Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у тридцять першу неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Цього недільного дня ми чуємо євангельську розповідь про зцілення дочки жінки-хананеянки. Причиною страждань своєї дочки ця жінка називає біса, який тяжко мучить її дитину.

Чуючи ці слова Писання ми ще раз маємо нагадати собі, що злі духи є не метафорою, не образним виразом, який вживають для опису абстрактного зла. Біси, чи як їх називають інакше – демони, реально існують і справді завдають людям шкоди як духовної, так і тілесної.

Ці злі духи на початку були добрими ангелами, яких сотворив Господь для служіння Йому. Але сатана спокусив їх відпасти від Бога, і тому вони стали противниками свого Творця – бісами. Бажаючи чинити зло вони всіляко шкодять людині, прагнуть через спокушання людей до гріха заволодіти ними і зробити рабами навіки. В особливо важких випадках така влада демонів над людиною виявляються через біснування, коли людська особистість не володіє своєю природою. Тоді людиною, ніби той жорстокий рабовласник, порядкує і володіє біс.

Саме в такому стані перебуває дочка хананеянки. І вона смиренно просить Господа Ісуса Христа звільнити її дитину від цієї біди. Цим проханням вона виявляє свою глибоку віру. Бо почувши від інших, що Ісус з Назарету є пророк і чудотворець, вона лише з цих свідчень щиро впевнюється, що Він має від Бога силу і владу допомогти їй та зцілити її одержиму дочку.

Віру хананеянки ми можемо порівняти з вірою батька біснуватого отрока, який хоча і просив Христа зцілити сина, але при цьому виявляв глибокий сумнів. І лише коли Спаситель закликав його хоч трохи вірувати, цей батько з плачем визнав своє невірство і просив допомоги у зміцненні віри.

З цього порівняння ми можемо переконатися, що віра має різну міру та різну якість. Вона може бути ледь живою, а може бути великою, міцною і сильною. Яку саме міру віри має людина – залежить від неї та від її прагнення пізнати Бога, пізнати істину, отримати божественну підтримку.

Серед інших духовних якостей віра людини є благодатним даром, примноження якого подає Господь за бажанням людини. Тому, дорогі брати і сестри, ми не повинні заспокоюватися наявністю у нас певної міри віри, але повинні прагнути, щоби вона в нас зростала, зміцнювалася, була справді великою.

Нам не слід забувати, що віра не є чимось даним раз і назавжди. Якщо людина увірувала, визнала, що Бог є, прийняла вчення Євангелія і Святої Церкви як істину і сповідала їх, прийняла таїнство хрещення – все це ще не означає, що отриманий нею дар віри потім протягом життя збережеться сам собою.

Віра подібна до вогню, який має полум’я, дає світло і тепло. Тобто віра, коли вона є, виявляє себе назовні у ділах, у виконанні Божих заповідей, у справах милосердя та любові. Але в Євангелії ми бачимо і образ слабкої віри – це світильник, який не має масла, не має оливи, яка би підживлювала вогонь та світло. Так і віра, коли не буде підживлюватися, коли ми не будемо ретельно дбати про її примноження та зміцнення – буде гаснути, особливо коли стикатиметься з випробуваннями.

Але якщо віра є справжня, істинна, непохитна, тоді від випробувань вона лише зміцнюватиметься і зростатиме. Як дорогоцінні метали, золото чи срібло, розпалюють у вогні, щоби очистити від домішок, так і справжня віра, коли проходить через випробування та долає спокуси – стає більш чистою.

Жінка, яка звернулася з проханням до Христа, була не з народу Ізраїля, до дітей якого, за власним свідченням, Спаситель був посланий проповідувати, але вона була з роду язичників. Що це справді так, засвідчується і місцем, де відбувається подія, бо з історії відомо, що Тир та Сидон у ті часи були заселені язичниками. Засвідчується це і словами Самого Христа Спасителя.

Він спочатку відмовляє жінці, ніби бажаючи випробувати її віру, але насправді маючи намір виявити цю віру перед учнями та показати її як приклад. Але жінка смиренно визнає, що вона не має права вимагати від Нього, як від Божої Людини, щось, однак просить про зцілення як про милість.

Віра хананеянки, її смирення і молитва, на які Господь відповідає зціленням дочки та похвалою їй самій, є для нас настановою. Коли ми боремося з гріхами та спокусами, коли перебуваємо в тих чи інших складних обставинах життя, то повинні звертатися до Господа з вірою, з молитвою і у смиренні приймати Його волю. Бо ми знаємо, що Бог є благий і прагне блага для кожної людини. Однак шлях, яким цього блага слід досягнути, нам самим добре не відомий. А Господь, як всевідаючий, єдиний може вести нас до спасіння найкращою, хоча і тернистою дорогою, вести через випробування та їх подолання. Щоби завдяки цьому ми очистилися від спокус, від пристрастей, перемогли диявола і відкинули рабство злу та досягли блаженного вічного життя.

Бажаю всім нам, дорогі брати і сестри, добре дбати про те, щоби вогонь віри, який запалено в наших душах, не тьмянів, не згасав, але навпаки – щоби він, як благодатний Божий дар, зростав, освітлюючи нам правильний шлях, спалюючи спокуси та відганяючи темні пристрасті. І якщо будемо зберігати та примножувати правдиву віру, то завдяки силі Божій, яка діє через неї, не буде для нас у боротьбі зі злом нічого неможливого і в цій боротьбі ми будемо переможцями. Амінь.