Проповіді

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у двадцять шосту неділю після П’ятидесятниці

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у двадцять шосту неділю після П’ятидесятниці

11 Грудня 2022

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

З Послання апостола Павла до Ефесян ми чуємо важливі настанови, як належить жити християнам. «Ви були колись темрявою, а тепер – світло в Господі: робіть, як діти світла» (Еф. 5: 8), – звертається до нас апостол.

Почутий нами нині уривок – частина 5-ї глави цього послання, яка розпочинається із застереження до християн: не віддавайтеся тим порокам і пристрастям, які стали звичними для світу цього, що лежить у темряві гріховній. «Блуд i всяка нечистота та користолюбство не повинні навіть згадуватися у вас, як личить святим, – навчає апостол Павло. – Також лихослів’я, і марнослів’я, і кощунство не пристойні вам, а, навпаки, подяка» (Еф 5: 3 – 4). А ті, хто віддані подібним гріхам, блуду, користолюбству та іншій нечистоті – «не мають спадку в Царстві Христа і Бога» (Еф. 5: 5), – попереджає апостол.

Чому святий Павло дає такі застереження для громади християн Ефесу і для всіх вірних? Тому, що для навернених з язичників, а таких в Ефесі було багато, існувала велика спокуса поставитися до сприйнятої ними нової віри подібно до того, як вони ставилися до попередніх вірувань язичницьких.

З історії ми знаємо, що хоча загальний моральний закон, який до кожної людини промовляє через совість, не був цілковито відкинутий в часи елліністичного змішання різних поганських вірувань, однак розпуста й інші пороки були широко практиковані. Служіння різним божкам сприймалося як щось окреме від повсякденного життя, як виконання певного зобов’язання, після чого людина могла робити те, що їй забажається.

Апостол Павло застерігає від такого ставлення новонавернених християн. Він застерігає вірних ефесян від уявлення, ніби можна лише певний час або певні моменти свого життя присвятити Богу, Якого вони пізнали і в Якого увірували, а в інший час – жити за звичкою грішників.

Після завоювань Олександра Македонського і поширення еллінізму в Середземномор’ї сталося змішання місцевих поганських культів та взаємне проникнення їх. Міфи про грецьких богів змішувалися і ототожнювалися з міфами єгипетськими, малоазійськими, вавилонськими та персидськими. Одні й ті самі люди могли в певних потребах звертатися до одних божків, а в інших – до інших, не вважаючи це чимось незвичним.

Слова апостола Павла застерігають християн від того, щоби сприймати Христа, як одного з таких божків. До якого нібито можна звертатися, коли є потреба в цьому. А в інший час – жити як кажуть «власним життям», тобто звичним життям для грішника.

«Нехай ніхто не зваблює вас марними словами, бо за це приходить гнів Божий на синів непокірних» (Еф. 5: 6), – застерігає апостол Павло і продовжує: «не беріть участи в неплідних ділах темряви, але викривайте» (Еф. 5: 11). Христос – єдиний Бог, і хто визнає Його та слідує Його вченню, не може і не повинен водночас слідувати тому, що засуджене Богом, що суперечить Його волі.

«Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає» (Лк. 11: 23), – каже Сам Спаситель. Немає якогось «середнього стану» для християн, в якому сполучалися би і вірність Богові, і гріховні справи, які перелічує апостол, та інші, ще гірші, про які він навіть соромиться писати. Всі ці гріховні справи – темрява. А християни покликані бути світлом.

Тому якщо вони, пізнавши Бога, увірувавши в Христа, продовжують віддаватися блуду та розпусті, користолюбству, сквернослівʼю і марнослівʼю, пияцтву та іншим гріховним пристрастям – то насправді вони стають служителями темряви і підлягають осудженню. «Невже не знаєте, що неправедники Царства Божого не успадкують? – каже апостол Павло у Першому посланні до Коринфян. – Hе обманюйте себе: ні блудники, ні ідолослужителі, ні перелюбники, нi малакiї, нi мужоложці, нi злодiї, нi лихварi, нi п’яницi, нi лихословцi, нi хижаки – Царства Божого не успадкують» (1 Кор. 6: 9 – 10).

Як бачимо з усіх цих застережень, спокуса серед християн поєднувати свою віру в Бога з гріховним життям – не щось нове, притаманне лише для нашого часу, коли ми є свідками різноманітних намагань навіть серед тих, хто визнає Христа, «узаконити» беззаконня. Така спокуса існувала від самих початків Церкви і від неї апостол народів застерігає всіх нас.

Але чи означають ці застереження, що для віруючого, який вчинив гріх, вже немає місця в Царстві Небесному? Відповідь на це питання не можна зрозуміти без усвідомлення дару і можливості покаяння. Гріх справді перешкоджає людині увійти в Боже Царство. Але Бог дає кожній людині, яка бажає цього, можливість і силу очиститися від гріха, звільнитися від його влади, зцілитися від його наслідків.

Тому слід вірно розуміти застереження апостола. Якщо християнин вчинив щось скверне і гріховне, то перед ним постає моральний вибір: бути з Христом, Який є світлом і життям, чи залишитися в гріховній темряві? Хто хоче бути з Христом, той може і повинен покаятися, змінитися, виправитися, засудити в самому собі вчинений гріх та робити все можливе для утвердження в добрі. Немає такого гріха, який би міг перемогти милосердя Боже, але всякий гріх очищається лише через щире покаяння і плідне виправлення.

Натомість якщо християнин грішить і думає, що може сполучати своє гріховне життя, яке стає звичкою, із вірою в Бога – такі глибоко помиляються і від цієї помилки якраз і застерігають слова Писання.

З прикладів життя святих ми бачимо, що з деякими пристрастями та гріховними спокусами праведники боролися тривалий час, роками і навіть десятиліттями, доки не досягали в собі їхнього повного викорінення. Але ніхто з них ніколи не вважав ці пороки, спокуси й пристрасті чимось нормальним, неважливим чи прийнятним для себе, як для послідовників Христа.

Всяке лікування, не лише тілесне, але й духовне, починається з встановлення діагнозу і усвідомлення хвороби. А якщо хворий вважає, що він здоровий і хвороба його – це норма життя, то як може уздоровитися? Коли християнин вважає, що можна сполучити вірність Христу з блудодійством та іншою нечистотою, з користолюбством, пияцтвом та іншими гріховними пристрастями – то як такий зможе очиститися від гріха? А якщо не очиститься, то не зможе досягти спасіння та увійти в Царство Боже, залишившись у темряві зовнішній.

Тому, дорогі брати і сестри, знаючи всі ці настанови, маємо втілювати їх в нашому власному духовному житті. Бути дітьми світла і не давати в собі місця темряві. Не піддаватися спокусам від ложних духовних наставників, які виправдовують власні гріхи та заохочують грішити інших, думаючи, що саме лише ім’я і звання християнина і служителя Божого дає їм таке право. Бо у світлі Христової істини їхнє лицемірство і омана викриваються. Тож слід таких спокус, що приходять до нас від інших, остерігатися. Але водночас слід пильнувати нам і за самими собою, щоби цим спокусам не піддаватися, а тим більше щоби не ставати джерелом спокуси для інших.

Нехай Господь допоможе нам виправляти наші гріхи та недоліки, зміцнюватися в чеснотах, не марнувати час надаремне, бо він спливає швидко, але пізнавати правдиву волю Божу і виконувати її.

Амінь.