Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у чотирнадцяту неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Цього недільного дня ми з вами звернемо увагу на дві настанови, які сполучаються одна з одною. Перша – з Євангелія, друга – з послання апостола Павла до Коринфян.

Євангельська настанова, про яку ми нині чуємо під час літургії – це нагадування про так зване «золоте правило»: «Як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм» (Лк. 6:31). Правило це має старозавітну історію, але Спаситель доповнює його і поглиблює, закликаючи виявляти любов не лише до друзів і благодійників, але навіть і до супротивників та ненависників.

Цю на настанову Христос подає не просто як благе побажання, але підкреслює, що лише коли будемо діяти так, то станемо уподібнюватися до Отця Небесного. «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6:36) – каже Спаситель, нагадуючи нам про те, що Бог виявляє милість та благодіє не лише добрим і вдячним Йому, але всім людям, навіть грішникам і злочинцям.

І тут ми повернемося до «золотого правила», зокрема до способу, в який воно сформульоване. Звернімо увагу: воно закликає нас діяти так, як би ми хотіли, щоби з нами чинили. Воно накладає обов’язок не на когось, не на інших людей, а саме на нас, на кожного особисто. Воно не дає можливості виправдатися через те, що хтось чинить з нами в злий, несправедливий спосіб. Грішники матимуть суд від Бога за гріхи свої, і справедливого покарання ті, хто не виправляться і не покаються – не уникнуть. Але чужі гріхи та злоба в жодному разі не можуть ставати виправданням для нас самих.

Якщо ми у відповідь на зло, на ненависть, на несправедливість, будемо відповідати так само – то хіба цим ми уподібнимося до Отця Небесного? Хіба Він, наш Бог, діє так щодо нас? Хіба Він не дає можливість нам виправитися, не дає благодатну силу очиститися від гріхів та досягти спасіння?

Відповідаючи злом на зло ми лише примножуємо темряву і поглиблюємо прірву зла. Тому апостол Павло і застерігає: «Не бувай переможений злом, а перемагай зло добром» (Рим. 12:21).

Однак, якщо будемо діяти у спосіб, до якого нас закликає Писання, закликає Сам Бог – то тоді Він буде на нашому боці в боротьбі зі злом. Адже Бог не творить зла, не заохочує його і не схвалює. Тому коли людина відповідає злом на зло – вона ніби виявляє недовіру до Божої сили, залишається глухою до слів Христових і покладається лише на себе саму.

А коли ми прагнемо відповідати добром і любов’ю на те, що хтось недоброго зробив проти нас – ми тим самим закликаємо Господа у свідки. Ми просимо саме Його бути Суддею і Тим, Хто дає справедливу відплату. Так про це свідчить і слово Боже, яке закликає: «Не мстіться за себе, улюблені, а дайте місце гніву Божому. Бо написано: «Мені відомщення, Я віддам», – говорить Господь» (Рим. 12:19).

Отже, коли ми, виконуючи заповідь, не віддаємо злом за зло, це не означає, що ми залишаємо зло безкарним. Але, виконуючи повеління Христове, ми цим самим стаємо на бік Божий і Самого Господа отримуємо собі за свідка, і захисника, і месника.

Водночас необхідно підкреслити, що виконання Христової заповіді жодним чином не означає нашої власної бездіяльності чи навіть потурання чужому злу. І розуміння цього нам дають слова апостола Павла з читання із другого послання до Коринфян.

Апостол на письмі докоряє християнам Коринфу за різні хиби в їхньому житті, за суперечки та інші вияви гріха. З великим смутком він пише до них, і навіть воліє сам особисто не приходити – щоби своїм прямим викриттям не засмутити їх ще більше. Однак попри жаль і смуток, які відчуває апостол, він все одно пише доволі жорсткі викривальні слова на адресу коринфян та закликає їх до виправлення.

Але все це він робить саме заради любові до своїх учнів і дітей у вірі. Любов спонукає його бути відвертим і викривати недобрі справи християн Коринфу. Апостол робить це не просто задля викриття чи тим більше для самозвеличення, але, як батько, він наставляє дітей, бажаючи їм виключно добра.

Отже, дорогі брати і сестри, любов до супротивників і ворогів, яку заповідає нам Христос, в жодному разі і жодним чином не може означати потурання злу, яке чиниться ними. Навпаки – любов спонукає нас викривати таке зло, протидіяти йому, всіляко заохочувати до виправлення і зміни тих, хто чинить зло. Однак робити це християни мають не з гнівом чи роздратуванням, але саме як апостол Павло діяв щодо коринфян – з любов’ю.

Лікар, роблячи операцію, вимушений завдавати хворому болю, навіть видаляти частину від тіла – але він робить це заради врятування життя. До цього його спонукає любов і співчуття до хворого та розуміння, що інакше хвороба може погубити людину. Так і ми, коли без роздратування чи самозвеличення, але з любов’ю викриваємо гріх, щоби допомогти ближнім позбутися його – то не порушуємо заповідь Христову, але навпаки, виконуємо її. Бо, зрештою, ми і самі потребуємо, щоби коли щось робимо помилково і недобре, аби і нас самих зупинили і настановили словом правди. Настановили з лагідністю та любов’ю, але щиро і відверто.

Тож нехай Господь допоможе нам виконати Його «золоте правило» і Його заповідь любові, надихає нас мудрістю і зміцнює в добрі Своєю благодатною допомогою. Амінь.