Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у другу неділю після Пасхи

Дорогі брати і сестри! Христос воскрес!

Сьогодні, чуючи з євангельського читання розповідь про сумніви апостола Фоми, маємо привід ще раз обміркувати своє ставлення до віри.

Ось нині, в час, коли триває вшанування Світлого Христового Воскресіння, ми знову і знову промовляємо слова ангельські, слова апостольські – «Христос воскрес!» та відповідаємо «Воістину воскрес!» Але ж ми особисто не були свідками цієї події, не бачили на власні очі ані смерті Спасителя, ані Його воскресіння. Тож коли ми кажемо слова вітання, то через них засвідчуємо не знання, отримане від досвіду, але нашу власну віру. Ту, про яку Господь каже Фомі: «Ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували»  (Ін. 20:29).

Ми не бачили Христа так, як бачив Його Фома. Але ми довіряємо свідченню про воскресіння Христове, отримане від жінок-мироносиць, довіряємо свідченню апостолів, свідченню Церкви. Тому, коли ми сповідуємо цю віру, вітаючись один з одним, на нас також здійснюються слова Спасителя і для нас відкривається стан блаженного єднання з Богом.

Апостол Павло каже: «Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому» (Євр. 11:1). Тобто, правдива віра – але не марновірство! – віра дійсна, віра в істину, яку відкриває Бог – така віра має силу очікуване робити вже довершеним, а невидиме робити видимим. Ми не бачили Христа власними тілесними очима, але очима душі, вірою, ми бачимо Його, тому і кажемо: «Христос воскрес!»

Правдива віра має основу, має свій наріжний камінь не в людських міркуваннях чи навіть свідченнях, але в тому, що справді відкриває Бог. І тому свою дієвість і силу віра отримує не від людини, але від Бога, Який діє у відповідь на виявлену нами віру.

Ми знаємо, що Бог бажає, щоби всяка людина досягнула блага. Бажає, «щоб усі люди спаслися i досягли пізнання істини» (1 Тим. 2:4). Однак чи стається це для кожної людини зокрема, залежить не лише від Бога, але також і від людини. Істина, яку являє і свідчить Господь – це ніби рука, яку Він простягає до людини. А віра – це наша відповідь на цю простягнуту нам руку Господню. Чим міцніше ми візьмемося за неї – тим сильнішими будемо. Бо будемо вже не самі, але з нами буде Отець Небесний.

А якщо ми не відповідаємо на звернене до нас свідчення Божої правди, то залишаємося без допомоги Господньої, залишаємося самі. Чому так? Бо тоді ми довіряємо собі більше, ніж Богові. Довіряємо своєму розуму, досвіду, своїм почуттям. І так ставимо себе вище за Бога, хоча ми є лише немічними людьми, та ще й ураженими гріхом.

Тому невірство, а також зловірʼя і марновірство, тобто віра в речі хибні і неправдиві, завдає людині великої духовної шкоди. Людина, яка відкидає віру, хоча думає, що чинить розумно, насправді чинить всупереч розуму. Вона не шукає правди, але думає, що вже знає її та на догоду самій собі відкидає істину.

Однак все це зовсім не означає, що Бог бажає від людини якогось бездумного, нерозсудливого сприйняття будь-чого. Навпаки, на прикладі Фоми показано, що коли сумнів є щирим та походить не від невірства, але від бажання краще пізнати істину і не бути введеним в оману – тоді Господь дає більше свідчень, дає краще розуміння, відкриває більш глибоке усвідомлення того, що приймається з вірою.

Натомість коли людна не хоче знати істину, але вважає, що вона сама є мірилом цієї істини – Бог не порушує людської свободи і не примушує нікого насильно зрозуміти правду. Однак такі люди несуть власну відповідальність за наслідки свого помилкового вибору і своєї віри не в Божу правду, а в самих себе і в те, що нашіптує лукавий змій.

Фомі Христос відкрив підтвердження істини, щоби підкріпити віру як самого цього апостола, так і віру всіх, хто приймає свідчення Євангелія про воскресіння Спасителя з мертвих. А на питання тих, хто осуджував Його – членів Синедріону, Понтія Пілата, царя Ірода – Господь не відповідав, не показував їм знамень чи чудес, аби переконати їх. Бо у першому випадку Фома хотів знати істину щиро, не лукаво. А в другому всі ці інші хотіли лише ствердити своє зловірʼя. Вони не хотіли знати істини – тому вона і залишилася для них недосяжною. Вони дивилися – і не бачили, слухали – і не чули.

Тож, дорогі брати і сестри, маємо пам’ятати важливий урок, який подає нам приклад апостола Фоми: для спасіння слід бути щирими у своєму прагненні пізнати Божу істину. Належить усім нам бути відкритими до пізнання цієї істини і серцем, і душею. Відкритими не лише до того, щоб почути істину, але також щоби надалі жити у відповідності до неї – як жив апостол Фома, сповіщаючи усім про те, що Христос воістину воскрес з мертвих, що Він є правдивий Бог і Спаситель. Щоби через справжню віру ми у відповідь на руку Божу, простягнуту до нас, простягали руку до Нього у відповідь і міцно трималися Господа. Амінь.