Проповіді

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у двадцять дев’яту неділю після П’ятидесятниці

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у двадцять дев’яту неділю після П’ятидесятниці

01 Січня 2023

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Читання, яке сьогодні ми чуємо з Євангелія, має дві основних складові. Перша – це родовід Спасителя. Друга – звіщення праведному Йосифу про народження від зарученої з ним Діви Марії обіцяного Богом Месії.

В чому полягає значення родоводу Господа Ісуса Христа і чому саме з нього розпочинається Євангеліє від апостола Матфея? Причин для цього декілька.

Перша з них – підтвердити, що Ісус, Який народився від Діви Марії, зарученої з праведним Йосифом, дійсно належить до нащадків Авраама, тобто до народу Ізраїля, а серед цих нащадків – до коліна, тобто роду Іудиного, і в цьому роду – до царського дому Давида пророка. Чому і для кого необхідне це підтвердження?

Дослідники Писання вважають, що Євангеліє від Матфея одним з головних завдань мало навернення юдеїв. Тому в ньому часто підкреслюється, що ті чи інші події з життя Спасителя є виконанням пророцтв, даних ще праотцям. Це мало засвідчити юдеям, що Ісус з Назарету є саме той істинний Месія-Спаситель, Якого вони очікували згідно з обітницею і Який мав прийти.

Відповідно до цієї мети важливо було засвідчити перед народом, що Ісус, про Якого звіщає євангелист, справді є приналежним до нащадків Авраама, бо саме серед них за обіцянкою Божою мав народитися Спаситель. Серед усіх цих нащадків пророцтвами було вказано, що Месія прийде з коліна Іудиного, з дому царя Давида. І Матфей євангелист вказує, що Ісус є саме таким нащадком, що Він є син Авраамів і син Давидів.

Служіння Месії, передбачене Божим Одкровенням, мало потрійну природу – царя, пророка і священника. І в наші дні ми бачимо, що монархи земні передають своє служіння і сан нащадкам з покоління в покоління. Так було і в часи давні. Тож правдивим Царем-Месією юдеї могли визнати лише того, хто походив з дому Давидового. Бо, як відомо з Писання саме Давида Бог покликав царювати в Ізраїлі після Саула, який виявився негідним. І поставивши Давида царем Бог обіцяв йому, що в його роді буде утверджений престол царський.

Ми знаємо з Євангелія, що Господь Ісус Христос не був подібним до царів земних і Сам про Себе свідчив, що Царство Його не від світу цього. Однак Він ніколи не заперечував Свого царського достоїнства і саме за це формально був осуджений Пилатом. Бо напис провини Спасителя, виставлений на хресті, свідчив: «Ісус Назорей, Цар Іудейський».

Отже, родовід Спасителя, з якого євангелист Матфей починає благовістя, засвідчує всім, що Ісус, Який народився від обрученої з праведним Йосифом Діви – істинний цар Ізраїля і обіцяний Богом Месія.

Друга причина вміщення переліку прабатьків Спасителя у Євангелії полягає в тому, щоби підкреслити істинність Боговтілення. Адже і в часи євангельські, і протягом усієї подальшої історії Церкви з двох сторін намагалися викривити істину. Одні лжевчителі заперечували божественність Господа Ісуса Христа, а інші навпаки – заперечували Його людську природу і що Син Божий воістину став і Сином Людським. Ці другі переважно належали до послідовників еллінських мудрувань і були переконані, що тіло, плоть, як і матеріальний світ загалом є не гідними Бога. Тому вони намагалися переконувати, що Христос лише здавався людиною, але не був нею.

Проти таких оманливих мудрувань і постає свідчення родоводу Христового. Цим підкреслюється, що Ісус з Назарету – не примара, не видіння, але істинна Людина. І як кожна людина, Він має Свій земний рід, має отців і праотців, при чому рід цей не випадковий, а той, про який багато сказано у Божому Одкровенні, про що ми згадали раніше.

Третя причина для того, щоби розпочати Євангеліє з родоводу Спасителя, полягає в тому, щоби дати всім вірним настанову бути терпеливими і не допускати сумнівів у здійсненні слова Божого. Ми чуємо нині довгий перелік імен праотців Христових і можемо собі уявити, що за кожним з цих імен є багато десятиліть життя. Отже сукупний час від звіщення Аврааму обітниць до їхнього виконання – це багато і багато століть, протягом яких жили численні покоління. Але як би довго не тривав цей час, обітниця Божа все одно справдилася, коли все, що було необхідне для приготування приходу Месії, здійснилося.

Згадуючи це ми як християни маємо для себе підтвердження, що і пророцтва про майбутнє, які ми знаємо з Божого слова, так само справдяться у належний час, хоч би і минули століття та тисячоліття. Як справдилося слово про Месію, так справдиться слово Боже і про воскресіння мертвих, і про Страшний суд та про життя майбутнього віку. І як у давній час не знали, коли збудеться сказане слово, але мали ознаки, за якими пізнавалося наближення цих днів, так і ми не знаємо дня і години кінця історії, але маємо ознаки наближення цих часів. І бачачи ці ознаки, маємо пильнувати, щоби не виявитися засліпленими так само, як засліпленими виявилися багато сучасників Христових, коли не схотіли прийняти Його, як Месію і не впізнали виконання пророцтв.

