Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у десяту неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Цього недільного дня з євангельського читання ми знову чуємо настанови про виняткове значення віри. Минулої неділі Церква нагадувала нам приклад віри апостола Петра, завдяки якій він на заклик Спасителя пішов до Нього по воді в бурю. Але коли засумнівався, то став тонути і врятувався від потоплення, покликавши Христа на допомогу. Сьогодні ж ми чуємо ніби продовження того, що було нам подане для міркувань за тиждень перед цим – знову звучать слова про виняткову важливість віри та її надзвичайну силу. «Істинно кажу вам – говорить Господь: якщо ви матимете віру як зерно гірчичне і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас» (Мф. 17:20).

На прикладі апостола Петра ми бачимо, як ці слова справджуються. Бо людині неможливо йти по хвилях водних. Але Петро, повіривши, йде до Христа, Який кличе його до Себе. Коли ж Петро дозволяє сумніву опанувати його душу, то втрачає здатність, надану вірою, і тоне. Так і у всякій справі – сила віри дозволяє людині досягати навіть зазвичай неможливого, протидіяти силам, яких не може самостійно подолати, звершувати чудеса.

Що ж таке віра? Це місток між людиною і Богом над прірвою гріха, який розділив нас і Творця. Віра сполучає нас із Богом, відновлює ту єдність, яка від початку була закладена в нашу природу через акт сотворення людини Господом. Відновлює єдність, яка була втрачена через недовірство, через сумнів, посіяний змієм в душах прабатьків. Сумнів, якому Адам і Єва дозволили вирости до гріха, вчиненого на ділі.

Віра єднає людину з Богом, а сумнів у Бозі, у Його силі та благості, в Його промислі та піклуванні про нас – цей сумнів віддаляє нас від Творця. Саме тому коли людина має живу і діяльну віру, вона досягає успіхів і здатна звершувати навіть речі, які стоять понад природними здібностями і фізичними можливостями. Бо така людина відкриває себе для сили і дії Божої. А коли віра ослаблена сумнівами, коли замість справжньої віри людину опановує марновірство або навіть відчай – тоді така людина відвертається від Бога, віддаляється від Нього, втрачає зв’язок із Ним.

Сьогодні з читання Євангелія ми чуємо про приклад звільнення отрока від опанування бісами. Хоча Христос дав апостолам владу виганяти бісів, але через сумніви та слабку віру учні Спасителя не змогли зцілити отрока. Слабкою була і їхня віра, і віра самого батька, який привів до них біснуватого сина. Тому, зціливши отрока, Христос спонукає учнів пам’ятати, що духовна сила, яку їм було дано, і зокрема влада над нечистими духами – не є безумовними, вони не отримали її раз і назавжди. Ця сила безпосередньо пов’язана із силою віри – коли є віра, тоді є також і здатність творити навіть чудеса через ту силу божественної благодаті, яка діє через віру. А коли віра ослабне – тоді втрачається і сила, бо сумніви відвертають людину від Бога та відсікають її від сприйняття сили благодаті. Саме так сталося з апостолом Петром, про що ми вже згадували: коли він мав гарячу віру, то пішов до Христа навіть по воді, але коли допустив сумнів до свого серця – то став тонути.

Отже, дорогі брати і сестри, з сьогоднішнього євангельського читання ми маємо важливий урок: віра є сполучною ланкою, що єднає нас із Богом і дає нам здатність сповнюватися тією силою, яку Господь щедро дарує нам. Але для того, щоби не втрачати віру, щоби вона не зменшувалася і не згасала, потрібно нам самим бути діяльними.

Віру можна уподібнити до зерна, посіяного в землю – коли господар турбується про посіяне, коли доглядає поле, коли багато трудиться на ньому, тоді матиме і добрі плоди. А якщо посіє зерно і полишить його, не буде трудитися і доглядати поля – то чи матиме добрий врожай? Так само і нива нашої душі, в якій посіяно зерна віри, потребує догляду і праці.

В чому полягає ця праця – нам також дає настанову почуте сьогодні з Євангелія: це піст та молитва. Піст – це не лише обмеження в їжі, але ширше – самообмеження, наша стриманість у бажаннях, у словах та діях, аскетичний подвиг. А молитва – це є спілкування з Богом. В нього входить не лише промовляння молитов особисто, але також і участь у спільній молитві в храмі, участь у таїнствах Церкви. Спілкуванням із Богом є вивчення Його одкровення, тобто слова Божого, відкритого нам через Писання Старого і Нового Завіту, через Передання, через пояснення святими отцями і загалом через вчення Церкви.

Також із постом та молитвою пов’язані добрі діла. Бо вони мають своє коріння та основу у вірі, виявляють її назовні. Добрі діла є виконанням головної заповіді – заповіді любові до Бога і до ближнього. Тому коли людина чинить добро і примножує його – це також є  наш піст і наша молитва, через які віра посилюється, а диявол зазнає поразки.

Дорогі брати і сестри!

Сьогодні, окрім євангельського читання, ми також чуємо і слова апостола Павла з Першого послання до Коринфян: «Благаю вас: ставайте подібні мені, як я Христу» (1 Кор. 4:16). Ця настанова допомагає нам краще зрозуміти, як слід зберігати і примножувати віру. Бо святі, такі як апостол Павло та інші святі угодники Божі, є для нас живими прикладами, зразками та дороговказом на шляху спасіння. Вони у своєму житті наслідували Христа, виявили віру, досягли багатьох її добрих плодів. Тому коли хочемо, щоби і в нас віра була сильною та плідною – маємо життя і вчення святих, їхній приклад брати за зразок. Коли не знаємо, як вчинити, що зробити в тих чи інших обставинах – то маємо дивитися на святих, як діяли вони, слухатися їхніх настанов, і це допомагатиме нам знайти і для себе відповіді на питання та утвердитися на шляху віри.

Нехай в цьому допомагає нам усім Господь, щоби ми не лише пізнавали Бога через віру, але щоби і примножували та зміцнювали її, досягали через віру багатьох добрих плодів для себе і на благо для ближніх, а у вічності – досягли блаженного життя з нашим Небесним Отцем. Амінь.