Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у Троїцьку поминальну суботу

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні, в суботу напередодні П’ятидесятниці, напередодні дня Святої Тройці, ми звершуємо особливе загальне поминання душ усіх, хто від віку спочив у вірі та надії на воскресіння.

Біблійна субота, день спокою, завершує час творення світу цього. Книга Буття говорить нам: «І звершив Бог до сьомого дня діла Свої, які Він робив, і спочив у день сьомий від усіх діл Своїх, які чинив. І благословив Бог сьомий день, і освятив його, бо спочив від усіх діл Своїх, які Бог чинив і створював» (Бут. 2:2-3). Тому протягом року саме у суботній день Православна Церква звершує молитовний спогад про померлих, адже це день спокою, який ніби підсумовує буття світу цього та земне життя кожної людини, яка завершила його, відійшовши у вічність. У суботні дні ми прославляємо пам’ять усіх святих, які у подвигах просяяли, а також згадуємо усіх інших спочилих у вірі. У святих ми просимо молитовного заступництва за нас, а про інших спочилих ми молимося, щоби Господь простив їхні гріхи та упокоїв їхні душі в Царстві Небесному.

Так ми робимо протягом року в суботні дні, але є вселенські поминальні суботи, такі як нинішня, коли Церква особливо закликає до молитви про померлих. Чому ж ми звершуємо цю посилену молитву саме напередодні П’ятидесятниці?

Тому, що день, коли ми згадуємо і прославляємо Зішестя Святого Духа на учнів і апостолів Христових, є днем народження новозавітної Церкви. У звичній нам традиції неділя є останнім днем тижня, але біблійний відлік визначає недільний день як день перший. У цей перший після суботи день воскрес із мертвих наш Спаситель. І саме недільного дня відбулося Зішестя Святого Духа, відбулося чудо П’ятидесятниці.

За тлумаченням святих отців це не є випадковим збігом обставин. Бо Воскресіння Христове є початком нового буття. Через воскреслого Спасителя, Який стає родоначальником оновленого людства, новим Адамом, для всіх людей відкривається нове, вічне життя. У день суботній Христос тілом лежав у гробі, символічно являючи завершення старого, вітхого буття. А як минула субота – Він воскрес з мертвих, і як свідчить Євангеліє, разом з Ним воскресли багато святих, які явилися праведникам у Єрусалимі (Мф. 27:52-53). Отже, перший після суботи день, який для християн назавжди пов’язаний зі спогадом про воскресіння з мертвих, є водночас ніби восьмим днем. Є тим днем, який виходить за межі семиденного циклу нашого звичного життя, вказуючи на нове, вічне буття, до якого ми всі покликані.

Завдяки сходженню Духа Святого у Сіонській горниці на день П’ятидесятниці народилася новозавітна Церква, наріжним каменем для якої є віра у Христове воскресіння та як його наслідок – віра у загальне воскресіння мертвих. Ця віра є догматом, незмінною віронавчальною істиною, яку ми щоразу сповідуємо, коли проголошуємо Символ віри. Тож напередодні прославлення чуда П’ятидесятниці ми молитовно згадуємо всіх померлих не просто заради того, щоби вшанувати їхню пам’ять і їхнє минуле життя. Ми молимося про душі померлих тому, що до цього нас надихає віра у воскресіння. Ми віримо, що як Христос помер і воскрес, так і всі наші померлі – воскреснуть. І щоби у цьому обіцяному Богом загальному воскресінні, коли буде Страшний суд, Господь був милостивим до померлих і прийняв їх у Царство Своє разом з праведними – ми підносимо нині за спочилих свої молитви.

Ми робимо це не приватно, але всі разом, як Єдина Христова Церква, долаючи час і простір. Тому ця субота називається вселенською – вона у молитві за упокоєння душ спочилих єднає нас, живих, з нашими померлими, щодо яких ми виявляємо у такий спосіб нашу християнську любов. Вся Церква Христова єднається нині в молитві, яку ми підносимо за упокоєння душ не лише тих померлих, кого ми особисто знаємо, але і всіх, хто від віку спочив у вірі в Бога.

Адже з часом, зі зміною поколінь, імена багатьох померлих та їхні особистості забуваються тими, хто живе зараз. Однак у цю вселенську суботу напередодні П’ятидесятниці ми повнотою Церкви молимося про них усіх, кого ми особисто навіть і не знаємо, але хто відомий Богові. Адже у Нього немає померлих, бо перед Ним – усі є живими.

Тож піднесімо, дорогі брати і сестри, наші молитви за всіх спочилих, а особливо – за наших захисників, які у цій страшній війні віддали своє життя, захищаючи свободу і мир для нашої Батьківщини-України. Піднесімо заупокійні молитви як свідчення нашої віри у перемогу над смертю, віри у загальне воскресіння померлих та у майбутнє нове, вічне життя. Нехай вічною буде молитовна пам’ять про померлих! Нехай Господь упокоїть душі всіх, від віку у вірі спочилих, простить їхні провини вільні і невільні та прийме їх у Царство Небесне! Амінь.