Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у двадцять четверту неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Цієї неділі ми чуємо євангельську притчу про нерозумного багача, який, отримавши добрий врожай, на своє багатство вирішує покласти надію. «Скажу душі моїй – говорить цей багач: душе, багато маєш добра, що лежить у тебе на багато років: спочивай, їж, пий, веселись» (Лк. 12:19). Але Господь нагадує йому, що смерть може прийти раптово і несподівано. І чи допоможе багатство, на яке цей чоловік сподівається, уберегтися від неї?

Чим є багатство у своїй сутності? Це є майно та інші матеріальні блага, які дозволяють задовольняти потреби і бажання людини. Отримавши великий врожай, чоловік з притчі побачив, що коли він буде споживати ці плоди, а частину з них можливо і продасть, щоби придбати собі бажане, то вистачить йому цього врожаю на багато років наперед.

З одного боку його міркування виглядають цілком логічними. Але висновок, який він робить з отриманого багатства – духовно шкідливий. Бо на матеріальні речі він покладає духовну надію. Він думає, що це багатство здатне принести йому і довголіття, і радість. Що воно є наріжним каменем життя. Але саме в цьому є глибинна помилка: кількість не може замінити собою якість. Матеріальне не здатне замінити духовне. Речі світу цього не можуть замінити Бога.

Поставимо собі просте питання: людина живе для того, щоби їсти? Чи їсть для того, щоби жити? Кожна розумна людина скаже, що не може бути метою життя людини їжа, одяг та інші матеріальні речі. Вони необхідні для людини, але не в них самих, не у їхньому накопиченні та споживанні – мета людського життя.

Бо все це належить до матеріального світу. Воно береться людиною від світу цього. Однак і у світ цей назад повертається. Щось витрачається, щось тліє і розпадається. Щось крадуть злодії, як про це нагадує нам Писання. Однак в сутності своїй все матеріальне залишається у матеріальному світі.

Душа ж людини належить до іншого виміру буття – духовного, невидимого, нематеріального. Людина, як особливе і найвище творіння Боже, несе в собі образ Творця. І однією з ознак цього образу є безсмертя душі, її здатність до вічного життя. Ця здатність своїм джерелом має сутнісний зв’язок, який людина має з Богом через «дихання життя», що його Господь вдихнув у першоствореного Адама. Бо написано: «Створив Господь Бог людину з пороху земного, і вдихнув у лице її дихання життя, і стала людина душею живою» (Бут. 2:7).

Цей особливий творчий акт виводить людину в інший вимір буття. Про жодне інше земне творіння не сказано, що в нього Бог вдихнув «дихання життя», тобто долучив таємничо її до Себе, як до джерела істинного буття. Так сказано лише про людину.

Бог має життя в Самому Собі. І через «дихання життя» Творець долучає до цього правдивого і необмеженого життя людину. Саме тому людина стає «душею живою», тобто вона не просто існує якийсь час у матеріальному світі, як існують рослини й товарини, але для неї відкривається буття вічне.

Однак нерозумний багач, про якого розповідається у притчі, пропонує своїй душі інше джерело життя – матеріальні статки. Він переконує себе, що матеріальне має здатність замінити йому духовне. Що багатий врожай з ниви – ось справжнє джерело життя.

Але Бог нагадує йому, що матеріальні блага лише підтримують життя, а не дають його. Їжа, пиття та інші речі, пов’язані зі світом цим, підтримують наше існування. Але не вони є джерелом буття людини.

Бо якби було так, то тоді чому би людина помирала? Якби життя походило від їжі та пиття, здоров’я – від ліків, розум – від книг та навчання і таке інше, то були би люди, які б не помирали, а жили би безкінечно, при доброму розумі та здорові. Однак книги і навчання лише розвивають розумові здібності людини, а не є їхнім джерелом. Ліки та здоровий спосіб життя можуть допомогти тілу боротися з хворобами – але ніщо з цього не здатне вилікувати смерть. Якою би дорогою, корисною, витонченою чи особливою не була би їжа – ніяка їжа і ніяке пиття не дають життя, а лише підтримують його.

Отже, сутність почутої нами притчі в нагадуванні: джерелом життя є Бог. Він для нашого земного життя подає те, що необхідне. Він дає людині розум і сили, щоби від світу цього здобувати потрібне: їжу, пиття, одяг, облаштовувати житло. Тіло людини створене Богом із того, що Він взяв від землі, тобто з матеріальних елементів. І тому саме від землі людина отримує плоди, якими насичується. Але земля дає ці плоди не сама собою, а тому, що Бог повелів їй це.

Однак все матеріальне залишається матеріальним. Матерія не здатна стати духом. Тимчасове – не здане через примноження кількості стати вічним, бо не має в собі джерела вічності. Багатство не здане оживити людину – інакше би відомі багатії минулого, фараони й імператори, жили би серед нас і дотепер.

Ось чому слід, вживаючи вираз із притчі, багатіти в Бога (Лк. 12:21). Тобто, користуючись благами, які дає Творець, пам’ятати, що вони – лише Його дар, а не наша власність. Що Бог дає життя, а не їжа і пиття, золото й срібло. Що радість вічного блаженства, яке Бог приготував тим, хто любить Його, хто покладає надію на Нього і виконує Його волю та заповіді – непорівнянно вища і більша, ніж будь-яка земна радість.

Тому, дорогі брати і сестри, користуючись матеріальними благами світу цього, ніколи не маємо забувати, що вони – лише дар Божий. Вони є те, що Господь, як таланти з притчі, дає нам від Своїх щедрот. Закликаючи нас не марнувати їх на тимчасове, але використати для наближення до життя вічного.

Господь закликає нас ті матеріальні можливості, які ми маємо, перетворювати на добрі діла, спрямовувати їх на служіння правді та добру. Бо так матеріальні речі, хоча за своєю природою залишаються тим, чим і були, однак приносять нам інший плід – стають тими скарбами небесними, які Бог закликає збирати.

Бо саме вони, діла віри й любові, спрямовані на славу Божу та на благо ближнім, приносять нам істинну радість і справжню користь. Адже вони наближають нас до Творця, від Якого – життя вічне.

Тож бажаю всім нам поборювати спокусу, якій піддався нерозумний багач, і не на блага світу цього покладатися, але багатіти в Бога, примножуючи віру, любов та добрі справи, які походять від цих чеснот.
Амінь.