Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у сімнадцяту неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сказав Господь: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде. Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її» (Мк. 8:34-35).

Цього недільного дня ми завершуємо святкування на честь Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста, і такою євангельською настановою ми спонукаємося знову до розумів над тим, як наше спасіння пов’язане з Хрестом Господнім.

Звернімо найперше увагу на те, що Спаситель каже: «Хто хоче йти за Мною…» Ми неодноразово вже розмірковували над тим, що у Священному Писанні, у Слові Божому, немає нічого випадкового, беззмістовного чи зайвого. І ці слова знову підтверджують нам істинність такої думки. Адже у короткому вислові «хто хоче» міститься підкреслення добровільності для кожної людини її вибору – йти за Христом чи не йти за Ним.

Господь наділив людину, як Своє творіння, свободою волі й вибору для того, щоби вона не з примусу чи необхідності, а усвідомлено і добровільно прийняла Його любов. Людина сотворена для того, щоби через взаємну любов до Бога досягати безкінечної досконалості та безкінечного блаженства у вічності. Не може бути любов примушеною чи насильною, і саме тому від кожного з нас залежить – приймаємо ми той дар, який Бог подає нам, чи обираємо протилежне.

Важливо підкреслити, що Божественне Одкровення каже виключно про дві можливості для кожної людини: або бути з Богом, або стати противником Божим, або зі Спасителем збагачуватися благом, або без нього марнувати дар життя. «Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає» (Лк. 11:23) – наводить слова Христові апостол і євангеліст Лука.

Світ цей і ті, хто віданні йому, ніби не чують цих слів, бо часто прагнуть здобути блага без Бога і поза Богом, явно чи неявно відкидаючи Його. Але ми, як християни, повинні твердо пам’ятати, що без Бога, поза Богом, проти Божественної волі немає і не може бути ніякого блага. І навіть те, що може задаватися нам таким благом – насправді гірка омана, згубні плоди якої обов’язково виявляються для тих, хто повірить у неї. Як виявилися смертельні наслідки для прабатьків Адама і Єви і усіх їхніх нащадків від того, що проти волі Божої і всупереч Його повелінню вони спокусилися словами змія про легке досягнення стану богів.

Нагадаймо собі притчу про злих виноградарів, над якою ми міркували кілька тижнів тому – коли господар послав сина свого, то ці злі працівники вирішили вбити його, як спадкоємця, щоби остаточно заволодіти виноградником. Серед інших значень притчі є й таке, що виноградник – це наше життя, яке Бог дарує кожному з нас, наділяє нас талантами, силами і можливостями. І тому ми повинні дивитися на наше життя не як на власність, якою можна розпоряджатися як заманеться, а як на те, що дане нам Богом для примноження добра. Користуючись плодами дарів Божих ми маємо спрямувати свою працю на те, щоби віддавати господарю нашого життя, Богу, те, що Йому належить, а не виганяти Його чи навіть прагнути подумки «вбивати» Його словами «Бога нема». Щоби ті таланти, які дані нам, не були закопані в землю та змарновані, але щоби ми примножили їх на благо і отримали похвалу від Творця. Щоби ми не уподібнювалися до блудного сина, який, взявши батьківське майно, безглуздо розтратив його на тимчасові веселощі, що обернулися для нього тяжкими стражданнями.

Ще у Старому Завіті Господь сказав: «У свідки перед вами прикликаю сьогодні небо і землю: життя і смерть запропонував я тобі, благословення і прокляття. Обери життя, щоб жив ти і нащадки твої, любив Господа Бога твого, слухав голос Його і приліплювався до Нього; бо в цьому життя твоє і довгота днів твоїх» (Втор 30:19-20). І тому хоча і маємо свободу волі та вибору, але дар цей має бути спрямований нами на добро, а не на зло. Свобода має цінність не сама в собі, але вона є цінною лише у зв’язку із Творцем, Який дав нам її. Коли ж ми нашу свободу використовуємо проти волі Божої, то маємо попередження про неминучі згубні наслідки.

Бо істинна свобода – це свобода від гріха, яка досягається єдністю з Богом. А «свобода» від Бога, «свобода» від Його закону і волі – насправді це є рабство гріху, наслідок якого один – смерть вічна.

Власне в цьому є значення слів Господніх про спасіння чи погублення душі, тобто нашого життя, які ми чули на початку. «Хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її» – ці слова означають, що коли хто бажає самовладно користуватися життям, привласнити його собі для насолоди тимчасовими принадами світу цього, то такий стає на шлях погибелі. І навпаки – хто самовіддано і жертовно зрікається егоїзму в бутті, віддаючи своє життя на служіння Богу і ближнім згідно євангельських заповідей, той стоїть на шляху спасіння.

Дорогі брати і сестри!

Хрест Господній, який ми особливо вшановували в цей час, є нагадуванням для нас про те, що ми маємо кожен особисто нести хрест свій, який означає – упокоритися перед Богом, як Син Божий був слухняний Отцю аж до смерті, і виявляти жертовну любов, живучи не егоїстично, для самих себе, але для Бога і ближніх. Цей шлях є важкий, але ми на ньому не самі, бо поперед нас йде Христос Господь, Який і вказує нам його, і зміцнює нас на ньому. Тому, поклоняючись Хресту Господньому, прославляючи жертовний подвиг Спасителя, маємо не забувати, що це є заклик до кожного з нас – зробити вірний вибір, піти за Сином Божим до блаженного вічного життя, а не всупереч Йому до місця вічної смерті.

«Бо яка користь людині, коли вона придбає ввесь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мк. 8:36-37).

Амінь.