Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у двадцяту неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Цього недільного дня ми чуємо за богослужінням читання притчі про сівача. Сам Господь дає ученикам Своїм пояснення її значення. А ми, користуючись цією нагодою, поміркуємо над тим, що взагалі означає форма притч, яку так часто обирає Спаситель, щоби сповістити слухачам істини Божого закону.

«Вам дано розуміти таємниці Царства Божого, – каже Господь апостолам – а іншим – у притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не розуміли» (Лк. 8:10). Чи означає це, що Син Божий хоче щось приховати від слухачів, сповіщає якесь таємне знання, яке призначене не для всіх?

Насправді ні. Одкровення Боже можна уподібнити до сонця, яке світить постійно, безперестанно і однаково яскраво. А коли ми не бачимо цього – в години ночі, через хмарне небо або перебуваючи в закритому приміщенні чи просто маючи заплющені очі – то це не означає, що якась переміна сталася в сонці і воно не дає вже світла.

Сонце світить незалежно від нашого погляду, однак від нас залежить – бачимо ми його світло чи ні. Від місця, де ми перебуваємо, від обставин, від самої нашої здатності бачити. Так і одкровення Боже, звіщення істин Господнього закону, Його благої волі – воно звершується незалежно від того, розуміємо ми його чи ні, віримо чи відкидаємо віру, втілюємо звіщене для нас у власне життя чи марнуємо отриманий нами дар. Власне цю аналогію використовує Спаситель у почутій нами притчі – сівач засіює зерно щедро, але від того, як його приймає земля, залежить, чи дає посіяне плоди.

Господь відкриває істину для того, щоби всяка людина могла пізнати її, та пізнавши – втілювати у власному житті й досягати спасіння. З боку Всевишнього немає нічого спеціально прихованого, ускладненого, адже Він, як свідчить Писання, «хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1 Тим 2:4). Всі люди, а не деякі чи окремі.

Однак цілком очевидно, що не всі пізнають істину, не всі, почувши, сприймають її, не всі, хто сприйняв – живуть нею. І саме тому Господь каже апостолам: «Вам дано розуміти таємниці Царства Божого, а іншим – у притчах». Ким дано? Апостоли стали учениками Христовими тому, що їх обрав та покликав Господь. Однак вони стали учениками також тому, що прийняли обрання і пішли за голосом, що кликав їх. Отже, пізнання істин Божого одкровення залежить від Того, хто подає їх, тобто від Всевишнього, але також залежить і від тих, хто приймає.

Відкрите серце, чистий, не обтяжений гріховними пристрастями розум, щире бажання пізнати істину – вони дають пізнати таємниці Царства Божого. «Блаженні чисті серцем, – каже Христос – бо вони Бога побачать» (Мф. 5:8).

Якщо все це так, то яке ж значення форми притчі, яку так часто обирає Спаситель для Своєї проповіді? Він обирає її для того, щоби приховати знання чи щоби сповістити його?

Для розуміння відповіді на це питання слід нагадати істину, про яку ми вже не раз міркували, а саме – про свободу нашої волі. Бог сотворив людину вільною, дав їй свободу вибору. Ця свобода є непорушною, ніхто не може відібрати її – лише сама людина може визначитися, як вона чинить з отриманим даром, як використовує його.

Серед іншого ця свобода стосується і того, про що ми сьогодні розмірковуємо. Господь відкриває людям істину, сповіщає таємниці Царства Божого, але не нав’язує їх, не примушує їх прийняти. Він свідчить істину, а вже від кожного зокрема залежить – прийняти почуте чи відкинути, дати посіяному зерну прорости і принести багатий плід чи залишитися безплідним і змарнованим.

Для чого ж тоді Спаситель використовує притчі? Для того, щоби людина через власний життєвий досвід, через речі та реалії, які вона знає і які для неї зрозумілі, могла сприйняти реалії світу духовного.

Кожен з нас знає, що таке бути дитиною – на власному досвіді та на досвіді тих дітей, яких ми бачимо. Коли дитина зростає, у неї постійно з’являються питання про різні речі та явища. Чи будемо ми, дорослі, відповідати на ці питання так, як відповідали би ми для дорослих? Чи будемо говорити про закони фізики, хімії, математики, чи будемо застосовувати філософські формули та визначення у розмові з дитиною? Мабуть, що не станемо так чинити, а спробуємо відповісти максимально просто.