Четверта мета вміщення родоводу Христового на початку Євангелія полягає в тому, щоби пригадати читачам і слухачам про історію, яка стоїть за цими іменами. І через цю історію засвідчити, що не лише для праведників, але і для грішників є надія на милість Божу, бо і їх не відкидає Господь, але бажає їхнього навернення і очищення.

Серед прабатьків Христових ми бачимо людей грішних, злі вчинки яких прямо згадуються в Писанні. Хіба не була грішницею Рахав? Хіба не згрішив Давид, взявши собі підступом дружину Урії, якого послав на вірну смерть? Хіба серед царів Іудейських не було багато грішників і хіба в час їхнього правління не грішив народ аж до того, що Бог відав його в руки ворогів та попустив руйнування Єрусалиму і полон у Вавилоні? Все це було, і всі ці та інші гріхи людства бере на Себе Спаситель, щоби очистити людську природу, звільнити її від рабства смерті, оновити людину.

Окрім цих чотирьох нагадувань, які пов’язані з родоводом Христовим, у сьогоднішньому читанні ми чуємо також про одкровення, яке Господь дає праведному Йосифу щодо Діви Марії та Немовляти, Яке було зачате Нею від Духа Святого. Йосиф, коли виявив, що обручена з ним Марія вагітна, то подумав – і це зрозуміло та логічно! – що вона вчинила гріх блуду. Бо ніякого іншого пояснення цієї вагітності він не мав. Але як людина праведна Йосиф навіть з уявною грішницею хотів поступити милостиво, не викривати її публічно.

Однак через такі обставини Бог показує і Йосифу, і всім нам, що в Сині Діви виконується давнє пророцтво, звіщене Ісаєю: «ось Діва в утробі прийме й народить Сина, і наречуть ім’я Йому Еммануїл, що означає: з нами Бог» (Мф. 1:23). Не жінка народить від свого чоловіка Месію, але Діва безмужна і чиста народить Дитя непорочно, зачавши Бога істинного від Бога істинного. Тому і нарікається ім’я зачатому і народженому – Ісус, що означає «Бог спасає» чи «Бог – моє спасіння», а також звіщається таємниче пророче ім’я Еммануїл, що означає «з нами Бог». Перше ім’я вказує на покликання та служіння Сина Діви, а друге – на таємницю Боговтілення.

З цих подій ми можемо для себе взяти урок, що для праведника, чистого серцем, і сумнів стає на спасіння і слугує утвердженню істини. Захарія мав сумнів у тому, що в старості у нього народиться син – і Бог через знамення показав особливе покликання Іоана Предтечі, який від Захарії народився. Діва Марія засумнівалася у словах архангела Гавриїла щодо свого майбутнього материнства, адже була чистою і не знала чоловіка – і через сумнів свій була утверджена у вірі та смиренно приняла волю Божу. Так і Йосиф за людським міркуванням бачив нібито гріх, але через сумнів Бог відкрив йому істину про народження Сина Діви від Духа Святого.

Тож не всякий сумнів є гріховним – навпаки, бездумна і необачна довіра може приносити згубні плоди, як сталося це з прабатьками нашими, які довірилися змію. Але на всякий сумнів, який походить від чистого серця, а не від лукавства, Бог завжди дає пояснення і відкриває істину – лише треба справді бажати знати цю істину і бути готовими прийняти її, як прийняв Йосиф Обручник.

Дорогі брати і сестри!

Ось такі уроки і настанови ми отримуємо з євангельського читання сьогодні. І всі вони спрямовані до однієї мети – вказати нам на Господа Ісуса Христа, народження Якого ми щороку урочисто прославляємо, як на істинного Месію-Царя, Сина Божого і Сина Людського, Який сповняє пророцтва і обітниці. І коли ми приймаємо цю вказівку Писання як істину, то повинні і життя своє перемінювати відповідно до цього знання, упокорюючи себе перед істинним Царем, виконуючи волю Його, слідуючи за Месією, як Він всіх нас закликає.

І на завершення, дорогі брати і сестри, слід сказати ще декілька слів.

Сьогодні ми відзначаємо громадянське новоліття. Така нагода для нас, християн, має бути приводом до двох важливих речей: до подяки Богові за всі благодіяння, отримані в році минулому, і до молитви про благословення на добрі справи в році, що розпочинається.

І ми щиро дякуємо Богові, що допоміг нашій Батьківщині Україні вистояти перед навалою імперії зла, дав сили і мужність долати ворога на полі бою, надихнув мільйони сердець духом жертовної любові, підтримки, благодійності. А про рік грядущий ми просимо в молитві, щоби він став роком перемоги над агресором і утвердження справедливого миру для України і світу.

Тож вітаю вас, дорогі брати і сестри, з Новим 2023 роком від Різдва Христового і бажаю всім нам досягнути перемоги і миру!

Амінь!