Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у десяту неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні з читання Євангелія ми чуємо слова Спасителя, сказані у відповідь на питання апостолів, чому вони не змогли вигнати біса з дитини: «Ісус же сказав їм: через невір’я ваше. Бо істинно кажу вам: якщо ви матимете віру як зерно гірчичне і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас» (Мф. 17:20).

Чим є те невір’я, про яке говорить Господь? Це є стан душі людини, коли вона більше довіряє самій собі, своєму власному досвіду і знанням, ніж Богові.

Бог сказав першим людям: не їжте плоду з дерева посеред Раю, бо помрете. А диявол в образі змія сказав: їжте, бо коли з’їсте, то станете як боги. І люди, дивлячись на заборонені плоди, довірилися своїм власним почуттям і думкам та довірилися спокусі змія. Плоди виглядали привабливими і смачними, а бажання стати богами було сильним. Тому перші люди виявили невір’я щодо слів Бога, відкинули Його застереження про страшні наслідки порушення заповіді, довірившись собі самим.

Коли Мойсей вів народ Ізраїля через пустелю, то люди почали нарікати на відсутність води для пиття. Бог наказав Мойсею вивести воду з каменя. Але Мойсей не міг повірити, що таке можливе, і тому у роздратуванні серця вдарив палицею в камінь зі словами, зверненими до народу: «послухайте, непокірливі, хіба що нам з цієї скелі виточити для вас воду?» (Чис. 20:10) Але Бог виконав те, що здавалося неможливим, і зі скелі вийшов великий потік води, достатній, щоби напувати і людей, і худобу.

Нещодавно ми також з читання євангельського чули розповідь про те, як апостол Петро, побачивши Спасителя, коли Той йшов по воді, сказав, що якщо це справді Ісус, то нехай Він звелить і йому йти по воді. Господь повелів Петрові йти, і той пішов назустріч Христу по воді, однак, побачивши вітер і хвилі, засумнівався і тому став тонути.

Коли апостоли розповідали Фомі, що вони бачили Христа воскреслим з мертвих, то Фома відповів, що не повірить у це, доки сам особисто не пересвідчиться.

З цих та багатьох інших прикладів, дорогі брати і сестри, ми можемо бачити, чим є невір’я – воно за сутністю своєю ставить людину у її власній думці на місце Бога, тим самим віддаляючи її від Творця. І навпаки – віра є тим живим зв’язком, який єднає людину з Богом. Завдяки цьому єднанню людина наповнюється божественною силою благодаті та з допомогою цієї сили здатна досягати навіть такого, що з точки зору звичайного досвіду здається неможливим. Як, наприклад, пророк Мойсей, коли довірився Господу, то зміг звільнити народ Ізраїля від рабства у Єгипті, хоча Єгипет був наймогутнішою державою тогочасного світу, протистояти якій було для дітей Ізраїля рівнозначним самогубству. Також і Гедеон, довірившись Богу, виступив проти великої армії мадіанитян, всього лише з трьома сотнями воїнів – і переміг вороже військо. А отрок Давид з довірою до Бога виступив проти Голіафа – велета, який надихав філістимське військо, і здолав непереможного борця.

Божественне буття і Божа дія для людини не можуть бути повною мірою зрозумілими не тому, що Господь приховує Себе і бажає тримати ці знання в таємниці від людей, але тому, що людина в силу природних обмежень не здатна вмістити повноти такого знання. Щоби зрозуміти це, можемо за приклад взяти малих дітей. Якщо хто спробує пояснити таким дітям глибокі наукові знання, то чи досягне успіху? Не досягне, бо мала дитина не здана ще вмістити таких знань, адже не здобула ще власного належного життєвого досвіду і не зросла. Так і всяка людина, коли не має достатнього духовного досвіду пізнання Бога і Його дій, то не може вмістити в собі одкровення. І навпаки – в міру того, як людина довіряє Богові, вона здатна, через цей живий зв’язок з Ним, досягати того, що перевершує її природу і закони буття сотвореного світу.

Ми живемо в часі, а тому майбутнє ховається від нас у темряві незнання. Натомість Бог є вічним, Він живе поза часом і поза простором, Він знає все. І коли Бог говорить, що ті чи інші події стануться, що ті чи інші речі є можливими, хоча ми такого не бачили і наш досвід підказує, що це неможливо – то кому слід довіряти? Довіряти самим собі, які у порівнянні з Богом є ніби малі діти у порівнянні з досвідченими мудрецями і вченими, – чи довіряти Господу, Який є нашим Небесним Отцем, всевідаючим і всемогутнім? Логіка і розум повинні підказати нам, що слід довіряти Богові, а не самим собі.

Ми справді не знаємо майбутнього і воно ховається від нас так,  як речі, що перебувають в темряві, ховаються від погляду людини. Але ми знаємо те, що вже відбулося в минулому. Ми знаємо свідчення Писання про численні чудеса Божі. Ми читали у Біблії та знаємо з прикладів історії Церкви і людства, як були скинені з престолів могутні, але нечестиві та грішні правителі, як були подолані здавалося би непереможні армії. Де могутність фараонів? Де великий Вавилон, який підкорив собі всі навколишні царства та здавався непереможним? Чи забули ми, що сталося з Іродом? Чи вже в наш час не ми були свідками того, як з ганьбою впав безбожний Радянський Союз – тюрма народів, збудована на брехні та кровопролитті?

Тому і зараз, коли проти нас і проти миру в усьому світі постав кремлівський тиран і його імперія зла – чи маємо ми піддавати сумніву те, що ця імперія впаде, а цей тиран з ганьбою загине? Нехай для когось нині російська держава і її армія здаються такими ж великими, як гора поруч з однією людиною, але ми віримо, що за волею Божою навіть ця велика гора буде вкинена в море і потоплена.

Бо не може диявол перемогти силу Божу. Не може антихрист панувати там, де царює Христос. Протягом нашої новітньої історії ми не раз могли бачити, як Бог допомагав українському народу і нашій Помісній Церкві долати здавалося би нездоланні перешкоди, перемагати ворогів, які здавалися непереможними. І це ставалося тому, що ми довіряли Богові та боролися за правду і за свободу. Тож і нині маємо довіряти Богові, маємо відганяти невір’я, яке диявол сіє в серця людей, змушуючи думати, ніби сатана, цей батько неправди – всемогутній та непереможний.

І коли будемо мати правдиву віру, нехай навіть таку малу, як гірчичне зерно, але тверду і непохитну, – тоді і для нас, за обітницею Божою, не буде нічого неможливого. І ми, як і ті, хто жили до нас, маючи віру, побачимо на власному досвіді, які величні діла Божі та якою є непереможна сила могутності Його. Амінь.