Проповіді

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у двадцять сьому неділю після П’ятидесятниці

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у двадцять сьому неділю після П’ятидесятниці

26 Грудня 2021

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Хочу нашу увагу зосередити на словах апостола Павла з його Послання до Колосян: «А тепер ви відкладіть усе: гнів, лютість, злість, лихослів’я, лайливість уст ваших; не говоріть неправди один одному, скинувши стародавню людину з ділами її» (Кол. 3:8-9). Здавалося би, ці настанови – прості та самі собою зрозумілі. Але якщо озирнемося навколо, хіба не побачимо і не відчуємо, що вони залишаються так само актуальними, як і майже дві тисячі років тому, коли їх було написано?

Людство пишається досягненнями наукового прогресу та різноманітними винаходами. Всесвітня мережа, мобільний зв’язок, різні засоби миттєвого дистанційного спілкування та поширення інформації – все це ще кілька десятиліть тому здавалося частиною фантастичних припущень про майбутнє, а нині увійшло в наше повсякденне життя.

Нині значно більше людей, ніж у минулі століття, є письменними. Фактично будь-яку книгу можна знайти і прочитати, не виходячи з власної оселі. Технічно створено всі можливості для здобуття освіти, для підвищення рівня культури.

Але хіба в просторі нашого спілкування й надалі не оточують нас згадані апостолом злість, лихослів’я і лайливість з вуст? Замість культурного, ввічливого, поважного спілкування як часто ми вимушені стикатися з лайкою, образливою лексикою, огидними висловлюваннями не лише випадково десь на вулиці, але навіть у робочому колективі, у засобах масової інформації, в радіо- і телепрограмах, у фільмах, з вуст політиків, журналістів, інших публічно відомих осіб?

Гнів, лихослів’я та лайливість все глибше проникають в повсякденний побут. З ними можна зіткнутися навіть там, де ще донедавна такі речі здавалися неприйнятними не лише з християнського погляду, але й з точки зору загальної культури. Огидні вирази вживають у спілкуванні між батьками й дітьми, молодші дозволяють собі так говорити зі старшими. На жаль, ця пошесть часом захоплює навіть декого з тих, хто за визначенням мав би подавати приклад і бути зразком – служителів Церкви.

Отже, причина для такого сумного стану речей не в тому, що люди не мають доступу до освіти, не мають можливості навчитися правил культурного поводження, стримування емоцій та вміння зодягати їх у належну словесну форму. Скоріше навпаки – сучасні засоби комунікації, можливості швидкого поширення писаного слова, звуку та зображення лише примножують лихо лайливості. Коли люди все частіше читають, чують і бачать лайку і лихослів’я з боку інших, то спокушаються думкою, що це – нібито щось прийнятне, нормальне, звичайне.

«А що тут такого особливого? Всі навколо так поводяться і висловлюються!» – такі виправдання елементарної безкультурності й невихованості ми можемо почути. Часом така позиція навіть набуває агресивного вигляду. Мовляв, «так ми себе самовиражаємо, ми долаємо застарілі стереотипи, це пряв нашої свободи».

Євангельські настанови, викладені нам у цитованих на початку словах апостола Павла, мають нагадати християнам, що лихослів’я, гнів, лютість, лайливість – не просто прояви низької культури чи особливість поводження. Все це – прояви «стародавньої людини». Тобто це прояви дії гріха, влади зла над людською природою і особистістю, від яких Господь Ісус Христос прийшов звільнити нас.

Старозавітний закон про чисте і нечисте виховував в людях корисні навички, які нам нині здаються саме собою зрозумілими, наприклад – мити руки перед їжею. Але книжники і наставники з часом стали цим правилам надавати абсолютного значення, водночас забуваючи про те, що є значно важливішим. Бо чисте серце, чиста душа є значно ціннішими за чисті руки.

Господь Ісус Христос пояснив це так: «Не те, що входить в уста, оскверняє людину, а те, що виходить з уст, оскверняє людину. […] Чи ще не зрозуміли, що все, що входить в уста, проходить у черево і виходить геть? А те, що з уст виходить, від серця виходить; це і оскверняє людину, бо від серця виходять злі помисли, вбивства, перелюбства, любодіяння, злодійство, лжесвідчення, хула. Це те, що оскверняє людину, а немитими руками їсти – не оскверняє людину» (Мф. 15:11,17-20).

Бруд зовнішній, на руках чи одязі, людина бачить, і прагне позбутися їх, коли бажає зберігати чистоту. Бруд на душі, нечистота серця не є настільки видними, але шкодять людині значно більше, про що і попереджає нас Господь. Тому і більше слід турбуватися, щоби позбуватися їх.

Тілесну нечистоту ми можемо визначити за зовнішніми ознаками. Нечистота душі, заплямованість серця також зовнішньо виявляють себе через брудну мову, через озлобленість, лихослів’я, гнів та лютість.

