Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія на свято Воздвиження Чесного й Животворчого Хреста Господнього

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сердечно вітаю всіх вас зі святом Воздвиження чесного і животворчого Хреста Господнього!

Вчора під час бдіння ми звершили чин Воздвиження хреста. З молитвою ми підносили його образ на чотири сторони світу, прохаючи про благословення і милість. У такий спосіб ми щороку вшановуємо історичну подію віднайдення і прославлення животворчого древа Хреста Господнього, яке сталося в Єрусалимі завдяки турботі рівноапостольної Єлени, матері римського імператора Костянтина.

Коли хрест, на якому був розіп’ятий і помер наш Спаситель, хрест, политий Його кров’ю, був віднайдений, це стало великою духовною радістю для єрусалимських християн і для всієї Церкви. З міста і околиць стали сходитися до Голгофи вірні, щоби поклонитися животворчому древу. І коли число паломників примножилося, патріарх Макарій став піднімати хрест високо над народом і благословляти ним на чотири сторони, а всі схилялися в молитві, виголошуючи «Господи, помилуй!» Хрест, що лежав закопаним поблизу Голгофи, омили з великим трепетом, і в пам’ять про це ми також під час Воздвиження звершуємо символічне його омовіння.

Але окрім нагадування про давню подію, Воздвиження хреста має також і глибоко символічне значення. Піднявши його високо, ми схиляємо додолу, а потім знову підносимо його найвище. Цим ми через дію нагадуємо про слова Євангелія від Іоана, які були прочитані минулого недільного дня: «Ніхто не сходив на небо, тільки Той, Хто зійшов з небес, Син Людський, Сущий на небесах» (Ін. 3:13). Від висот небесних Син Божий сходить на землю, принижує Себе, смиряє, приймаючи образ рабський, і навіть більше – сходить на хрест заради розп’яття і принесення жертви. І ще більше – тілом кладеться під землю, до гробу, а душею сходить у пекло, щоби в самих основах зруйнувати владу смерті та визволити полонених нею людей.

І заради такого найглибшого смирення, яке виявив Син Божий через хрест, Він отримує і найвищу славу, як про це свідчить апостол Павло, говорячи про Христа Спасителя: «Він, будучи образом Божим, не вважав за захват бути рівним Богові‚ але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подібним до людей, і з вигляду став як чоловік; упокорив Себе, був слухняним аж до смерти, і смерти хресної. Тому i Бог звеличив Його i дав Йому ім’я вище над усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса схилилося всяке коліно небесних, земних i пекельних i всякий язик сповідував, що Господь Ісус Христос у славу Бога Отця» (Флп. 2:6-11). Через чин Воздвиження ми символічно звершуємо засвідчення нашої віри в усі ці істини. І, поклоняючись образу Хреста Господнього, ми прославляємо спасительне смирення Сина Божого та Його перемогу над злом.

Зливаючи воду на хрест ми також не лише нагадуємо про омовіння Живоносного Древа, коли воно було віднайдене під землею. Ми засвідчуємо, що від Хреста виходить життєдайне джерело, виходить вода жива, яка дарує нам блаженне життя вічне. Та вода, про яку говорив Спаситель самарянці. Вказуючи на колодязь, Він сказав: «Всякий, хто п’є цю воду, знову буде спраглим. А хто питиме воду, яку дам Я йому, той не буде спраглим повік; але вода, яку дам йому Я, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне» (Ін. 4:13-14). Ця жива і животворна вода – благодать освячення, яке ми приймаємо завдяки хресній жертві Спасителя. Ця вода – кров Господня, яка пролилася на хресті заради того, щоби через цю жертву омити і очистити гріхи людей.

Як без води не може жити людина, і якщо не питиме певний час, і то досить не довгий, то помре від спраги, так без причастя Крові Христовій, без споживання від цього джерела безсмертя – не може людина осягнути життя вічне. «Істинно, істинно кажу вам – говорить Господь: якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крови, то не будете мати життя в собі. Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день. Бо Плоть Моя є істинною їжею, і Кров Моя є істинним питтям. Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому» (Ін. 6:53-56).

