Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у День Святої Тройці – П’ятидесятницю

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сердечно вітаю усіх вас зі святом П’ятидесятниці, з днем Святої Тройці!

У цей день ми вшановуємо євангельську подію – зішестя Святого Духа на учеників і апостолів, яке сталося за обіцянкою Спасителя, даною Ним перед Його Вознесінням. Тоді Господь сказав Своїм ученикам: «Не відлучайтесь із Єрусалима, а чекайте обіцяного від Отця, про що ви чули від Мене, бо Iоан хрестив водою, а ви, через кілька днів після цього, будете охрещені Духом Святим. […] Ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий; i будете Моїми свідками в Єрусалимі та по всій Юдеї й Самарії та аж до краю землі» (Діян. 1:4-5,8).

І ось цього дня, у П’ятидесятницю, як ми чули з читання книги Діянь святих апостолів, «раптом зчинився шум з неба, ніби від сильного вітру, i наповнив увесь дім, де вони перебували. I з’явились їм розділені язики, мов вогненні, i спочили по одному на кожному з них. I сповнилися всі Духа Святого, i почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм провіщати» (Діян. 2:2-4).

Як Воскресіння Христове мало старозавітний прообраз у святкуванні Пасхи, що була спогадом про звільнення від рабства у Єгипті, так і зішестя Святого Духа мало прообраз у старозавітній П’ятидесятниці, і сама назва цього свята, як і Пасхи, перейшли до новозавітних подій.

Адже на п’ятдесятий день після виходу з неволі єгипетської на горі Синай Господь Бог через пророка Мойсея дарував Закон, про що розповідається у книзі Вихід. Тоді лише один покликаний Богом пророк Мойсей міг спілкуватися з Ним, отримуючи від Нього повеління і настанови, а весь народ мав знаходитися віддалік, навіть не наближаючись до гори. Бо, як свідчить Писання, «гора ж Синай уся димилася від того, що Господь зійшов на неї у вогні; і піднімався від неї дим, як дим з печі, і вся гора сильно коливалася; і звук трубний ставав сильнішим і сильнішим. Мойсей говорив, і Бог відповідав йому голосом» (Вих. 19:18-19).

І ось знову Бог зійшов до людей, явивши Себе, як і на горі Синай, у шумі, ніби від великого вітру, який наповнив весь дім, де перебували ученики, та у видінні вогненних язиків, які спочили на кожному з них. Так сповнилася обітниця Спасителя, Який перед хресними стражданнями сповіщав апостолам: «Краще для вас, щоб Я пішов. Бо, якщо Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до вас» (Ін. 16:7).

Утішителем Дух Святий іменується тому, що від слів Спасителя про Його близький відхід серця учеників пройнялися скорботою. І Господь заспокоює цю скорботу, обіцяючи, що хоча Він і відійде від них, але не залишить їх. На Синаї Бог через Мойсея дарував закон, як нагадування про Свою волю, у додержанні якої – благо для людини. У Сіонській горниці вже не через посередництво одного пророка сповіщається Закон, але завдяки звершеному Спасителем викупному подвигу і єднанню в Своїй Особі божества і людства, Сам Бог сходить на учеників. Бог не лише промовляє до них, як було у часи Старого Завіту з пророками, через яких Господь говорив до народу, але таємничим і незбагненним чином Сам Творець сповнює їх Своєю благодаттю.

Сходження Духа Святого на віруючих стає для них тим самим, чим джерело чистої води – для спраглих, бо воно задовольняє життєву потребу і дає їм відновлення сил. Цей образ джерела води живої, від якої людина, яка п’є, сама стає джерелом, Спаситель використовує у проповіді до народу, слова якої ми чуємо з євангельського читання: «Хто спраглий, нехай іде до Мене і п’є. Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з утроби його потечуть ріки води живої. Це сказав Він про Духа, Якого мали прийняти віруючі в ім’я Його; бо ще не було на них Духа Святого, оскільки Ісус ще не був прославлений» (Ін. 7:37-39). Коли Господь казав ці слова, то вони були пророцтвом, але у день П’ятидесятниці пророцтво це сповнилося, бо Христос вже прославився, воскреснувши з мертвих і вознісшись на небеса, «сповнивши наше спасіння і з’єднавши земних з небесними», як ми співали на свято Вознесіння. Саме про це благодатне освячення говорив Спаситель жінці-самарянці, кажучи: «Хто питиме воду, яку дам Я йому, той не буде спраглим повік; але вода, яку дам йому Я, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне» (Ін. 4:14).

Зв’язок між старозавітною П’ятидесятницею і святом, яке нині ми вшановуємо, полягає також у тому, що і давній прообраз, і його нинішнє звершення пов’язані зі словом Божим. На Синаї Бог промовляє до пророка, сповіщаючи через нього слова Своєї волі для народу. В ім’я Христове та завдяки Його викупній жертві Бог-Отець посилає ученикам Утішителя, Духа Святого, Який має нагадати їм про слова Божественного Одкровення і зміцнити їх у виконанні волі Божої. «Хто любить Мене, – говорить Спаситель – той слово Моє збереже; і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до Нього і оселю сотворимо у Нього. А хто не любить Мене, слів Моїх не береже; слово ж, яке ви чуєте, не Моє, а Отця, Який послав Мене. Це сказав Я вам, перебуваючи з вами. Утішитель же, Дух Святий, Якого пошле Отець в ім’я Моє, навчить вас усього і нагадає вам усе, що Я говорив вам» (Ін. 14:23-26).