З цього приводу особливо раджу всім уважно прочитати настанови апостола Якова з третьої глави його Послання, які за браком часу не всі можу зараз процитувати. Апостол каже: «Всі ми багато грішимо. Хто не грішить словом, той досконала людина, яка може приборкати і все тіло» (Як. 3:2). І далі він розкриває цю думку в таких словах: «Язик – невеликий член, але багато чинить. Подивись, невеликий вогонь‚ а як багато речей спалює! I язик – вогонь […] Язика приборкати ніхто з людей не може: це – невтримне зло; він повний отрути смертоносної. […] З тих самих уст виходить благословення i прокляття: не повинно, браття мої, щоб це так було. […] Хто мудрий i розумний між вами? Доведи це на ділі добрим поводженням з мудрою лагідністю» (Як. 3:5-6,8,10,13).

Отже, як підвищена температура, кашель, нежить є ознаками захворювання тіла, так і лихослів’я, злостивість, лайливість є ознакою гріховної хворобливості душі. Є ознакою того, що насправді, коли не буде виправлене і вилікуване, то приведе людину до духовного омертвіння і до рабства злу.

Отже, коли хтось помічає в собі схильність до такого поводження, ті нехай уважно поставляться до цього, як уважно ми ставимося до ознак хвороби, які виявляємо в собі. Бо якщо не звертати уваги на ці ознаки, якщо вважати, що брудна мова, лайка і лихослів’я є лише особливим проявом свободи самовираження, а тому не боротися з ними в самих собі та в суспільстві – це буде таким самим, як не звертати уваги на ознаки хвороби і не лікувати її. Можна цього не робити, але кожен з досвіду знає, що запущена хвороба може перейти в хронічну, стати невиліковною і привести до смерті.

Наскільки тяжкі наслідки має гнівливе лихослів’я нас попереджає і Сам Спаситель, кажучи: «Всякий, хто гнівається на брата свого даремно, підлягає суду; а хто скаже на брата свого: «рака» [тобто «пустий чоловік»], підлягає синедріону [тобто вищому суду]; а хто скаже: «потвора», підлягає геєні вогненній» (Мф. 5:22). Чи чуємо, дорогі брати і сестри, це застереження? За які вислови проти ближнього Господь попереджає про велике покарання? А нині не лише в народі, але навіть серед нас, християн, можна почути вислови значно гірші – і хіба не слід кожному подбати, щоби викорінювати таку гріховну звичку?

Хто є відданий лихослів’ю – має боротися з цим гріхом, усвідомлюючи, що і сам він має важкі духовні наслідки, і як прояв, цей гріх є свідченням загального гріховного стану, є ознакою «стародавньої людини», яку апостол Павло закликає скинути з себе. Хто бачить подібні гріховні звички навколо себе, той має в міру можливого дбайливо боротися з цим злом, спонукати оточуючих до культурного і шанобливого поводження.

На завершення наших роздумів слід також вияснити, чи самі наші емоції, такі, як гнів, вже є гріхом? Бо кожен знає, що людина не може існувати без емоцій. І навіть у словах Спасителя, які ми раніше згадували, засуджується гнів даремний. Не всякий, а саме даремний. Що це означає?

У Посланні до Ефесян апостол Павло пише: «Гніваючись, не грішіть: нехай сонце не заходить у гніві вашому; i не давайте місця дияволові» (Еф. 4:26-27). Ця  настанова пояснює нам, що гнів наш повинен бути спрямований не проти особи людини, але проти гріха. Коли Сам Спаситель стикався з проявами гріха, то виявляв гнів. Але спрямовував гнів проти гріха, а про людей-грішників сумував і навіть молився за їхнє прощення.

Отже, даремний гнів, від якого застерігає нас Писання – це гнів проти особистості людини, а не проти вчинених нею гріхів. Це гнів, який триває довго, який розгорається і живиться нашими емоціями, як пожежа, охоплюючи наші думки та спрямовуючи наші дії. Саме тому апостол застерігає нас обмежувати свій гнів, навіть виправданий, у часі, щоби не піддатися нам під цим добрим приводом спокусі злостивості та осуду.

Тож, дорогі брати і сестри, бажаю всім нам з допомогою Божою зберігати чистими наше серце і наші вуста. Щоби слово наше, сказане чи написане, завжди було гідним, стриманим, не оскверненим. Адже якщо ми самі, як християни, не будемо дбати про це і слугувати добрим прикладом – то чого нам очікувати від зовнішніх? «Ви – сіль землі, – каже Спаситель. – Якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона вже ні до чого не придатна, хіба що бути викинутою геть на потоптання людям» (Мф. 5:13). Нехай від такого осудження оберігає нас Господь!

Амінь.