Можемо пригадати зі старозавітної історії подію чудесного явлення джерела води зі скелі, коли пророк Мойсей вдарив по ній своїм дерев’яним жезлом. Про це написано у 17-ій главі книги Вихід. Серед пустелі для народу, який знемагав від спраги, Бог через древо відкриває у скелі рятівне джерело. У такий спосіб дається прообраз Хреста – коли він був поставлений на скелі Голгофській, то через це чесне древо заради жертви, яку приніс на ньому Спаситель, для всіх вірних відкрилося джерело освячення, рятівне джерело, яке дає життя вічне.

Дорогі брати і сестри!

Ми знаємо, що древо Животворчого Хреста, яке було віднайдене за повелінням рівноапостольної Єлени, у багатьох частинках, великих і маленьких, було розділене і рознесене по християнському світу. Але Хрест Господній – це не тільки і не лише те саме, історичне древо, те древо, на якому був розіп’ятий і помер Спаситель. І яке стало протилежністю древу райському, заборонені плоди від якого спожили прабатьки і цим згрішили. Тоді гордість погубила людину, а тепер смирення Сина Людського, явлене на хресті – оживляє її. Цей хрест, що лежить перед нами, також духовно є тим самим живоносним древом. І тому ми з тим самим благоговінням і трепетом, з яким давні християни в Єрусалимі поклонялися Хресту, що воздвигався патріархом Макарієм, поклоняємося кожному образу животворчого хреста.

І цей образ, який лежить нині перед нами посеред храму, і всякий хрест, який нині покладається для вшанування у храмах по цілому світу – всі вони, хоча фізично відрізняються від історичного Хресного Древа, але таємничо, духовно, містично – є тим самим древом. І ми поклоняємося цьому образу, схиляємося перед ним до землі, згадуючи розп’яття і смерть Спасителя та Його перемогу через воскресіння, щоби і нам через віру бути причетними до цього. Щоби наші пристрасті й похоті, наші гріхи були розіп’яті та умертвлені, щоби ми були мертвими для гріха – заради життя з Богом. Ми вшановуємо Хрест Господній, щоби через даровану на ньому нам силу ми були здатні гідно нести і наш власний хрест – як про це нам заповідає Спаситель.

Ми вшановуємо поклонінням хрест, бо для нас це не знаряддя страти, але знак перемоги. Перемоги смирення над гординею. Перемоги жертовної любові над егоїстичністю, над самолюбством. Перемоги правди над оманою. Перемоги життя над смертю. Перемоги Бога над дияволом і звільнення людей від рабства змію давньому.

І в час нинішній, коли ми живемо не лише серед невидимої брані духовної, яку із сатаною веде кожне покоління християн і яка не зупиниться до другого славного Пришестя Спасителя, але живемо і в час війни видимої – Хрест Господній зміцнює нас у вірі в перемогу над російською імперією зла.

Ця імперія обрала собі за символ нашестя літеру «z» (зет), звук якої починає наше слово для позначення зла. І формою своєю вона нагадує блискаву. Що перегукується зі словами Христа: «Я бачив сатану, що, як блискавка, впав з неба» (Лк. 10:18). А наше воїнство несе на собі знак хреста. Що нагадує нам і про велику перемогу Спасителя над дияволом, і про явлення знамення Хреста рівноапостольному Костянтину перед вирішальною битвою з узурпатором, коли Господь сказав царю: «Цим переможеш!» І, зобразивши хрест на щитах воїнства, Костянтин переміг – переміг не лише узурпатора, але переміг і своє та народне язичництво, відкинувши ложних богів та послідувавши за Єдиним Богом істинним.

Наша битва зі злом ще триває, чужинці ще сіють його на нашій землі. Але ми віримо, що і це зло буде переможене. З допомогою Божою ворог буде розбитий і вигнаний геть. І нехай сила Хреста Господнього, благословенне знамення перемоги, буде на захист і допомогу нашим мужнім воїнам. Щоби як Костянтин в давнину переміг тирана і утвердив мир, так і наш народ остаточно скинув із себе ярмо «русского міра».

Господи, нехай від знамення Хреста Твого згинуть всі сили ворожі! Амінь!