Хіба така наша спрощена відповідь означатиме, що ми щось приховуємо від дитини, не бажаємо їй сказати? Навпаки – ми хочемо сказати, пояснити, але досвід і знання дитини, її рівень розвитку ще не дозволяють їй сприйняти всю повноту інформації. Тому свою відповідь на питання дитини ми намагаємося пристосувати до її знань і досвіду. Щоби через них, через те, що для дитини вже є відомим та зрозумілим, вона могла осягнути значення відповіді на її питання, пізнати невідоме.

Власне такий самий механізм і використовується Спасителем у притчах. На складні духовні питання Він відповідає прикладами з повсякденного життя слухачів. Через речі, які для багатьох є знайомими та зрозумілими, Син Божий розкриває таємниці Царства Божого.

Чи можемо ми добре знати і розуміти, як діє слово Боже в серці людини? Для того, щоби знати та розуміти це, потрібен глибокий духовний досвід. Але коли слово Боже порівнюється із зерном, то знання про те, як його сіють та вирощують, які є перешкоди для отримання багатого врожаю – ці повсякденні практичні знання допомагають нам зрозуміти таємничі реалії духовного світу.

І ще одне міркування слід додати до вже сказаного. Форма притч покликана через відомі та зрозумілі для слухачів речі розкрити їм істини складні, таємничі. Чому ж тоді Спаситель каже про слухачів притч такими, на перший погляд, суперечливими словами:  «щоб вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не розуміли»?

Пояснення є наступним. Для тих, хто має відкрите серце, хто прагне пізнати істину і жити у згоді з нею – притчі є способом кращого осягнення Божого одкровення. Але серед слухачів притч є й ті, хто не бажає пізнати істину, не хоче втілювати волю Божу в своєму житті. Для таких притча, як доступна форма свідчення істини, стає фактором більшої провини. Бо коли би слово Боже звіщалося лише у вигляді глибокої премудрості, то люди, які не хочуть жити у згоді з істиною, могли би виправдовувати себе тим, що не здатні зрозуміти такого одкровення.

Тому істини Бог сповіщає не лише як таємничу премудрість, але і як доступні через наш власний життєвий досвід притчі, дуже прості для засвоєння тими, хто справді бажає цього. А ті, хто не бажають знати волю Божу, простотою і доступністю притч викриваються в гріховному лукавстві, закам’янілій нечутливості, у впертості. Вони «дивляться і не бачать, слухають і не чують» не тому, що Бог щось приховує від них, але тому, що вони самі не бажають бачити й чути тоді, коли їм звіщають і являють істину.

Всі ці міркування, дорогі брати і сестри, спонукають нас до того, щоби з більшою уважністю ми ставилися до слова Божого, до євангельського одкровення. Бо зерно істини, яке сіє сівач – це не просто образ з притчі, але це вказівка на кожного з нас. Це зерно вже посіяне в наші душі. Воно вже звіщене нам, істина вже відкрита. І від нас залежить, чи зросте це зерно в колос, чи принесе багато плоду. А якщо ні – то за змарновану істину ми дамо відповідь перед Сівачем – нашим Господом.

Адже Він все зробив і робить для того, щоби ми пізнали істину і спаслися. Якщо ж не досягаємо цього, то лише через нашу недбалість, за яку заслужимо осудження, як той раб лукавий, який талант, отриманий від господаря, не примножив, а закопав у землю.

Дорогі брати і сестри!

Сьогодні ми вшановуємо пам’ять святих мучеників і безсрібників Косми і Даміана, безвідплатних цілителів. На спогад про їхній дар і служіння Церквою встановлене святкування соборної пам’яті всіх святих цілителів. Апостол і євангелист Лука, якого вшановуватиме Церква завтра, великомученик Пантелеймон, згадані нами Косма і Даміан, наш київський святий преподобний Агапіт Печерський та багато інших – всі вони мали дар від Господа в лікуванні тілесних хвороб. І цей дар нагадує нам про зв’язок тілесного здоров’я з духовним. А також нагадує про благородну місію лікарів, які виконують заповідь любові до ближнього через служіння нашому здоров’ю. З особливою повагою ми цінуємо це служіння зараз, в час глобальних викликів та в умовах війни, коли вчасно надана медична допомога має ціною врятоване життя.

Тож у цей особливий день просимо у Господа для наших лікарів, медичних працівників та волонтерів – благословення, зміцнення сил у служінні та всіх благ. А всім, хто потребує зцілення, особливо пораненим нашим захисникам і мирним мешканцям, які від нападу чужинців постраждали – бажаємо одужання і відновлення тілесних сил. І нехай молитви та заступництво святих цілителів будуть допомогою для всіх, хто цього потребує.

Амінь.