це, Симон-Петро припав до колін Ісусових і сказав: Господи, відійди від мене, бо я чоловік грішний! […] І сказав Ісус Симонові: не бійся, віднині будеш ловцем людей» (Лк. 5:8,10).

З цього читання ми можемо взяти для себе кілька уроків.

Найперший – це те, що Син Божий приходить в життя кожної людини, щоби покликати її. При чому відбувається це не в якомусь величному видінні, в сяянні слави, при хорах ангелів, а доволі, здавалося би, буденно – як кличе він Симона після безуспішної нічної праці, коли рибалки розбирали свої сіті.

Як часто буває з нами, що прагнення і плани, здавалося б навіть добрі та корисні, не здійснюються так, як ми того бажаємо. Ось і рибалки трудилися цілу ніч – але нічого не вловили. Однак хіба в підсумку не отримали вони щось значно цінніше за улов риби? Господь для них обрав такий спосіб навернення для того, щоби розкрилися їхні душі, щоби вони свідомо пішли за Ним, здійснюючи покликання стати апостолами.

Коли все це відбувалося з галілейськими рибалками, то вони не знали задуму Спасителя – але Він знав і чого Він бажає, і як краще досягнути цього. Тому коли в нашому житті якість плани і задуми не вдаються – то можливо це є той нічний лов риби, який у Симона і товаришів був безуспішним? Можливо через цей неуспіх Бог готує для нас щось краще, або від чогось застерігає, або чомусь хоче навчити?

Адже насправді немає нічого випадкового, і кожна мить нашого життя вплетена у Промисел Божий. Господь знає нас ще до того, як ми самі усвідомимо себе, Він знає наші помисли й дії. І хоча Він, як Творець, не порушує дану нам свободу, і за нами завжди залишається вибір – однак Бог вплітає наше життя у тканину Свого Промислу, повсякчасно спонукаючи нас до добра та остерігаючи від зла.

Добровільність прийняття нами волі Божої – це ще один урок з сьогоднішнього читання. Адже хоча і не від Симона й інших рибалок залежало, чи виловлять вони рибу після того, як цілу ніч без успіху трудилися – але від них залежало, чи зробити те, що повелів їм Господь Ісус Христос. Від них залежало, чи пливти знову та чи кидати сіті – і послухавшись Спасителя, вони отримали значно більше, ніж могли сподіватися.

Бог не примушує нас, але спонукає та спрямовує до добра. І якщо ми слухаємо голосу Його – то не будемо осоромлені та отримаємо значно більше, ніж сподіваємося, хоча не завжди саме так, як ми це попереднього собі уявляємо. Не від нас залежить воля Божа, але від нас залежить – чи приймаємо ми її, чи послідуємо за нею навіть тоді, коли вона для нас незрозуміла.

В цьому полягає ще один урок сьогоднішнього євангельського читання – що наше спасіння є шлях співдії з Богом. Воно подібне до образу ловлі риби: коли вночі рибалки трудилися самі, то нічого не впіймали, але коли послухали Христа, то швидко вловили більше, ніж могли собі уявити. Так і наше спасіння – ми самі не можемо досягнути його, але коли слухаємо слово Господнє і діємо за ним – досягаємо значно більшого, ніж навіть могли собі уявити.

Також звернімо увагу на той страх, який охопив Симона і який спонукав його просити Господа Ісуса Христа вийти від нього, як від грішника. Господь відганяє цей страх, Він каже Симонові «Не бійся!» – і тим самим кожному з нас вказує вірний шлях до спасіння. Бо не треба думати, що Бог являє Себе лише святим і праведникам, або що Він є лише грізний Суддя, Який карає грішників. Так, Господь справді являє Себе святим, як сказано: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мф. 5:8) – але Він являє Себе і грішникам, бо «не здорові потребують лікаря, але хворі» (Мк. 2:17).

Він є істинний грізний Суддя, і гріх та беззаконня Ним осуджені, однак Він є і милостивий отець, який з радістю приймає у люблячі обійми всяку блудну дитину, яка повертається до батьківського дому з покаянням.

Тож хоча ми не повинні ніколи забувати, що як грішники потребуємо покаяння і прощення, однак Господь перетворює наш страх на радість, бо ми не відкинуті і не полишені Ним.

Дорогі брати і сестри!

До кожного з нас в човен нашого життя входить Господь – не тому, що ми заслужили Божественної присутності чи достойні прийняти Спасителя, але тому, що таким є Його благовоління і до цього Його спонукає милосердя. Від нас же залежить, чи слухати голос Божий і виконувати те, що Він заповідає нам, чи ні. Якщо послухаємо, як це зробив Симон – то і ми силою і милістю Божою зможемо досягнути того, чого одними лише власними зусиллями чи працею не здатні досягнути ніколи.

Богу нашому слава на віки віків!

Амінь.