У цих словах підкреслюється єдність Святої Тройці, адже слово, в якому подається божественна істина, це є слово Бога-Отця, яке сповіщене Сином, і про яке нагадує і в якому наставляє віруючих Дух Святий.

У день П’ятидесятниці довершується одкровення про Бога, як про Святу Трійцю, про Єдиного у божественній природі, але Троїчного в Особах – Отця, Сина і Святого Духа. У Старому Завіті ця істина відкривалася прообразно, адже в час, коли серед людей панувало язичництво, істина про Тройцю, про три Божественні Особи, могла бути спотворена лукавством духа злоби та привести нерозумних до думки про правдивість багатобожжя. І тому, доки віруючі не отримали безпосередню можливість бути утвердженими в істині через сповнення Духом Святим, яка відкрилася їм завдяки Господу Ісусу Христу – доти одкровення про Тройцю залишалося у символах і прообразах, одним з яких є відомий усім нам образ Трьох Ангелів – подорожніх, які прийшли до праотця Авраама.

Але завдяки всьому, що звершив Син Божий заради нашого спасіння, для віруючих стало можливим прийняти Духа Святого – не лише почути голос чи побачити видіння, як чули і бачили старозавітні пророки і праведники, але сповнитися силою з висоти, таємничо прийняти Духа Святого, самим зробившись Його оселею, ставши храмом Божим, як про це каже апостол Павло у Першому посланні до Коринфян: «Хіба ж не знаєте, що ви — храм Божий i Дух Божий живе у вас? […] бо храм Божий святий, а цей храм – ви» (1 Кор. 3:16-17).

До чого закликає нас усвідомлення усіх цих істин? До великої відповідальності. Адже ніхто з тих, хто знає про все це, вже не може сказати, що їм невідома воля Божа, що вони не знають, де можна навчитися Божому Закону, або що не мають здібностей до пізнання Божественного Одкровення. Бо слово Отця у всій повноті сповіщене Сином і через дію Духа Святого відкривається для кожного. Єдина умова, виконати яку здатна кожна людина – це віра. І на прикладі апостолів і учеників Христових ми бачимо, що вони за своїм походженням, здібностями, попередніми пізнаннями та отриманою наукою були людьми дуже різними, але коли прийняли Духа Святого, то всі стали проповідниками Божого слова і через усіх них Бог діяв, виявляючи Свою силу, благодаттю немічне виліковуючи і виснажене – поповнюючи.

Одним з проявів такої сили стало перше чудо, явлене після зішестя Святого Духа, коли апостоли стали проповідувати про діла Божі різними мовами, яких до того не знали і яких не вивчали, але які були зрозумілі для прийдешніх на свято до Єрусалима з багатьох країв. Цим чудом Бог не лише показав силу свою, але і ствердив, що всі мови є благословенними і всі вони достойні того, щоби кожен народ своєю рідною, зрозумілою для себе мовою навчався Божественного Одкровення та славив Господа у молитві та богослужінні.

Нинішнє свято називають днем народження новозавітної Церкви. Бо саме через дію Духа Святого і через отримання повноти Одкровення було покладено історичний початок Церкви як Тіла Христового, в якому Спаситель наш – Глава, а всі віруючі в Нього поєднані благодаттю Духа Святого в одне таємниче, містичне ціле. І саме Церкві, як спільноті вірних, Бог дав усю повноту одкровення істини та благодатних дарів для освячення, а не всьому світу або окремій людині. Про це сказано і Христом у зверненні до учеників: «Якщо любите Мене, то дотримуйтесь Моїх заповідей. І Я ублагаю Отця, й іншого Утішителя дасть вам, щоб був з вами повік, Духа істини, Якого світ не може прийняти, бо не бачить Його і не знає Його; ви ж знаєте Його, бо Він з вами перебуває і у вас буде» (Ін. 14:15-17).

Дорогі брати і сестри!

Сердечно вітаючи всіх вас із П’ятидесятницею, з днем Святої Тройці, хочу побажати, щоби благодать, яка подається всім, хто вірує в Господа Ісуса Христа, силою Духа Святого завжди перебувала з вами! Адже дар, який у Сіонський горниці ученики і апостоли прийняли, коли зійшов на них Дух Святий, був переданий не лише їм одним, але через них був навіки поданий усій Церкві, до якої, за вірою нашою і з милості Божої, належимо і ми з вами. Але пам’ятаючи притчу про таланти, маємо не забувати, що дар Божий покладає на кожного з нас відповідальність цінувати та примножувати його, а не марнувати, закопавши в землю чи відкинувши. Тож бажаю всім нам зміцнення у вірі та добрих ділах і просвітлення істиною від Духа Святого, якому з Отцем і Сином слава, честь і поклоніння, на віки віків!

Амінь!